Доручення

Письмове повноваження, за яким організація чи окрема особа надає право іншій особі від її імені здійснювати якісь юридичні дії або одержувати матеріальні цінності, називають ДОРУЧЕННЯМ.

Доручення можуть видаватися на розпорядження майном, на одержання грошових і товарно-матеріальних цінностей, на ведення справ у судових (арбітражних) органах та ін. Доручення поділяють на офіційні та особисті.

В офіційному дорученні має бути зазначено:

1) назву організації, яка видає доручення;

2) номер доручення й дату видання;

3) назву документа (доручення);

4) посаду, прізвище, ім'я, по батькові особи, якій видається доручення;

5) назву організації чи підприємства, від якого має бути одержано товарно-матеріальні цінності;

6) номер і дату супровідного документа (наряду, рознарядки та ін.);

7) перелік товарно-матеріальних цінностей із зазначенням кількості їх або на яку суму;

8) строк дії доручення;

9) зразок підпису особи, якій видано доручення;

10) назву документа, що посвідчує особу одержувача цінностей (паспорт, посвідчення);

11) підписи службових осіб, які видали доручення;

12) печатку організації, що видала доручення. Офіційні доручення поділяють на разові, які видаються

для певної одноразової дії (найчастіше на право отримання матеріальних цінностей); спеціальні та загальні.

Спеціальним дорученням називають документ, яким службова особа уповноважується на здійснення однотипних вчинків: на представництво в органах суду, на здійснення транспортних, господарських і банківських операцій у межах певного періоду часу.

Загальне доручення видають на право здійснення операцій, пов'язаних з управлінням майном.

Доручення видають на строк не більше трьох років. Якщо строк повноваження не вказано, доручення зберігає силу протягом одного року з дня його підписання. Якщо ж доручення взагалі не датоване, воно не має юридичної сили.

ОСОБИСТІ ДОРУЧЕННЯ видаються окремим особам, які передають свої права іншим особам. Серед них найпоширенішим документом є доручення на одержання грошей. Таке письмове повноваження не вимагає обов'язкового нотаріального посвідчення. Воно може бути засвідчене організацією, в якій працює або навчається довіритель, адміністрацією стаціонарного лікувального закладу, установи, в якій він перебуває на лікуванні, а також військовою частиною.

Доручення на отримання грошей готівкою складається за довільною формою і має такі реквізити:

1) назва документа;

2) прізвище, ім'я і по батькові особи, яка видала доручення;

3) прізвище, ім'я і по батькові особи, якій видано доручення (довіреної особи).

59.

РОЗПИСКА - письмове підтвердження певної дії, яку вже звершено - передачі й одержання документів, грошей, товарів тощо.

Вона може мати довільну форму, проте в ній мають бути такі реквізити:

1) посада, прізвище, ім'я, по батькові того, хто дає розписку;

2) посада, прізвище, ім'я, по батькові того, кому дається розписка;

3) точне найменування матеріальних цінностей, предметів, інструментів;

4) розпорядження чи документ, на підставі якого одержано цінності;

5) дата й підпис того, хто одержує цінності.

Зразок

Розписка

Я, старший науковий співробітник Інституту археології HAH України Кузьменко Петро Петрович, одержав від заступника директора з адміністративно-господарської роботи Ткаченка В.В. у тимчасове користування для членів археологічної експедиції: 1) п'ятнадцять (15) рюкзаків, 2) п'ять (5) наметів, 3) двадцять п'ять (25) лопат, 4) п'ять (5) емальованих відер, 5) дві (2) газові плити. Весь зазначений інвентар раніше був у вжитку.

Підстава: наказ директора Інституту археології HAH України № 155 від 01.07.98.

15.07.98 (підпис)

Якщо розписка видається на велику суму грошей або на товари великої цінності, то в неї вносяться відомості про адресу, номер і серію паспорта того, хто її одержав.

Дати в тексті розписки пишуть за зразком: 14 серпня 1996 р.

Грошові суми пишуть словами, а в дужках - цифрами. Підписи ставлять праворуч під текстом, дату - ліворуч.

1. Лексичний склад української мови

Лексичні норми – це загальноприйняті правила слововживання, які вивчає

розділ мовознавства – лексикологія.

Лексику української літературної мови класифікують за різними ознаками:

сферами вживання, активністю і пасивністю, походженням, стилістичними

особливостями тощо.

З погляду вживання слова поділяють на загальновживані і спеціальні.

Загальновживані використовуються постійно всіма носіями мови в різних

сферах життя і діяльності, а спеціальні – окремими групами людей у

різних галузях науки, культури, мистецтва тощо. Загальновживані слова

належать до активної лексики української мови, а спеціальні – до

пасивної.

Активну лексику представляють слова, які часто функціонують у мовленні у

зв’язку з найістотнішими для суспільства реаліями, поняттями і

ситуаціями. До пасивної входять слова, які рідко вживаються через

особливості позначуваних ними явищ (діалектизми, жаргонізми, архаїзми,

евфемізми тощо).

За походженням виділяють питомо українську лексику та іншомовну. Питомо

українськими є праслов’янські, східнослов’янські та власне українські

слова. Найбільшу частину питомої лексики становлять власне українські

слова, яких немає в інших мовах (взагалі, окремий, очолити тощо) і

спільнокореневі новоутворення (пор. спільнослов’янське жінка й

українське жіноцтво, грецьке грамота та українське грамотій). У різні

періоди в українську мову входили слова з інших мов, підпорядковуючись

законам її фонетики й граматики, пристосовуючись до правил українського

словотворення й семантичної системи. Це росіянізми (завод, указ,

законопроект тощо), полонізми (урядник, міщанин, достаток тощо),

грецизми (архів, монографія, демагог тощо), латинізми (агітація,

нотаріус, статут тощо), тюркізми (казна, базар, ярлик тощо) та інші

запозичення.

За стилістичними особливостями лексика поділяється на стилістично

нейтральну і стилістично марковану. Стилістично нейтральну становлять

слова, які вживаються в усіх функціональних стилях сучасної української

мови, а стилістично марковану – слова, які функціонують у певних стилях.

Стилістично маркована поділяється на лексику високого стилю (книжну) і

зниженого (розмовну).

З лексичних засобів у діловому мовленні використовуються загальновживані

та частина спеціальних слів, активні і пасивні, питомо українські та

іншомовні, нейтральні і книжні слова. Особливо характерні для нього

терміни, професіоналізми, канцеляризми, неологізми, книжні слова,

пароніми, рідше синоніми, антоніми.

61.