Тема 5. Зайнятість населення і безробіття

1. Поняття, види та форми зайнятості населення. Концепції зай­нятості.

2. Методи регулювання зайнятості населення.

3. Поняття та види безробіття.

4. Визначення рівня безробіття.

5. Статус безробітного. Допомога по безробіттю.

Основні терміни і поняття: зайнятість населення, концепції зайнятості, фрикційне без­робіття, структурне безробіття, циклічне безробіття, природний рівень безробіття, фактичний рівень безробіття, статус безробітно­го, підходяща робота, допомога по безробіттю.

З економічної точки зору зайнятість населення – це діяльність, яка пов’язана із задоволенням особистих та загальних потреб і яка приносить дохід у різноманітному вигляді.

Правовий зміст поняття зайнятості полягає в тому, що право на працю є природним правом людини, і це право гарантується громадя­нам України державою.

Види зайнятості характеризують поділ економічно активного населення за сферами і галузями національної економіки, професіями, спеціальностями тощо. В цілому класифікацію видів зайнятості про­водять за такими ознаками:

1. За характером діяльності – робота на підприємствах, служба у збройних силах, навчання на денному відділенні, виховання дітей та т. ін.

2. За соціальною належністю – робітники, службовці, фермери, підприємці.

3. За галузевою належністю – зайняті у матеріальному вироб­ництві, невиробничій сфері, окремих великих галузях і підгалузях.

4. За територіальною ознакою – зайняті в окремих регіонах та економічних районах.

5. За рівнем урбанізації – зайняті в сільській та міській місцевості.

6. За професійно-кваліфікаційною ознакою.

7. За статево-віковою ознакою.

8. За видами власності.

У межах кожного виду зайнятості виокремлюють окремі форми зайня­тості, тобто організаційно-правові способи і умови використання людської праці.

Форми зайнятості розрізняються між собою:

1) формами організації робочого часу, у відповідності з якими може бути повна та неповна зайнятість певної особи. В свою чергу, у складі неповної зайнятості виділяють видиму і невидиму та доб­ровільну і вимушену форми;

2) статусом зайнятості – це первинна і вторинна зайнятість;

3) стабільністю трудової діяльності – це постійна і тимчасова зайнятість;

4) характером організації робочих місць та робочого часу – це стандартна і нестандартна зайнятість;

5) формами правового регулювання – це легальна і нелегальна зайнятість.

Концептуально виділяються такі види зайнятості: повна та гло­бальна, примусова та добровільна зайнятість працездатного населення.

Під повною зайнятістю в економіці розуміється використання всіх придатних для участі у виробництві трудових ресурсів. Ця концепція панувала у капіталістичному світі до середини 70-х років та у ко­лишніх соціалістичних країнах до початку в них ринкових перетво­рень і базувалася на стимулюванні державою попиту на робочу силу.

Сучасна концепція глобальної зайнятості враховує всі види еко­номічної і соціально корисної діяльності. Її базою є більш широке розглядання сфери прикладання праці.

За умов добровільної зайнятості не існує будь-яких форм приму­су до праці.

Регулювання зайнятості в умовах ринкової економіки здійснюється в основному державою у відповідності до прийнятої політики (кон­цепції) зайнятості. Прийнято виділяти два типи політики зайнятості: активну і пасивну.

Активна політика зайнятості проявляється у наступних основних напрямках: допомозі у працевлаштуванні, сприянні в професійній підготовці і перепідготовці, стимулюванні самозайнятості і підприємництва та т. ін.

Пасивна політика держави реалізується шляхом надання допомоги безробітним та/або введенням трудової повинності.

Невід’ємною ознакою ринкової економіки є безробіття – тимчасо­ва незайнятість економічно активного населення.

Основними видами безробіття є фрикційне, структурне і циклічне безробіття.

Фрикційне безробіття пов’язане зі зміною місця роботи, у тому числі через зміну місця проживання. Структурне безробіття, передусім, викликане змінами у структурі попиту на працю у зв’язку з технологічними змінами в економіці. Циклічне безробіття має місце через спад виробництва як стадію економічного циклу.

Повну зайнятість взагалі забезпечити неможливо, тому що існує фрикційне та структурне безробіття, яке є невідворотним, тому ос­таннім часом повною вважають таку зайнятість, при якій оплачувану роботу мають менше 100% працездатних. Тобто, при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Такий рівень безробіття називається нормальним або при­родним.

В країнах СНД фактичний рівень безробіття (Рб) визначається по­казниками:

Р_б = Б / З * 100 (5.1)

де Р_б – рівень безробіття;

Б – чисельність безробітних;

З – чисельність зайнятих.

Р_б = Б / ПН _{пр. в.} * 100 (5.2)

де ПН _{пр. в.} – чисельність працездатного населення працездатного віку.

Більш точним вважається показник рівня безробіття, який засто­совується у міжнародній статистиці:

Р_б = Б / ЕАН * 100 (5.3)

де ЕАН – чисельність економічно активного населення.

Безробітними в Україні вважаються працездатні громадяни працез­датного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших доходів через відсутність підходящої роботи, зареєстровані в Державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

Підходящою називається робота, яка відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій місцевості, де він проживає. Зарплата та інші умови праці повинні відповідати рівню, який мала особа на попередньому місті роботи з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць.

Громадяни, які визнані безробітними, мають право на отримання допомоги по безробіттю. Розмір останньої не може бути нижче державного мінімуму, його конкретна величина залежить від се­редньої заробітної плати працівника на попередньому місці роботи, страхового стажу та причини втрати роботи.

Запитання для самоконтролю:

1. Як поділяються трудові ресурси в залежності від способу та механізму зайнятості?

2. З якою метою здійснюється класифікація видів зайнятості за окреми­ми ознаками?

3. Які форми зайнятості регулюються законодавством України?

4. Чим пояснюється перехід більшості країн світу від концепції повної зайнятості до концепції глобальної зайнятості?

5. Чи може держава переслідувати тих, хто добровільно не бажає працювати?

6. Чим принципово відрізняються активні методи регулювання зай­нятості від пасивних?

7. Назвіть основні причини існування безробіття та його види.

8. Як вимірюється рівень безробіття?

9. Чи можна всіх незайнятих вважати безробітними?

Література:

1. Закон України «Про зайнятість населення» / Додаток до щотижневика «Відомості Верховної Ради України». Серія «Закони України». - К.: Парламентське видавництво, 1999.

2. Наказ Мінпраці України «Про затвердження Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності». / Додаток до журналу «Галицькі контракти». - 2001. - № 3.

3. Волошина С.В., Чорноморченко Н.В., Чорноморченко І.С. Економіка праці: курс лекцій і навчально-методичні матеріали для самостійного вивчення дисципліни: Навч. посіб. – Дніпропетровськ: Пороги, 2002. – С. 59-76.

4. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально трудові відносини.- К: Знання, 2006. - С.153-194.

5. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2000. - § 2. 2-2. 5.

6. Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість. – К.: МАУП.-124 с.

7. Рофе А. И., Збышко Б. Г., Ишин В. В. Рынок труда, занятость населения, экономика ресурсов для труда. - М.: МИК, 1997. - р. 3, 4.

8. Гаркавенко Н. Напрями вдосконалення політики зайнятості населення у ринкових умовах // Україна: аспекти праці. – 2008. - № 6. – С. 26-32.

9. Безтелесна Л., Юрчик Г. З досвіду розробки програм зайнятості // Економіка України. – 2008. - № 5. – С. 85-90.