Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Контрольний текст
Львівський державний університет фізичної культури
Назва екскурсії: «Подорож стародавнім Львовом»
Назва теми: Оглядова екскурсія Вид: пішохідна Довжина маршруту: бл. 4 км. Тривалість: до 2 год. Укладач: Чекан О.М.
Львів 2013 Мета: ознайомлення із стародавнім Львовом; розширення кругозору екскурсантів; сприяти позитивному сприйняттю м. Львова з його самобутньої культурою, динамікою розвитку; есетисчне виховання; розширення кругозору; одержання додаткових знань про стародавнюю частину міста; знайомство з найстарішими об`єктами.
Завдання: ознайомити екскурсантів з різними архітектурними, духовними і природними пам’ятками цього міста, з їхньою історією і подіями, які вони пережили під час свого існування.
Маршрут екскурсії:
Об’єкти: А. Костел Марії Сніжної В. Монастир Бенедиктинок С. Площа Старий ринок D. Храм Святого Миколая E. Монастир Св. Онуфрія F. Церква Святої Параскеви П’ятниці G. Замкова гора Підтеми: · Історія побудови костелу Марії сніжної · Заснування монастиря · Поща Старий ринок - центер древнього міста · Храм Івана Хрестителя - подарунок дружині · Найдавніша кам’яна споруда Львова · Давньоруський Львів · Храм оборонного типу · Найвища точка міста Контрольний текст Львів (анг. L'viv, рос. Львов, польс. Lwіw, лат. Leopolis, нім. Lemberg, з 1772 по 1918 - назва - Лемберг) місто обласного підпорядкування в Україні, адміністративний центр Львівської області, національно-культурний та освітньо-науковий осередок країни, великий промисловий центр і транспортний вузол, вважається столицею Галичини та Західної України. За чисельністю населення — сьоме місто країни (станом на 1 травня 2013 року у Львові проживало 728 660 осіб. Місто розташоване на піднесеності Розточчя, що є частиною Великого Європейського Вододілу. Археологічними дослідженнями встановлено, що на місті Львова існувало поселення починаючи з V століття нашої ери. Пізніше ці землі, можливо, належали Великоморавській державі. Згідно літопису Нестора, у 981 році вони були відвойовані Володимиром Великим. Перша писемна згадка про Львів зустрічається у 1256 року. У XVIII-XX століттях у складі Австро-Угорської імперії Львів стає відомим як місто технічних інновацій, зокрема тут вперше у світі винайшли гас і гасову лампу. У другій половині XIX століття було відкрито родовища нафти у Бориславі, залізничні шляхи сполучили Львів із столицею імперії та іншими європейськими містами. У місті прокладено трамвайну колію, запроваджено газове, а згодом електричне освітлення. Розбудовуються нові квартали, з’являються театри, дорогі готелі, банки, громадські установи. Кінець століття XIX – початок XX століття – це період національного піднесення серед галицьких українців. Львів став центром національного відродження, тут жили й працювали видатні політичні та культурні діячі. На початку XX століття Львів став столицею третього у світі регіону за видобутком нафти після США і Росії. У 1939-1991 роках Львів перебував під владою тоталітарного Радянського Союзу. Із моменту здобуття Україною незалежності місто набуває статусу культурної та духовної столиці української держави. У 1998 році місто Львів був внесений до списку світових пам'яток архітектури, які знаходяться під охороною ЮНЕСКО. Костел Марії Сніжної. Костел Непорочного Зачаття Марії Сніжної закладено німецькою общиною Львова близько 1340 р., саме цей храм започаткував марійський культ у Львові. До побудови Латинської катедри цей костел був парафіяльним. Присвята храму пов’язана з однією з чотирьох головних базилік Рима – Санта Марія Маджоре. З її заснуванням на горбі Есквілін - одному з семи, на яких повстав Рим, пов’язана цікава легенда. Згідно з легендою папі Ліберію та римському громадянину Джованні Патрісіо (який, не маючи дітей, разом із дружиною молитвами просив Діву Марію прийняти його маєток) в одну з літніх ночей 352 р. з’явилася уві сні Діва Марія та наказала спорудити церкву на тому місці, яке влітку вкриє сніг. Вночі з 4 на 5 серпня горб Есквілін був покритий снігом, що було дивом у Римі, де і взимку сніг є рідкісним явищем. Папа Ліберій, який прибув на місце події, за присутності свідків виліпив зі снігу зразок майбутнього храму, за яким почалося спорудження первісної церкви. Значно більшу базиліку Санта Марія Маджоре почали будувати у 432 р., під час понтифікату папи Сикста ІІІ (432-440 рр.); в цей час на горбі Есквілін ще існувала поганська святиня Юнони, опікунки породіль. Таким чином Санта Марія Маджоре була першим європейським християнським храмом, присвяченим Діві Марії. За свою багатовікову історію львівський костел Непорочного Зачаття Марії Сніжної неодноразово перебудовувався. Останні перебудови та реставрація відбулися в 1888-1892 рр. за пр. Юліана Захарієвича; у 1893 р. стіни храму прикрасили розписи, виконані художником Едвардом Лєпшим. Праворуч входу до костелу знаходилась скульптура Діви Марії XVIII ст., її зображення присутнє на відомій літографіі художника Йозефа Свободи (1865 р.); на початку 1960-х років фігура «непомітно» зникла. З поновленням діяльності Греко-католицької церкви тут було розташовано храм Матері Божої Неустанної Помочі, яким опікуються отці-редемптористи. Монастир Бенедиктинок започаткували три сестри-черниці, доньки багатого шляхтича Адама Сапоровського. Костел будував наприкінці XVI століття славетний львівський архітектор італієць Павло Римлянин у стилі пізнього ренесансу. На початку XVII століття розбудовується монастир, відділений від світського життя товстими стінами. Святиню оточували потужні укріплення складної конфігурації, зведені згідно з тодішніми вимогами фортифікацій. Вони складалися з муру з бійницями, обведеного глибоким ровом і посиленого бастіонами. З потужних укріплень монастиря залишилася значна частина мурів. Стіни костелу підпирають могутні кам’яні контрфорси. Верхній ярус вежі, прибудованої до південної вежі, прикрашений різьбленням і завершується чудовим аттиком. Чистота стильових форм вежі ставлять її в перший ряд найкращих пам’яток ренесансу у Львові. Арки галереї мають білокам’яне обрамлення, над ними ніші зі скульптурами. Зі старовинної Вічевої площі ви пройдете через стрункі, з барочним завершенням, ворота. За ними широке подвір’я з костелом і монастирськими будівлями. Спочатку все тут вражає настороженим оборонним настроєм, але водночас риси монастиря-фортеці дивним чином поєднані з архітектурною Площа Старий Ринок – найстаріша площа у Львові. За археологічними даними поселення в районі площі Старий Ринок було вже в XІІ столітті. Надалі у часи Данила Галицького, якого вважають засновником Львова, місто пролягало від площі Старий Ринок до сучасної станції Підзамче. Безпосередньо на самій площі або поблизу від її перебувають найстарші зі збережених пам'ятників міста - церква Святого Миколи, церква Святого Онуфрія, костьол Івана Хрестителя. Відомі ще 12 храмів і монастирів, які розташовувалися в цьому районі. Збереглася первісна планувальна структура ділянки, однак забудова площі майже повністю належить кінцю ХІХ - початку XX століття. Планування в районі площі Старий Ринок вивчали А. Чоловський, Б. Януш, Іван Крипьякевич, І. Базарник, А. Рудницький, А. Мартинюк, Р, Могитич. Після завоювання Львова польським королем Казимиром ІІІ Великим в 1349 році центр міста був перенесений південніше, де була влаштована площа Ринок. Надалі Старий Ринок залишався центром Жолковського (Краківського) передмістя, названого так по основній магістралі - Жолковської дороги (нині - вулиця Богдана Хмельницького), що обмежує площу з півночі. Площа, як і передмістя в цілому, було заселено в основному єврейським населенням. В 1846-1941 роках на площі перебував Темпль, реформістська синагога. Храм Святого Миколая. Памʼ ятка архітектури національного значення, один із найдавніших храмів Львова. Знаходиться під горою Будельницею на вул. Богдана Хмельницького, 28 г (колишній Волинський тракт). Посвята храму Святому Миколаєві, котрий є зокрема покровителем торговців, а також розміщення поблизу брами на старій торговиці (ринку), дають підстави вважати, що фундаторами храму були давні львівські купці. Існує однак й історична традиція, згідно з якою церква була придворним храмом, княжою усипальницею, і осередком громадсько-політичного життя раннього Львова. Традиція ймовірно навіяна княжим привілеєм наданим храмові. Храм збудований імовірно між 1264 і 1340 роками. Документ 1292 року, про надання князем Левом церкві земельних угідь, може вказувати на одну із можливих дат завершення будівництва. Із 1544 року при церкві існувало Миколаївське братство. Від 1700 року церква належала Греко-католицькій Церкві, від 1946 — до Православної Церкви Московського Патріархату, з 1989 — Православна Церква Київського Патріархату. Памʼ ятка не зберегла свого первозданного вигляду. Його змінили грунтовні перебудови після пожеж 1623 та 1800 рр., коли згоріли криті гонтом дахи, купол і вежа-дзвіниця над бабинцем. Церква являє собою своєрідну хрещату в плані споруду з квадратною навою, навколо якої групуються об‘єми вівтаря з півкруглою апсидою, прямокутного бабинця і бічних каплиць, також з півкруглими апсидами. Нава і вівтарна частина завершені типовими для української архітектури банями з ліхтарями. Обʼ ємно-планувальна композиція Миколаївської церкви зближує її з храмами Київської Русі, а також має аналоги в архітектурі південних словʼ ян. Від будівлі ХІІІ ст. залишилися план, нижня частина камʼ яних стін і відкриті з-під тиньку апсиди, вимурувані з тесаних блоків білого вапняку. Застосування у будівництві тесаного білого каменю було поширене в ХІІ-ХІІІ ст. у Галицько-Волинській Русі. Церква повʼ язана також із традиціями балкайської та вірменської архітектури. Поєднання класичного візантійсько-руського хрестовокупольного плану з романською будівельною технікою витворило новий самобутній стиль, характерний для зодчества давньої Галичини. Будівля зведена на старому цвинтарищі, а це, в свою чергу, підтверджує існування на цьому місці давнішої, можливо, деревʼ яної церкви. Із старовинних памʼ яток мистецтва тут збереглися ікона Федора Тіронського (XVII ст.) та ікона Богоматері, яка є цінним твором львівського малярства першої половини XVII ст., за стилем близька до школи художника Федора Сеньковича. Монастир Св. Онуфрія. Монастир датують приблизно XIII століттям. Збереглось мало відомостей про ранній і зокрема княжий період (до завоювання Львова Казимиром III). Бартоломей Зиморович у своїй праці «Leopolis triplex» стверджує, що князь Лев I Данилович віддав Святоонуфріївському монастирю на зберігання ікону Богородиці, мальовану нібито самим Лукою Євангелістом, яку Владислав Опольський підступом викрав і вивіз до Ченстохови. Також існує досить специфічний документ, що стосується давнього монастиря — фальсифікована у XV столітті грамота про нібито наданий у 1292 році привілей церкві св. Миколая від короля Льва Даниловича, у якому зокрема згадується Онуфріївський монастир. Цей фальсифікований привілей був підтверджений королем Казимиром IV Яґеллончиком у 1448 році. У 1460 і 1463 роках львівський міщанин Степан Дропан зробив пожертвування на монастир (дата певний час вважалась датою заснування). 1573 р. Іван Федоров заснував в монастирі друкарню, з якої вишли львівський «Апостол» та «Буквар». Королівський акт від 15 жовтня 1582 року дозволяв монастиреві користуватись водогоном, що проходив його територією. 1583 року на території монастиря поховано одного з першодрукарів Івана Федорова (була надгробна плита з епітафією про те, що він у Львови «друкованиє занедбалоє обновил». 13 листопада 1589 року константинопольський патріарх Єремія II звільнив монастир від підпорядкування унівському монастиреві. Від цього часу він перебував під протекторатом Львівської Ставропігії (підпорядковувався безпосередньо Константинопольському Патріярху; з 1708 р., після переходу Львівської Ставропігії на унію, Риму. Монастир потерпів від великої пожежі Краківського передмістя 1623 року, в 1655 р., під час турецької облоги 1672 р. Від 1762 року незалежний від Стравропігії. 1767 року монастир став Василіянським. Монастир проіснував до 1946 року (ліквідований московсько-більшовицькою владою). Центральний василіянський архів і бібліотеку, що розміщувались на той час в монастирі, розподілено між державними архівами і бібліотеками. Приміщення використовувались Музеєм етнографії. 1977 року тут відкрито Музей Івана Федоровича(Федорова- за Радянською версією). Того ж року на території монастиря розміщено трифігурну композицію, що зображує Івана Федоровича з двома помічниками. Скульптор А. Галян.[5] 1989 року монастир повернено василіянам. Музей перенесено до приміщень на вулиці Коперника і нині має назву Музей мистецтва давньої української книги. Скульптурну групу також перенесено. На місці теперішнього монастирського саду, з кінця XVI століття був цвинтар ченців монастиря і парафіян Успенської церкви. Окрім Івана Федоровича, тут були поховані: Арсен Радкевич (1759—1821), Модест Гриневецький (1758—1823), Теофан Голдаєвич (1822). Церква Святої Параскеви П’ятниці. За даними археологічних обстежень 1978 року, первинна споруда була зведена в період від кінця XIII до першої половини XIV століття. Просторова структура характерна для будівель романського стилю. Суттєво перебудована після пожежі 1623 року. Тоді ж була збудована і вежа над притвором, що початково мала оборонне призначення. На стіні поміщена пам'ятна таблиця, що сповіщає про завершення відбудови 15 серпня 1644 року. Молдавський герб на таблиці може свідчити про надання коштів на відбудову молдовським господарем Василем Лупулом. Кілька разів пошкоджена, церква була реставрована у 1870, 1886 і 1908 роках, поєднує в собі елементи готики і пізнього ренесансу. У 1908 році під час перебудови за проектом Міхала Лужецького, замість шатрового завершення храм отримав струнку баню із ліхтарем і наріжними вежечками. Під час цієї перебудови на вежі планувалось встановлення годинника. Цей задум однак не реалізовано. Близько 1873—1876 років біля церкви була збудована нова плебанія у «аркадовому стилі» за проектом Юліуша Гохберґера. Нині це будинок № 2 по вулиці Гайдамацькій. У 1996—1999 роках поруч збудована дзвіниця за проектом Володимира Швеця. До Національного музею та Галереї мистецтв у Львові передано ряд пам'яток, що зберігались у церкві. Серед них рукописне Євангеліє XVI ст., срібна кадильниця XVII ст. із неіснуючої нині львівської церкви Різдва Богородиці на Тарнавці, образ із цієї церкви (усе нині в Національному музеї). У церкві зберігались три рідкісних пам'ятки львівського вірменського малярства із неіснуючих нині вірменських храмів святої Анни та святого Якова: «Апостол Марко», «Апостол Матвій» (Національний музей), «Вознесіння Богородиці» (Галерея мистецтв). У церкві до Першої світової війни було 7 дзвонів. Найстарший походив ймовірно з 1663 року. Усі вони реквізовані австрійською владою для військових потреб. Нині у церкві лише два дзвони, один з яких відлитий 1947 року За́ мкова гора́ (Княжа гора, гора «Високий Замок») — один з пагорбів у місті Львові, найвища точка міста — 413 м над рівнем моря. За княжих часів ця вершина називалась Будильницею (в готичному Львові її називали Бідель). Сучасні історики вважають, що у давні часи на ній була кам'яна вежа. Під час розкопок, проведених Олексієм Ратичем, виявлено основу круглої вежі, яку датують межею XII—XIII ст., тобто правлінням галицько-волинського князя Романа Мстиславовича. Ймовірно це була дерев'яна фортеця з двома мурованими вежами. Перша фортеця виникла тут за правління галицько-волинського князя Лева. За наказом польського короля Казимира ІІІ замок розбудували, гора стала називатись Замковою чи «Високим Замком». У 1648 р. гору і замок здобули козацькі загони під проводом Максима Кривоноса. Під час штурму Львова шведським військом короля Карла ХІІ замок уже ніхто не боронив і протягом XVIII ст. він поступово перетворився на руїни, камінь з яких у XIX ст. використовували для будівництва кам'яниць та мощення вулиць. За австрійських часів її називали Пісковою горою, а після того, як тут побував у 1851 р. цісар — горою Франца Йосифа. Копець Люблінської унії (1915) З 1869 року на горі почали насипати копець Люблінської унії. Його висота, за різними джерелами, коливається в межах 410—413 метрів над рівнем моря, а над підніжжям гори копець височіє (з боку Підзамчя) на 150—160 метрів. За радянських часів Високий Замок пробували називати Княжою горою. Хоча, за версією Івана Крип'якевича, так слід величати сусідню, західну вершину, де колись стояли головні укріплення княжого Львова. В парку «Високий Замок» півсторіччя тому встановили пам'ятний камінь з написом: «14 (24) жовтня 1648 року селянсько-козацькі загони під керівництвом героя визвольної війни полковника Максима Кривоноса розгромили військо польсько-шляхетських загарбників і здобули замок на цій горі.» З нагоди 350-річчя цієї події були наміри використати цей пам'ятний знак як постамент для спорудження пам'ятника Максиму Кривоносу. Однак не знайшлося коштів для реалізації цього проекту. У 1883 р. на нижній терасі гори з боку Папарівки було встановлено пам'ятний камінь на честь перемоги війська під проводом короля Яна III Собєського над татарською армією у 1675 р. Зараз на цій занедбаній пам'ятці можна прочитати лише фрагменти напису польською мовою, повний текст якого був таким: «Р. Б. 1675, дня 24 серпня на Лисиницьких полях, які видно з цього узгір'я, Ян III Собєський, король польський, великий князь литовський та ін. на чолі 6000 польських лицарів розгромив 40000 татарську орду, що наступала на Львів. Вшановуючи пам'ять героїчного захисника, Рада м. Львова в 200-ту річницю визволення Відня, 12 вересня 1883 р., поклала цей камінь» Донедавна під копцем Люблінської унії стояла фігура лева Лоренцовича, що був пожертвуваний родиною Лоренцовичів і прикрашав стару львівську ратушу. Тепер скульптуру забрали до Львівського історичного музею, де її мають відреставрувати.
|