Термін та його ознаки. термінологія як система

Термін (від латин, terminus - межа, кінець) - це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. Виокремлюють такі основні групи термінологічної лексики: математичну (ділене, дільник, косинус, логарифм, частка), фізичну (молекула, коливання, статика, індукція), мовознавчу (фонема, афікс, парадигма, синтаксис, метатеза), літературознавчу (лейтмотив, верлібр, хорей, сюоїсет, фабула, анапест), філософську (діалектика, гносеологія, абсолют, апріорі, інтенція), фінансову (банк, кредит, лізинг, своп, баланс), хімічну (кисень, іонізація, оксиди, хімічна реакція), біологічну (рецептор, клітика, гомеостаз, мезодерма), музичну (октава, квінтет, акорд, гармоніка), спортивну (ферзевий гамбіт, гросмейстер, аут, тайм, сет, раунд) тощо.

Серед системи термінів кожної галузі вирізняють дві складові - термінологію і терміносистему.

Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство)', 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та інші термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей), називають терміносистемами, або термінологічними системами.

Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають сукупності термінів системного характеру:

o логічними (якщо між поняттями певної галузі науки існують системні логічні зв'язки - а вони є в кожній науці, - то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними);

o мовними (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові тощо}.

Термінологія - це не хаотична сукупність слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

Науку, що вивчає термінологію, називають термінознавством. Біля витоків творення української термінології стояли науковці І. Верхратський, В. Левицький, О. Курило, О. Огоновський, І. Пулюй та інші. Вони доклали багато зусиль до вироблення фахової термінології з різних наукових і технічних ділянок, прагнули до того, щоб термінологія була " всеукраїнська і поєднувала елементи власне національного і міжнародного" ⁶⁷.

Незважаючи на відмінності й багатогранність сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять, існує низка спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці.

Основні ознаки терміна ^ Системність: кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення, а за межами своєї терміносистеми він може мати зовсім інше значення. ^ Точність: термін повинен якнайповніше й найточніше передавати зміст поняття, яке він позначає, неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями. ^ Прагнення до однозначності у межах своєї терміносистеми: якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, це зумовлено їх призначенням, але повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) не вдається. ^ Наявність дефініції: кожний науковий термін має дефініцію

(означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна: нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення, відсутність синонімів, інтернаціональний характер, стислість, відкритість і динамізм системи, що виявляється у процесах термінологізації, ре- і детермінологізації, постійному поповненні системи новими термінами; прозорість внутрішньої форми терміна, що поліпшує Його сприйняття і збереження у терміносистемі.

Термінологія виконує такі основні функції - позначає наукові поняття і задовольняє потреби спілкування фахівців - за умови, якщо вона є загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.

Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Значення термінів зафіксовано у спеціальних словниках, довідниках. Розрізняють такі види: словники терміносистем, затверджені у вигляді стандартів; словники термінології (універсальні енциклопедії, галузеві енциклопедії, галузеві термінологічні словники).

Перекладні словники - найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими най частоті і ішл ми є англійсько-українські, латинсько-українські тощо, окрім того, ще укладають тримовні, значно рідше - чотири-семимовними.

Енциклопедично-довідкові словники фіксують терміни, подають пояснення наукових понять. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин - назви поняття і його означення (дефініції*).

Тлумачно-перекладні словники - це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення. Цікавою лексикографічною працею, яку можна вважати певним символом нашого часу є " Тлумачно-термінологічний словник з ринкової економіки" (Харків, 1994), де, крім тлумачення, подано відповідники до українського терміна російською, англійською, німецькою, французькою, іспанською мовами.

Кілька років тому електронні словники перевернули свідомість лінгвістів, перекладачів, самих лексикографів та пересічних громадян, що мають справу з іноземною мовою. Електронний словник - комп'ютерна база даних, що містить особливим чином закодовані словникові статті, які дозволяють добирати потрібні слова, часто з урахуванням морфологічних форм і особливостей поєднання слів.

Стандартизація термінології - це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія обов'язкова для вживання в офіційних, наукових, ділових, виробничих текстах.

Основи стандартизації термінів було закладено у Німеччині в кінці XIX - на початку XX ст., коли виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В. Вюстер.

В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство імені Тараса Шевченка (кінець XIX - початок XX століття), навколо якого гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті - початок 30-х років). Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів, освіта, наука, виробництво потребує єдиної, зручної, логічної української термінології. З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, схвалену урядом. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:

o систематизують поняття певної галузі науки чи техніки; переділяють їх з категоріями (предмети, процеси, якості, величини тощо);

o розмежовують родові та видові поняття;

відбирають усі терміни галузі, узятої для стандартизації, зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та інших джерел:

o розподіляють терміни за групами: а) вузькоспеціальні терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні);

o визначають з групи термінів-синонімів нормативні (інші терміни також подають, але з позначенням нерекомендований);

o добирають еквіваленти англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів; формулюють українською мовою означення (дефініції*) поняття;

o мовознавці рецензують стандарт. Стаття стандарту має таку будову:

o назва поняття українською мовою;

o скорочена форма терміна;

o недозволений (нерекомендований) синонім;

o родове поняття;

o видове поняття;

o еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мовами;

o дефініція (означення);

o формула або схема.

Словник термінів їх є багато по галузям, до кожної галузі свій словник, літературні, екологічні і т д

62. Синоніми - це слова, а також стійкі словосполучення, що при повній чи частковій відмінності мають тотожні або майже тотожні значення.

Наприклад: сміливий, відважний, хоробрий, безстрашний, героїчний.

Синоніми поділяються на три основні групи:

1) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками (відомий- видатний - славетний -знаменитий);

2) стилістичні синоніми - це слова, що відрізняються стилістичним і емоційним забарвленням (говорити - мовити - пророчити - верзти);

3) абсолютні синоніми - зовсім не відрізняються значенням і в різних контекстах можуть вживатися без будь-якої відмінності (мовознавство - лінгвістика; століття - сторіччя). Таких синонімів в українській мові небагато.

Синонімічні засоби мови мають глибоко національний характер. Вони свідчать про самобутність і специфіку мови. Уміле використання їх дозволяє розкрити те або інше поняття в усій його повноті. Однак надмірне нанизування синонімів, не виправдане змістом висловлювання, тільки засмічує мову.

Незнання синонімічних можливостей призводить до помилок. Часто виникають ускладнення, коли в російській мові на позначення певних понять існує одне слово, а в українській мові - кілька. Деякі слова відрізняються лише префіксами. Тут треба бути особливо уважними, бо заміна однієї букви може вплинути на значення слова та всього тексту.

Запам'ятайте значення слів-синонімів, що часто вживаються в діловому мовленні:

Вірно. Правильно

У сучасній мовній практиці під впливом російської мови дуже активізувавася прислівник вірно у значенні " правильно". І тому чуємо й читаємо переважно: вірно сказав, вірно розв 'язав, вірно відповів.

Літературна норма другої половини XX ст. розрізняє вживання слів вірно і правильно. Нормативна сполучуваність вірно любити* а в згаданих вище прикладах треба вживати прислівники правильно, слушно, справедливо. Наприклад: правильно пояснив, слушно зауважив, справедливо довів, правильно розв язав.

Житель. Мешканець

Поряд із словом житель (жителі міста, жителі морів), у сучасній української мові помітна тенденція широко вживати синонім мешканець.

Слово мешканець (запозичене з польської) усталилося з назвою особи, яка займає якесь приміщення для житла: мешканці будинку, мешканці квартири. Але останнім часом слово мешканець активізувалося і як назва особи, що живе в певному місці (тобто в значенні " житель'*): мешканці Києва, мешканці сільської місцевості.

Мешканці можна сказати і про тварин, які населяють певну місцевість: мешканці лісу, мешканці морів, мешканці пустелі.

З огляду. З погляду

Часом плутають ці прийменники, хоч вони й мають різні значення і свою сферу вживання. З огляду на щось означає " через те, що", " зважаючи на те, що". Інше значення передається прийменником з погляду. Наприклад: з погляду старшого віком. Обидва прийменники надають висловлюванню книжного забарвлення.

Замісник. Заступник

Замісник- посадова особа, яка тимчасово виконує чиїсь обов'язки, тобто заміщає відсутнього керівника. Заступник - це офіційна назва посади.

Квиток. Білет

Квиток- вживається у словосполученнях: театральний квиток, шлі тичини квиток, студентський квиток тощо. Білет - кредитний, банківський, екзаменаційний.

Митець. Мистець

В українській мові є обидва ці слова, що розрізняються стилістично. Із входженням у сучасну писемну та усну практику мови української діаспори і повернення джерел, які були вилучені з української культури, активізувалася застаріла форма мистець, мистці, що набуває статусу нейтрального словотвірного варіанта.

Обидва слова збігаються в значеннях " 'той, хто працює в якому-небудь виді мистецтва", " людина, обізнана в якій-небудь справі**. Не варто випускати з уваги складність вимови форми мистець при відмінюванні: мистця. мистцеві, про мистин. В українській мові є тенденція до спрощення збігу приголосних, через те перевага надається формі митець.

Наступний. Подальший

Слово наступний вживається лише з конкретним поняттям: наступна зупинка, наступний тиждень. На означення абстрактного поняття вживається слово подальший: подальше життя, подальша доля.

Обопільний. Взаємний

Слова взаємозамінні, мають значення " спільний для обох сторін". Характерна сполучуваність: за взаємною і обопільною згодою, обопііьне і взаємне бажання, взаємна і обопільна приязнь (допомога). Слово обопільний характерніше для книжних стилів, особливо офі ці йно-д іл ового.

У складних словах уживається частина взасмо~: взаємовигідний, взаємовиручка, взаємовідносини, взаємовплив.

Положення. Становище. Стан

У російській мові на ці слова існують два відповідники - положение, состояние. Щоб правильно підібрати потрібне слово, визначаємо значення кожного з них. Слово положення вживається у словосполученнях: горизонтальне положення, вертикальне положення. Становище - міжнародне, офіційне; вживається в значенні: знайти вихід з певного становища.

Слово стан - у таких словосполученнях: стан економіки, стан фінансів, стан справ.

Скасувати. Відмінити

У сучасній офіційно-діловій мові вживаються обидва слова. Скасувати - вживається у словосполученнях: скасувати - рішення суду, указ, постанову, договір, закон (у значенні анулювати).

Відмін йти - вживається зі словами: відмінити збори, конференцію, лекцію (у значенні перенести на інший день, а не ліквідувати).

63. Пароніми (грец. para - біля, поруч, опума - ім'я) - слова, які дуже близькі за звучанням, але різні зазначенням і написанням. Саме ця близькість, незначна звукова різниця у мовленні спричиняє труднощі у засвоєнні і призводить до помилок. Паронімія - явище, поширене у всіх сферах мовної діяльності. Опису цієї групи слів присвячений словник: Грин-чишинД.Г., Сербенська О. А. Словник паронімів української мови. -К.,

¡ 986, який містить понад 1000 паронімів, що трапляються у періодиці, науково-популярних виданнях, побутовому мовленні.

Слова можуть мати спільні корені, але відрізнятися різними префіксами або наявністю / відсутністю префіксів. Найчастіше це дієслова або похідні від них утворення, напр.:

ознайомити - дати відомості, інформацію (зі станом справ, з планом, з проектом) - познайомити - представити, рекомендувати (з приятелем, зі співробітниками);

вирізнятися - виділятися серед інших, бути помітним (зростом, силою, голосом) - відрізнятися - характеризуватися особливостями, які не властиві подібним іншим (від своїх колег, один від одного);

засвоювати - сприймаючи нове, робити його звичним і звичайним для себе (матеріал, ідеї, правила) - освоювати -робити придатним для використання, використовувати (землі, космос, кошти), за допомогою навчання опановувати щось (виробництво, нову техніку);

зумовлювати - бути причиною чогось, створювати передумови (перемогу, тенденції, якість) - обумовлювати - визначати умови, обмежувати певною умовою (пунктом договору);

заснований - закладений, розпочатий будівництвом, організований (університет, товариство)-оснований- який ґрунтується на чомусь (на принципах, на вченні);

64. Сфера використання усного літературного мовлення сьогодні надзвичайно розширюється - в суспільно-політичному житті, виробничій, науково-освітній, військовій, культурно-мистецькій галузях, дипломатії тощо. Виникають нові функціональні різновиди, жанри і форми усного мовлення, вдосконалюються засоби і технічні можливості усномовного спілкування.

Основними формами вираження усного ділового мовлення є монолог та діалог.

Усний монолог-це безтекстові та зафіксовані форми, розраховані на усне відтворення. Зважаючи на функціональні особливості, характер контакту мовця зі слухачами, форми монологічного мовлення систематизують:

- за функціональним критеріями, наприклад, монолог публіцистичний, судовий, виробничо-службовий, науковий, навчальний;

- за ситуаційними ознаками виділяють два загальні різновиди - прямо контактний та посередньо контактний (різні форми монологічної мови по радіо і телебаченню).

Усне ділове монологічне мовлення з усіма його функціональними різновидами характеризується специфікою словесної організації, яка підпорядковується позамовним факторам та узгоджується із загальними етичними вимогами ділового спілкування.

Особливим жанровим різновидом мовленнєвої діяльності, своєрідним за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також якісними ознаками, є публічне монологічне мовлення. В ньому найповніше реалізується система мисленнєво-мовленнєвих дій - уміле використання форм людського мислення (логічного, образного) та мовних засобів їх вираження. Діяльність людини, професія якої пов'язана з постійним виголошенням промов, доповідей, читанням лекцій, вимагає набуття певної вправності у виборі відповідного жанру, формулюванні теми, відбору фактичного матеріалу та послідовності його викладу, а також високої культури мовлення та спілкування в цілому.

Залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обставин спілкування виділяють такі жанри усного публічного монологічного мовлення: доповідь, промова, виступ, повідомлення.

Доповідь - це одна із найпоширеніших форм публічного мовлення. Доповідь може бути політичною, діловою, звітною, науковою.

Політична доповідь - виголошується здебільшого керівниками держави. Вона є поширеною формою донесення та роз'яснення суспільству питань внутрішньої і зовнішньої політики країни. З нею офіційні особи виступають на масових зібраннях людей - з'їздах, сесіях, міжнародних форумах.

Ділова доповідь - виклад інформації і шляхів розв'язання різних окремих практичних питань життя і діяльності певного колективу, організації- Своєрідним різновидом ділової доповіді можна вважати звітну доповідь, у якій робиться повідомлення про результат усієї роботи за певний період, тобто повідомляється не про одну чи декілька ділянок роботи, а про всю діяльність.

Наукова доповідь - узагальнює наукову інформацію, досягнення, відкриття чи результати наукових досліджень. Заслуховується на різноманітних наукових зібраннях - конференціях, симпозіумах, семінарах тощо. Наукова доповідь, зроблена на основі критичного огляду і вивчення низки публікацій інших дослідників, називається рефератом.

Промова - публічний виступ, присвячений злободенній, суспільно значущій темі. Виголошують на мітингах, масових зборах. Загальна мета може полягати в тому, щоб розважити, інформувати, надихнути, переконати, закликати до дії. Розрізняють промови розважальні, інформаційні, агітаційні, вітальні.

Виступ - це короткотривале усне мовлення з приводу одного чи кількох питань (на зборах, нарадах, ділових засіданнях, конференціях, сесіях, відкритих слуханнях, семінарах тощо). Поширеним є виступ за доповіддю (дебати). У такому виступі орієнтовно має бути вступна частина (вказівка на предмет обговорення), основна частина (виклад власних поглядів на певне питання), висновки (пропозиції, оцінка роботи).

Повідомлення - невелика доповідь на якусь тему. Якщо тема широка, пишуть доповідь, вузька - повідомлення.

Публічне мовлення, особливо такі його жанри, як доповідь, промова, потребують ретельної попередньої роботи. їх підготовка передбачає кілька етапів:

1. Обдумування та формулювання теми, встановлення кола питань, які вона охоплює, виділення принципових питань.

2. Добір теоретичного та фактичного матеріалу (наукове опрацювання літератури, інформації, відібраної усним способам).

На цьому етапі важливо не просто знайти і опрацювати матеріал, а глибоко його осмислити, визначити головне і другорядне; інтегрувати основні положення з кількох джерел. У разі потреби виклад матеріалу треба зробити доступним, переробити його, пристосувати до умов та рівня слухачів. Вибирати слід найяскравіші приклади, які добре сприймаються на слух, подумати про використання наочності чи технічних засобів (схеми, малюнки, таблиці, магнітофонні записи тощо).

Пошук та опрацювання літератури неодмінно вимагає навичок конспектування. Варто дотримуватися таких основних правил складання конспекту:

o Уважно прочитайте текст, супроводжуйте читання відмічанням незрозумілих або незнайомих слів, нових імен, дат.

o Запишіть на першій сторінці паспортні відомості книжки (статті), над якою працюєте.

o Поділіть текст на логічно-смислові частини під час повторного читання.

o Читайте відзначені частини, дайте їм заголовок (складіть простий детальний план - послідовний перелік основних думок автора) і коротко запишіть.

® Намагайтеся виразити думки автора своїми словами. Цитуйте лише те, на що можна буде послатися як на авторитетний виклад думки.

o Під час конспектування тексту великого розміру на полі вказуйте сторінки книжки, з яких законспектовано основні положення.

o На полях помічайте значення нових та незнайомих слів, понять, а також записуйте власні думки, коментарі, оцінки прочитаного.

3. Складання плану, тобто визначення порядку розташування окремих частин тексту, їх послідовності та обсягу.

При складанні плану треба пам'ятати, що у пунктах плану перелічуються основні мікротеми тексту. Перший та останній пункти співвідносяться як вступ та висновки до тексту. Кожен пункт має бути коротким, чітким, відповідати змісту виділеної частини. Пункти складного плану можна розбивати на підпункти. Пункти (підпункти) оформляють як розповідне, здебільшого односкладне називне речення, або питальне речення.

Основні правила складання плану такі:

o Попередньо перегляньте текст.

o Уважно прочитайте текст, визначте головну думку.

o Поділіть текст на смислові частини, визначте мікротеми.

o Сформулюйте пункти плану.

о Спробуйте переказати текст, керуючись складеним планом.

4. Складання тез виступу.

Тези - це короткий виклад принципових положень, які не містять полеміки, фактів і мають бути роз'яснені та обґрунтовані під час виступу.

Порядок роботи над складанням тез може бути таким:

1. Прочитайте весь текст, якщо він невеликий, або розділ, якщо твір великий за обсягом.

2. Знайдіть і виділіть основні положення, сформульовані автором.

3. Викладіть основні авторські думки у вигляді послідовних пунктів. Вимоги до складання тез:

o формулювання думки повинно бути чітке і коротке (4-5 речень);

o кожне положення містить у собі лише одну думку;

o можна складати тези за абзацами. Іноді одна теза може об'єдну-вати декілька абзаців;

o записуючи тези, краще їх нумерувати, хоча це не обов'язково.

**** Комунікативний намір — це рух до комунікативної мети:

констатувати факт, запитати, звернутися з проханням та ін.

Мовленнєва тактика зумовлена намірами. У різних ситу

аціях спілкування використовують різні тактики. Наприклад,
у діловому спілкуванні виокремлюють такі мовленнєві такти
ки: раптовість (використання невідомої слухачам інформації);
провокація (на короткий час викликається реакція незгоди з
інформацією); посилання на авторитети (учених, діячів куль
тури тощо); залучення елемента неформальності (розповідь
про свої помилки і їхні наслідки); гумор (парадокси, жарт для
створення невимушеної атмосфери); «чорне» опанування
(партнеру по спілкуванню ставляться декілька запитань, щоб
на жодне з них він не відповів).

Провідну роль у мовленнєвій ситуації відіграють в е р б а л ь

н і (м о в н і) з а с о б и — це слова, словосполучення, речення,
тексти, за допомогою яких передається інформація.

Успішність чи неуспішність комунікації, її результат зале

жить від багатьох умов, насамперед, від комунікативної і
мовної компетенції учасників спілкування. Є різні причини
комунікативних невдач. З поміж них такі, яких можна за
бажання уникнути. Це порушення підготовчих умов спілку
вання (небажання, неготовність адресанта почати спілкування).
Наприклад: — Ви хотіли говорити зі мною? — Ну, да! — Для
чого? — Не знаю!

(М. Хвильовий); недоречність або несвоє

часність спілкування. Наприклад: — Про це ми поговоримо в
іншому місці

(недоречність місця комунікації); — Про це ми по

говоримо в інший час

(недоречність часу комунікації);

65.