Сучасне К. 20-ті рр. – книгознавство розглядається як історична дисципліна, яка використовує статистику, спогади

Книгознавча думка:

20-ті рр. – книгознавство розглядається як історична дисципліна, яка використовує статистику, спогади, складені попередньо описи видань. Це початковий етап узагальнення та суспільного бачення книги.

Кінець 30-х – 40-ві рр. – важливий період з точки зору ме- тодології. на основі ідеологічних документів того часу розроб- лялись методологічні проблеми книги. на першому плані – ідео- логічний аспект книги як знаряддя марксистсько-ленінських поглядів. Заперечувалися досягнення попередніх етапів розвитку книгознавства. розквіт української книгознавчої періодики тісно пов’язаний з розквітом українського книговидання та бібліології. найбільше журналів і газет виходило в 20–30 роках і потім з середини 90-х рр. ХХ ст. Першим книгознавчим часописом був “Книгарь”, який ви- ходив у києві за редакцією Миколи Зерова в 1917–1920 рр. Цей часопис визначив структуру й зміст усіх наступних книгознавчих видань. він складався з чотирьох частин: статті, які висвітлювали проблеми літератури; бібліографія видань, тобто створення повного переліку то- гочасних українських видань; рецензії на випущені книги; статті теоретичного та історичного характеру з історії книги, книгознавства, бібліографії. Пізніше виходили такі видання як “Книжковий вісник” (1919 р., орган всенародної бібліотеки україни); часопис “Голос друку” (вів статистику видань); часопис “Книгар” (1923–1924 рр.); часо- пис “Книга”, який з часом перетворився на “Нову книгу” (1924– 1925 рр.). останні два видання були дуже політизованими й ба- гато уваги приділяли поширенню українських видань. Головним тогочасним виданням був часопис “Бібліологіч- ні вісті”, заснований у 1922 р. українським науковим інститу- том книгознавства. Головним редактором був Юрій Меженко. в часописі публікувалися праці науковців уніку (Ю. Меженка, с. Маслова, П. Попова, М. Ясинського), бібліографічної комісії нтШ (і. кревецького, і. свєнціцького), зарубіжних книгознав- ців, які з різних причин виїхали за межі україни (с. сіро полко Биковський, в. симович).“Бібліологічні вісті” розглядали теоретичні проблеми книгознавства. у часописі було три основних розділи: теорія книги – статті, які досліджували теоретичні проблеми книгознавства; історія книжкової справи, книжкового руху, української кни- ги, друкарства; найцікавіший розділ – “Хроніки”. у ньому вміщували відо- мості про тогочасне книжкове життя – відкриття виставок, кон- ференцій, роботу музеїв, архівів, бібліотек, аналіз найкращих публікацій з європейських журналів, тобто було надзвичайно багато інформації, яка цікавить і сучасних науковців. Часопис було закрито в 1932 р. у зв’язку зі забороною кни- гознавства. На західноукраїнських землях теж було чимало книго- знавчих видань: виходили часописи “Книжка”, “Стара Україна”, “Бібліотечний порадник”, “Українська книга”, “Книжник” тощо. Часопис “Книжка” видавався в станіславові (тепер – івано- Франківськ) в 1921–1923 рр. “Стара Україна” – загальнокультурологічний часопис, у яко- му багато місця відводилось книзі, зокрема історії української книги. Часопис видавався у 1924–1925 рр. у Львові бібліографіч- ною комісією наукового товариства ім. т. Шевченка. “Українська книга”. видавався з 1937 до 1939 рр., пізніше – в 1941 – 1943 рр. в кракові. Це був орган бібліографічної комісії наукового товариства ім. т. Шевченка. в часописі розглядались різні питання бібліотечної справи, бібліографії, історії книги. Проте, не було відомостей про видавничу справу.