Кримінологічна характеристика злочинів проти власності

Право на власність становить основу реалізації всього комплексу прав і свобод людини. Злочини проти власності передбачені VI розділом КК України, що включає 16 складів злочинів. Ця категорія злочинів належить до типу «корислива злочинність», в основі виділення якої лежить «корисливий мотив» - прагнення задовольнити матеріальні потреби, отримати майнову вигоду злочинним шляхом.

Характерними ознаками даної групи злочинів є родовий об´ єкт - власність, предмет - майно (майнові права), корисливі мотиви та мета, умисна форма вини. Ці злочини вирізняються за способами злочинного посягання, що дозволяє їх класифікувати на дві групи: корисливі ненасильницькі та корисливі насильницькі. Поза межами названих груп частково залишаються злочини, пов´ язані зі знищенням майна, мотиви та способи вчинення яких можуть бути різними.

Злочини проти власності становлять майже 60 % від усієї злочинності. Найбільш поширеними корисливими ненасильницькими злочинами є крадіжки, а корисливими насильницькими - грабежі і розбої, що й спонукає докладно розглянути кримінологічну характеристику саме цих посягань проти власності.

Крадіжки посідають 60 % у структурі злочинів проти власності, їх рівень за останні роки становить: 2005 р. - 186 659 зареєстрованих злочинів і 70 716 виявлених осіб; 2006 р. - у тому ж порядку 132 159 і 47 324; 2007 р. - 114 665 і 41 729. Суттєве зниження динаміки крадіжок пояснюється їх частковою декриміналізацією (2005 р.) та низьким відсотком їх виявлення.

Структурними показниками є такі.

За місцем посягання домінують крадіжки із житла та іншого приміщення (квартири, будинки, дачі, склади, магазини тощо); за ними йдуть крадіжки із транспортних засобів та крадіжки у натовпі («кишенькові»), які є найбільш латентними і переважно вчиняються злодіями-професіоналами.

Предметами посягання частіше (понад 60 %) є цінні речі: гроші, валюта, вироби із дорогоцінних металів, мобільні телефони, оргтехніка, аудіо-, відеотехніка; дещо рідше - вироби із чорних та кольорових металів, одяг, худоба, продукти харчування, спиртні напої, предмети домашньої обстановки тощо.

Способи і засоби крадіжок: проникнення через двері (підбір ключів, використання спеціальних пристроїв, пошкодження дверей); проникнення через вікно (кватирку, балкон); проникнення через дах; дуже рідко підкоп.

За стійкістю умислу крадіжки поділяються на завчасно підготовлені і ситуативно обумовлені. Завчасно підготовлені крадіжки, як правило, вчиняються групою осіб за попередньою змовою та організованою групою. Найбільшу небезпеку становлять стійкі групи, організовані досвідченими злочинцями 35-50 років, до складу яких входять і злодії-професіонали. Злочинна діяльність таких об´ єднань може тривати роками, нараховувати десятки чи навіть сотні епізодів і спричиняти багатотисячні збитки. Ситуативні крадіжки вчиняються як нестійкими групами, так і злодіями-одинаками, до них частіше вдаються алкогольно- та наркозалежні особи, підлітки, деградовані елементи.

Насильницькі грабежі і розбої є найбільш поширеними корисливими насильницькими злочинами проти власності. їх рівень становить: грабежі - 2005 p.: 47 054 зареєстрованих злочинів і 16 817 виявлених осіб; розбої - 6708 злочинів і 5763 осіб; 2006 p.: грабежі - 41 663 і 17 808; розбої - 6465 і 6019 відповідно; 2007 p.: грабежі - 32 268 і 16 577; розбої - 5716 і 5750 відповідно.

На загал слід сказати, що корисливі насильницькі злочини переважно мають молодіжний і груповий характер. Непоодинокими є випадки входження до складу злочинних груп жінок, які виступають у ролі пособників. Утім, слід зазначити, що близько 3 % грабежів і розбоїв вчиняються організованими групами, злочинна діяльність яких з часом набуває більш суспільно небезпечних форм: бандитизм, вбивства на замовлення, викрадення людей та ін. Подібні злочинні об´ єднання очолюються завзятими злочинцями, досвідченими рецидивістами 35-45 років, які щонайменше 1/2 свого життя провели в колоніях.

За місцем вчинення грабежі і розбої можна поділити на вчинені у громадських місцях, із проникненням у житло та вчинені на транспорті.

У громадських місцях (вулиці, парки, сквери, зупинки транспорту, біля розважальних закладів, у під´ їздах багатоповерхівок) злочини здебільшого вчинюються підлітковими (14-17 років) та молодіжними (18-24 роки) групами проти поодиноких перехожих, які привертають увагу злочинців своїм нетверезим станом, дорогим вбранням, розтринькуванням грошей, виставленими на показ мобільними телефонами, ювелірними виробами тощо.

Злочини із проникненням у житло, як правило, завчасно готуються, збирається інформація про матеріальні статки майбутньої жертви, склад сім´ ї, наявні в приміщені засоби самозахисту. Ці злочини вчиняються особами 25-35 років і старшими, близько 40 % з яких мають колонійське минуле. При пограбуваннях і розбійних нападах на пункти обміну валют, банки, комп´ ютерні клуби, магазини, квартири заможних громадян злочинці використовують зброю, спеціально пристосовані предмети, засоби маскування, транспорт.

Па транспорті злочини даної групи вчиняються проти водіїв таксі, водіїв вантажних перевезень, у тому числі транзитних, інкасаторів, комерційних туристів, власників щойно придбаних авто, контрабандистів. Значна частина подібних посягань (окрім нападів на таксистів) вчиняється організованими групами протягом тривалого часу.

Предмети посягання - «вуличні» злочини орієнтовані на заволодіння особистими носильними речами (кишенькові гроші, мобільні телефони, ювелірні прикраси, одяг); із проникненням у житло - гроші, валюта, цінне і малогабаритне майно, товарно-матеріальні цінності; на транспорті - грошова виручка, значні суми цільового призначення, партії високоліквідного товару та ін.

Способи і засоби посягання - удари руками і ногами у життєво важливі органи, погрози і застосування зброї смертельної та несмертельної дії, удари спеціально пристосованими предметами, використання предметів широкого господарського вжитку, зв´ язування і тортури та ін.

Що стосується основних кримінологічних рис особи злочинця, то характерними для них є:

стать: 90 % злодіїв і 96 % грабіжників і розбійників - чоловіки;

вік: неповнолітні до 15 % за всіма видами злочинів; 18-24 роки - до 30 % злодіїв, до 45 % грабіжників і розбійників; 25-39 років - близько 40 % злодіїв і 30-35 % грабіжників і розбійників; решта злочинців - це більш старша вікова категорія;

освіта: у 60 % злочинців - повна загальна середня та базова загальна середня; у 20 % - професійно-технічна і початкова та без освіти; у 3 % - вища освіта;

рід занять: 70 % не працювали і не навчалися; до 10 % - безробітні; до 7 % - учні та студенти навчальних закладів;

судимість мали: близько 30 % злодіїв та майже 40 % грабіжників і розбійників;

психічний стан на момент вчинення злочину: до 10 % злодіїв, 20 % грабіжників і 30 % розбійників перебували у стані алкогольного сп´ яніння.

Серед осіб, що були засуджені за вчинення злочинів проти власності, 44% вважали, що вчинені ними злочини несправедливо віднесені до числа злочинів, 48% - що за вчинені діяння встановлені суворі заходи покарання; 4% - були готові вчинити злочин навіть у випадку невідворотного притягнення до кримінальної відповідальності.

Аналіз цього дає можливість визначити, що для вчинення найбільш розповсюджених видів злочинів проти власності характерним є дуже низький рівень солідарності з відповідними морально-правовими заборонами.

Типологія осіб, що вчиняють злочини проти власності, має велике значення для раціональної організації запобіжної діяльності та прогнозування можливого рецидиву.

Одна з перших класифікацій корисливих злочинців належить Арістотелю. Він виділяв два види кримінальної користі: користь багатих (прагнення до надлишку); користь бідних (цей вид користі породжується недостатністю предметів першої необхідності). Давньогрецький вчений майже дві тисячі років тому визначив важливий кримінальний феномен, який підтвердили сучасні вчені: великі злочини вчиняються багатими, тоді як найбільша увага приділяється бідним.

У наведеній типології в основу покладено мотиви злочинної поведінки, ступінь стійкості злочинної установки та характер злочинних дій:

- користолюбивий тип. Це - в основному жадібні особи, що крадуть цінності задля накопичення їх. Як правило, вони мають постійне місце роботи, можуть навіть користуватися в колективі повагою та довірою; серед цієї категорії осіб багато гарних спеціалістів;

- самостверджувальний тип. Це - особи, що вчиняють крадіжки, розкрадання та інші злочини проти власності заради того, щоб самоствердитися в очах оточуючих, а інколи і заради самоствердження, якщо вчинення злочину потребує особливих умінь та хоробрості. Серед представників цього типу багато молодих людей, для яких учинення таких злочинів є вдалим способом продемонструвати себе;

- дезадаптований тип. Це - здебільшого особи, що перебувають за рамками соціально схваленого кола спілкування. Як правило, це злочинці-рецидивісти, навіть професіонали, для яких учинення крадіжок, а також інших майнових злочинів є основним або єдиним джерелом отримання засобів для існування. Такі особи зазвичай не мають сім'ї та місця роботи. Найчастіше - це особи середнього та старшого віку;

- сімейний тип. Це - особи, що вчиняють злочини проти власності в основному для забезпечення потреб своєї родини. При цьому потреби родини необхідно розуміти у широкому значенні - від утримання членів родини до навчання дітей у престижних навчальних закладах. Саме такі " сімейні" злочинці можуть бути людьми достатньо скромними та з викраденого особисто собі можуть не брати, але якщо беруть, то дуже мало;

- ігровий тип. Це - особи, для яких учинення корисливих злочинів - захоплююча гра з небезпекою, з ризиком, для яких важливий сам процес викрадання або іншого незаконного заволодіння цінностями або майном. Відповідний мотив діє тільки або переважно на підсвідомому рівні, але його реалізація дає велике задоволення особам, що втягнені в активну діяльність - учинення різних злочинів проти власності. Такі мотиви притаманні і великим розкрадачам, хабарникам, представникам злочинних угруповань, спеціалістам комп'ютерної техніки, що вчиняють комп'ютерні корисливі злочини, водночас вирішують складні інтелектуальні завдання, тим самим вступаючи у гру;

- алкогольно-наркотизований тип. Це - особи, що перебувають у патологічній залежності від алкоголю та наркотиків і вчиняють майнові злочини головно для того, щоб забезпечити себе спиртними напоями або наркотичними речовинами. Найчастіше - це представники " соціального дна", їх ресоціалізація є складною проблемою. Як правило, її вирішують разом з лікуванням особи (в основі типології лежить розподіл на типи, що був запропонований С. М. Пішаковим у роботі " Кримінологія").

Кримінологічний портрет осіб, які вчинили корисливі злочини, характеризується чотирма групами ознак:

1) демографічними; 2) соціально-рольовими; 3) психологічними; 4) кримінально-правовими.

Найбільш значимими серед них є останні дві групи, які в сукупності визначають специфіку типу особистості осіб, які вчинили корисливі злочини.

До числа психологічних ознак таких осіб відносять:

1) стійкість корисливої установки (спрямованості);

2) рівень готовності до насильницьких способів реалізації корисливого мотиву злочинів;

3) характер мотивації, яка стимулює виникнення корисливої установки або її реалізацію;

4) ставлення до етично-правових стандартів у сфері обігу майнових благ і, зокрема, до кримінально-правових заборон на здійснення корисливих злочинів.

Першою психологічною ознакою можна назвати стійкість корисливої установки, тобто ступінь стійкості психологічної готовності до здійснення злочинів, пов’язаних із протиправним збагаченням. Як критерій стійкості корисливої установки традиційно розглядається поведінка особи, що має кримінально-правове значення. Відповідно до цієї ознаки можна виокремити чотири типи корисливих злочинців:

1) ситуативний тип — особа, яка вперше вчинила корисливий злочин невеликої або середньої тяжкості внаслідок збігу несприятливих життєвих обставин і раніше не скоювала інших правопорушень і аморальних вчинків, пов’язаних із неприйняттям законного справедливого порядку розподілу майнових благ;

2) нестійкий тип — особа, яка раніше вчиняла інші правопорушення й аморальні проступки, але вперше вчинила корисливий злочин невеликої або середньої тяжкості, хоча пов’язаний з неприйняттям законно справедливого порядку розподілу майна, майнових прав, послуг або пільг;

3) злісний тип — особа, яка неодноразово вчинювала середньої тяжкості або тяжкі корисливі злочини, за які вона вже була покарана;

4) особливо злісний тип — особа, яка неодноразово вчинювала особою особливо тяжкі корисливі злочини і, зокрема, була покарана за їх вчинення позбавленням волі.

За рівнем готовності до реалізації корисливого мотиву злочину із застосуванням насильства виокремлюють шість типів особи корисливих злочинців:

1) потенційно безпечний — злочинець, який уперше вчинив корисливий злочин невеликої або середньої тяжкості із загрозою застосування насильства, безпечного для здоров’я;

2) потенційно небезпечний — злочинець, який уперше вчинив корисливий злочин із загрозою застосування насильства небезпечного для здоров’я;

3) потенційно особливо небезпечний — злочинець, який уперше вчинив корисливий злочин із загрозою застосування насильства, небезпечного для життя;

4) безпечний — злочинець, який учинив злочин із застосуванням насильства, безпечного для здоров’я;

5) небезпечний — злочинець, який учинив корисливий злочин із застосуванням насильства, небезпечного для здоров’я;

6) особливо небезпечний — злочинець, який учинив корисливий злочин із застосуванням насильства, небезпечного для життя.

Осіб, які вчинили корисливі злочини і не підпадають під ознаки перелічених груп, слід відносити до проміжних (перехідних) типів.

За характером мотивації, яка стимулює виникнення корисливої установки або її реалізацію, у вітчизняній кримінології зазвичай виокремлюють п’ять типів осіб корисливих злочинців:

1) який стверджується — злочинець, що використовує незаконне збагачення з метою самоствердження;

2) дезадаптивний — злочинець, який вчиняє корисливі злочини в цілях пристосування до середовища або виживання;

3) алкогольно-наркотичний — злочинець, який вчиняє корисливі злочини для задоволення непереборної тяги до алкоголю або наркотичних засобів;

4) ігровий — злочинець, який чинить корисливі злочини з метою задоволення потреби в гострих емоційних переживаннях, пов’язаних із ризиком;

5) сімейний — злочинець, який вчиняє корисливі злочини на користь сім’ї.

Ставлення до дотримання етично-правових (зокрема кримінально-правових) стандартів у сфері обігу майнових благ характеризується багатьма показниками і насамперед ступенем солідарності з цими стандартами, а також ступенем готовності до їх дотримання.

Кримінально-правові ознаки, які характеризують особу, що вчинила корисливий злочин, умовно можна поділити на дві групи:

1) безпосередні; 2) непрямі.

До безпосередніх відносять: особливий службовий статус, який обумовлює вчинення корисливого злочину певного виду; вид співучасника; наявність незнятої або непогашеної судимості та ін.

До непрямих кримінально-правових ознак належать: тяжкість учиненого злочину; форма умислу, вказівка на корисливу мету або зацікавленість як обов’язкові ознаки суб’єктивної сторони складу відповідного злочину; вид і різновид множинності вчинених злочинів (сукупність, неодноразовість, рецидив, зокрема небезпечний і особливо небезпечний); форма співучасті та ін.

Деякі види корисливих злочинів проти власності (привласнення або розтрата, окремі форми шахрайства, розкрадання предметів, які мають особливу цінність), 3/4 видів корисливих злочинів у сфері економічної діяльності й усі види злочинів проти інтересів служби в комерційних та інших організаціях вчинюються лише особами, які мають спеціальний статус, що забезпечує відповідно полегшений доступ до довіреного майна, заняття або управління певним видом економічної, зокрема підприємницької, діяльності або майном чи персоналом у комерційній або іншій організації.

Кожен четвертий корисливий злочин вчинюється особою, яка має незняту або непогашену судимість, і за співучасті, зокрема кожен сотий — у складі організованої групи.

Серед тих, хто вчинив корисливі злочини проти власності, частка професійних злочинців становить 15 %, серед осіб, які вчинили злочини, прирівняні до злочинів у сфері економічної діяльності, — 47 %. Зниження частки професійних злочинців статистично зумовлене розширенням загальної соціальної бази злочинності за рахунок осіб, що вперше вчинили злочин. Проте в абсолютному вираженні частка професійних злочинців у сфері економіки не зменшилась, а збільшилась.

До демографічних ознак особи, яка вчинила корисливий злочин, належать: стать, вік, рівень освіти, місце проживання, ступінь осілості, рівень життя.

Сім із десяти осіб, які вчинили у 2006 р. корисливі злочини, були особами чоловічої статі (це співвідношення змінюється щодо таких видів злочинів, як привласнення або розтрата, комерційний підкуп та ін., коли відсоток чоловіків і жінок приблизно однаковий), кожен десятий був особою, яка не досягла Х8-рІЧНОГО віку. Серед тих, які вчинили корисливі злочини, в середньому переважають особи з середньою і неповною середньою освітою (понад 80 %). Проте серед тих, які вчинили корисливі злочини проти власності, ця частка зростає до 90 %, а серед тих, що скоїли злочини у сфері економічної діяльності, навпаки, зменшується до 60 % (і навіть до 18 % серед осіб, які вчинили злочини проти інтересів служби в комерційних або інших організаціях). Відповідно зменшується або зростає частка осіб, які мають незакінчену вищу або вищу освіту. Цей феномен зумовлений підвищеною “інтелектуальною місткістю” злочинів у сфері економічної діяльності та проти інтересів служби в комерційних і інших організаціях порівняно з тими корисливими традиційними злочинами проти власності, які не потребують високого освітнього рівня (за винятком деяких видів привласнення або розтрати, шахрайства і розкрадання предметів, що мають особливу цінність).

Частка осіб, які не мали постійного легального джерела доходу, серед усіх, хто вчинив корисливі злочини, становила близько 50 % (при цьому темп річного приросту цього показника перевищив 10 %). Формально безробітні серед тих, які вчинили корисливі злочини, становили понад 5 %. Переважна більшість злочинців — місцеві мешканці (85 %), що в основі відповідає структурі населення в цілому за ознакою місця проживання.

Понад 92 % осіб від загального числа, які вчинили традиційні корисливі злочини проти власності, не мали постійного джерела доходу. І, навпаки, злочини у сфері економічної діяльності і проти інтересів служби в комерційних або інших організаціях були вчинені особами, які мають дохід, що значно перевищує середній розмір заробітної плати у промисловості.

Соціально-рольова характеристика осіб, які вчинили корисливі злочини, включає такі ознаки:

а) громадянствоб) сфера зайнятості; в) професія; г) сімейний стан.

Серед осіб, які вчинили корисливі злочини (переважно крадіжки і грабежі), іноземні громадяни становили близько 1, 5 % (при цьому дев’ять із десяти були громадянами СНД).

Ніде не були зайняті більше половини осіб, які вчинили корисливі злочини. З числа зайнятих на частку працівників, зокрема службовців державних і муніципальних органів, організацій, підприємств, у 2006 р. припадало 39 %; учнів і студентів — 6; працівників і службовців недержавних організацій — 42; осіб, зайнятих приватним підприємництвом, — 7; засуджених до покарання у вигляді позбавлення волі — 0, 5; інших категорій зайнятих — 5, 5 %.

Серед зайнятих осіб, які вчинили корисливі злочини, абсолютно переважають особи, діяльність яких пов’язана з фізичною працею (76 %) та котрі не мають стабільної сім’ї (78 %), що значно перевищує середньостатистичні дані по населенню в цілому.

Соціально-психологічна характеристика цієї категорії осіб включає оцінки рівня знань відповідних кримінально-правових заборон; ставлення до них і їх дотримання; суб’єктивне сприйняття ризику бути викритим у вчиненому; ставлення до понесеного покарання.

Дослідження причин та умов злочинів проти власності є однією з головних кримінологічних проблем. До числа найважливіших передумов злочинної поведінки належать особистісні, суб'єктивні детермінанти. Для того, щоб вивчити їх, необхідно дослідити особу того, хто вчиняє злочин, і лише на цій основі є можливим аналіз об'єктивних факторів злочинності. Посідаючи основне місце у ланцюгу причинності, особа злочинця є центральним елементом механізму індивідуальної злочинної поведінки та головним об'єктом профілактичного впливу. Вона відіграє особливу роль серед факторів злочинної поведінки: у криміногенних якостях людей акумулюється весь негативний вплив різноманітних умов, обставин та ситуацій, в яких вони жили та виховувалися. Тому вивчення особи, що вчинила злочин, має суттєве значення для ретроспективного аналізу об'єктивних факторів злочинної поведінки (а при широкому вивченні цієї проблеми, тобто при виділенні типових криміногенних якостей, можна проаналізувати причини злочинності по всій країні).

Кожна конкретна дія зумовлюється не однією ізольованою причиною, а сукупністю детермінант (факторів), які діяли у різний час та в різних умовах. Але за всієї складності взаємодії цих факторів їх можна певним чином класифікувати, виділити основні, вирішальні.

Серед осіб, що були засуджені за вчинення злочинів проти власності, 44% вважали, що вчинені ними злочини несправедливо віднесені до числа злочинів, 48% - що за вчинені діяння встановлені суворі заходи покарання; 4% - були готові вчинити злочин навіть у випадку невідворотного притягнення до кримінальної відповідальності.

Аналіз цього дає можливість визначити, що для вчинення найбільш розповсюджених видів злочинів проти власності характерним є дуже низький рівень солідарності з відповідними морально-правовими заборонами.

Типологія осіб, що вчиняють злочини проти власності, має велике значення для раціональної організації запобіжної діяльності та прогнозування можливого рецидиву.

Одна з перших класифікацій корисливих злочинців належить Арістотелю. Він виділяв два види кримінальної користі: користь багатих (прагнення до надлишку); користь бідних (цей вид користі породжується недостатністю предметів першої необхідності). Давньогрецький вчений майже дві тисячі років тому визначив важливий кримінальний феномен, який підтвердили сучасні вчені: великі злочини вчиняються багатими, тоді як найбільша увага приділяється бідним.

Класифікація Арістотеля до цього часу не втратила наукової цінності, оскільки підходи до впливу на корисливу злочинність багатих і бідних і сьогодні суттєво різняться: перші потребують посилення соціального контролю, другі - розвитку системи соціальної підтримки бідних.

Стан злочинності загалом і окремих її видів багато в чому відображує ситуацію, що складається в суспільстві. Особливо це стосується корисливої злочинності.

Усунення або блокування негативних процесів одразу ж позначається на уповільненні темпів поширення злочинності, її стабілізації й навіть зниженні.

До основних негативних чинників (причин), що детермінують корисливу злочинність на рівні макросередовища, належать такі:

- економічного характеру — різке зниження обсягів виробництва, відплив коштів за кордон, нестача енергоносіїв, пов’язані з цим безробіття, високі для більшості людей ціни, несвоєчасне отримання заробітної плати тощо;

- соціального характеру — різке розшарування суспільства з дуже великим діапазоном від бідності до багатства;

- морального характеру — підвищення соціального напруження у суспільстві; втрата поняття недоторканості чужого майна; активізація антисоціальних приписів виправдовування моральності посягання на приватне майно (будь-що взяти “свою частку"); збільшення кількості людей, готових здійснити злочин з метою первісного накопичення капіталу, “утримання на плаву", а для значної частини — грошей на алкоголь і наркотики (кількість цих категорій збільшується);

- правового характеру — правова система не повною мірою відповідає вимогам дійсності, має багато “пробілів”, неефективність профілактичних заходів злочинності;

- організаційного характеру — остаточно не приведені у відповідність з вимогами структури правозастосовчих органів, які ведуть боротьбу з корисливою злочинністю, вони мають недостатній рівень забезпечення матеріальними, технічними засобами, а також кадрами.

До суттєвих негативних чинників, що детермінують корисливу злочинність на рівні мікросередовища, належать: негативне побутове оточення, пияцтво, крадіжки тощо. Подекуди майбутній злочинець не в змозі протистояти тиску обставин мікросередовища.

Усе викладене призводить до формування корисливо-паразитичної мотивації, потягу до “красивого життя”, зневажливого ставлення до чесної праці, яка такого “життя” не може дати, вирішення, що злочинний шлях не тільки не гірший за чесний, а й такий, якому потрібно віддавати перевагу, бо тільки в такий спосіб можна або “вибитися в люди”, або мати гроші на задоволення пристрастей, низький рівень культури й моральності, глухота до чужої біди.

До недоліків у роботі правоохоронних органів належать такі:

- відсутність подекуди глибокого аналізу оперативної обстановки на місцях;

- недостатня взаємодія служб щодо профілактичної діяльності в цьому напрямі;

- недоліки у використанні підрозділів патрульно-постової служби і в роботі чергових частин;

- недоліки в боротьбі з алкоголізмом, поширенням наркотиків, утриманням домів розпусти, проституцією, збутом краденого;

- невелика кількість житла, узятого під централізовану охорону;

- слабка індивідуально-профілактична робота з особами, раніше засудженими за корисливі злочини або схильними до їх вчинення;

- недостатня робота з населенням щодо профілактики віктимної поведінки;

- повільне відродження ефективних форм залучення населення до профілактики злочинів (загонів самоохорони будинків, дач, стоянок автомобілів, човнів тощо);

- недоліки у провадженні дізнання і слідства, слабке використання результатів попереднього слідства у профілактичній роботі.

Серед інших умов, що сприяють розглядуваним злочинам, зазначимо такі:

- зниження захищеності житла, освітленості вулиць, кількості діючих телефонів-автоматів;

- примітивізм або відсутність технічних засобів попереджувального характеру — замків, протиугінних засобів, переговорних пристроїв тощо;

- можливість подекуди виробляти зброю на робочих місцях і вдома;

- відсутність контролю за майном громадян на виробництві, у гуртожитках, санаторіях, готелях тощо;

- віктимна поведінка потерпілих — безтурботливе ставлення до укріплення домівки, охорони автомобіля, перебування в небезпечних місцях, часто в нетверезому стані; довірливість (купівля фальсифікованих товарів, гра на вулиці в азартні ігри, впускання до квартири незнайомих людей).

До того ж потерпілі часто не бажають з різних мотивів співпрацювати з міліцією, подавати заяву про скоєний злочин, з’являтися на виклик до міліції тощо.

Профілактика злочинів традиційно розглядається у широкому (загальносоціальному) та вузькому (спеціально-кримінологічному) аспектах. Загальносоціальна профілактика - це будь-які корисні суспільству заходи та дії, функціонування усіх позитивних соціальних інститутів у економічній, політичній, моральній та інших сферах. У сукупності ці заходи, дії, інститути називають загально-соціальним попередженням, превентивний потенціал якого реалізується опосередковано, у результаті удосконалення економічної, політичної, моральної та інших сфер життєдіяльності суспільства. Загальносоціальне попередження є основою, фундаментом спеціально-кримінологічного (спеціального) попередження, заходи якого прямо чи безпосередньо спрямовані на недопущення злочинів. Чим досконаліше загальносоціальне попередження, тим вужчим є " коло діяльності" спеціального попередження.

Спеціально-кримінологічне попередження злочинів - це діяльність спеціальних державних та недержавних органів, а також їхніх представників з метою виявлення та нейтралізації детермінант злочинів, здійснення позитивного коректуючого впливу на осіб З кримінально орієнтованою поведінкою, недопущення злочинів, що готуються та вже розпочалися.

Профілактична діяльність у широкому розумінні розглядається як один із засобів соціального регулювання суспільних відносин з метою ліквідації детермінант злочинності, як взаємодії заходів економ і ко-соціального, виховно-педагогічного, організаційного та правового характеру, як поєднання різних рівнів попередження злочинності.

Завдання загальносоціальних заходів - не безпосередній вплив на злочинність, а вирішення більш глобальних проблем суспільного життя. Цей вид запобігання діє й у правовій сфері. Це - удосконалення чинного законодавства, яке прямо не спрямоване на профілактику злочинів, а є регулятором суспільних відносин іншого характеру (трудових, сімейних), які, будучи неупорядкованими, відіграють криміногенну роль. У той же час при вирішенні цих завдань створюються умови, які ліквідують саму можливість тих чи інших протиправних діянь або зменшують їх рівень. Таким чином, заходи загальносоціального попередження мають широкий діапазон, вони практично впливають на всі різновиди детермінант злочинності.

§ 3. Запобігання злочинам проти власності

Загальносоціальні заходи запобігання злочинам включають наступне:

1) проведення виваженої і послідовної кадрової політики, що сприятиме: а) викоріненню в органах влади проявів корупції, розкрадань і привласнень бюджетних коштів, реалізації невідворотності покарання за подібні факти; б) суворому дотриманню вимог професійної етики, створенню дійової системи громадського контролю за діяльністю органів влади, запровадженню публічної відповідальності за її результатами;

2) підвищення ефективності національної економіки, розробка і фінансове забезпечення соціально орієнтованого держбюджету, зведення до мінімуму безробіття, продумана пенсійна реформа, суттєві інвестиції в освіту, культуру, медицину, загальнонаціональна боротьба з бідністю та ін.;

3) розвиток малого і середнього бізнесу, муніципальної інфраструктури в регіонах, програм доступного і пільгового кредитування, забезпечення першим гарантованим робочим місцем випускників навчальних закладів;

4) подолання «руїни» на селі і в занедбаних виробничих містечках, створення робочих місць і привабливих побутових умов, щоб зупинити відтік молоді до перенаселених обласних центрів;

5) поліпшення морального мікроклімату в суспільстві, відновлення системи виховання підростаючого покоління, повернення довіри народу до владних і бізнес-структур, формування суспільної нетерпимості до будь-яких проявів злочинності.

Спеціально-кримінологічні заходи запобігання передбачають:

1) завчасне виявлення та облік криміногенних осередків і окремих осіб, схильних до отримання майнових благ злочинним шляхом, проведення з ними профілактичної роботи заходами переконання і допо­моги;

2) здійснення віктимологічної профілактики серед потенційних жертв майнових злочинів;

3) створення загальнонаціональної бази даних на професійних корисливих злочинців, рецидивістів, лідерів організованих злочинних груп;

4) зниження латентності і підвищення розкриваності злочинів даної категорії;

5) формування культури громадської безпеки населення (співпраця

із правоохоронними органами, матеріальне стимулювання викриття злочинців, організація охорони під'їздів, участь у патрулюванні вулиць, місць громадського відпочинку, організація сусідського нагляду за житлом та ін.);

6) розробка і впровадження технічних заходів, що забезпечують персоніфікований доступ до майна, систему відеоспостереження, надійний технічний захист житла, відповідальне ставлення до зберігання майна та ін.;

7) забезпечення безпеки громадян з боку правоохоронних органів у громадських місцях, на автошляхах, за місцем проживання;

8) мінімізація готівкового розрахунку громадян за придбані товари надані послуги (перехід на карткову систему розрахунків) та ін.;

9) інноваційна техніко-криміналістична оснащеність правоохоронних органів у розслідуванні злочинів аналізованої категорії;

10) оперативне втручання відповідних силових підрозділів, спрямоване на припинення злочинного посягання, закріплення доказової бази, виявлення і затримання злочинців.

Профілактика с однією з функцій органів внутрішніх справ усіх рівнів, їх галузевих служб, підрозділів та працівників, що здійснюють у межах свої компетенції загальну та індивідуальну профілактику, запобігання злочинам на стадії готування, а також припинення вже розпочатих. Компетенція суб'єктів попередження злочинів визначається законодавчими та іншими нормативними актами, а також загальними та індивідуальними положеннями про той чи інший орган внутрішніх справ.

У цьому зв'язку зміст діяльності МВС України щодо попередження злочинів проти власності охоплює: комплексний аналіз їх стану, тенденцій, динаміки, прогноз та розробка пропозицій про заходи попереднього реагування на негативні зміни, що впливають на зростання злочинності; нормативно-методичне забезпечення попереджувальної діяльності підрозділів органів внутрішніх справ: інформаційне забезпечення всіх ланок системи; представництво інтересів системи МВС у засобах масової інформації та на міжнародному рівні; застосування позитивного досвіду та наукових рекомендацій щодо попередження злочинів з корисливих мотивів.

МВС України також визначає пріоритетні напрями роботи органів внутрішніх справ щодо запобігання злочинам, бере участь у розробленні комплексних програм по боротьбі зі злочинністю; організовує та проводить кримінологічні дослідження проблем профілактики злочинів, що посягають на власність; вивчає та узагальнює практику застосування законодавчих та відомчих нормативних актів з питань попередження злочинів, розробляє та вносить у відповідні органи державної влади пропозиції щодо їх удосконалення; готує проекти законодавчих актів, пов'язаних з діяльністю органів внутрішніх справ; здійснює методичну допомогу підвідомчим органам внутрішніх справ в організації правової роботи, забезпечує участь органів внутрішніх справ у пропаганді правових знань серед населення.

МВС України спрямовує свою профілактичну діяльність через служби та підрозділи, що безпосередньо займаються попередженням злочинів проти власності. Метою цієї діяльності, як найбільш ефективного та гуманного способу боротьби зі злочинністю, є їх мінімізація. У зв'язку з цим, підрозділи міськрайлінорганів вирішують такі завдання:

- забезпечення охорони власності;

- створення на основі аналізу криміногенної обстановки умов, які об'єктивно будуть перешкоджати злочинам проти власності на певній території та об'єкті;

- реалізація оперативно-розшукової інформації про осіб, що готують злочини проти власності, аби ті відмовилися від вчинення злочину;

- своєчасне роз'єднання угруповань, які вчиняють злочини корисливої спрямованості, у тому числі і організованих, з метою припинення їх діяльності;

- накопичення, систематизація та використання інформації про осіб, які вже вчиняли злочини, з метою забезпечення своєчасного застосування передбачених законом заходів;

- забезпечення активної участі громадськості у попередженні злочинів проти власності;

- інформування населення про засоби та способи правомірного захисту від злочинних корисливих посягань;

- внесення згідно із законом у відповідні державні органи, громадські організації, об'єднання, посадовим особам приписів про усунення причин та умов, що сприяють учиненню злочинів, що посягають на власність.

Підрозділи державного та регіонального рівнів в основному здійснюють організаторську діяльність із профілактики злочинів проти власності, основну увагу зосереджуючи на забезпеченні повсякденного організаційно-методичного керівництва підвідомчим їм апаратам. Безпосередніми організаторами та виконавцями практичного здійснення завдань, що пов'язані з попередженням злочинів проти власності, є служби та підрозділи міських, районних органів внутрішніх справ, а також органів внутрішніх справ на транспорті.;

Безпосередньо на рівні міськрайлінорганів внутрішніх справ координація діяльності щодо попередження злочинів проти власності, забезпечення взаємодії з іншими відомствами й організаціями з цих питань, а також контрольні функції покладаються на начальників цих органів.

Взаємодія органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів проти власності може бути як внутрішньою, так і зовнішньою. Внутрішня взаємодія здійснюється передусім між підрозділами карного розшуку, по боротьбі з економічними злочинами, по боротьбі з організованою злочинністю, державною службою охорони, дільничними інспекторами міліції, підрозділами патрульно-постової служби, органів внутрішніх справ на транспорті тощо. Зовнішня взаємодія здійснюється з органами прокуратури, СБУ, податкової служби, митної служби, податковими органами, органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, різними громадськими організаціями, засобами масової інформації та ін.

Координація і взаємодія органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів проти власності за окремими напрямами і з різними суб'єктами попереджувальної діяльності здійснюються з використанням таких форм: взаємний обмін інформацією; спільне проведення нарад, інструктажів, навчальних занять, спрямованих на вироблення узгоджених дій щодо попередження злочинів проти власності; спільний аналіз стану злочинності та участь у попередженні злочинів різних суб'єктів; підготовка й ухвалення спільних рішень; спільне планування і проведення узгоджених профілактичних заходів; створення постійно діючих координаційних органів; спільне здійснення контролю і підведення підсумків профілактичної діяльності.

На підрозділи карного розшуку України покладається організація розроблення і виконання програм, комплексних планів, цільових операцій, спрямованих на активізацію профілактичної діяльності. Вони ж координують діяльність інших служб, що залучаються до проведення операцій щодо попередження і припинення злочинів проти власності, які належать до їх компетенції.

Підлеглі їм регіональні підрозділи проводять систематичний аналіз розвитку криміногенних процесів на відповідному рівні і на пій основі виробляють заходи попереджувального характеру, спрямовані на локалізацію і нейтралізацію криміногенних чинників. Як і центральні підрозділи, вони з використанням гласних і негласних методів виявляють причини та умови, що сприяли вчиненню економічних злочинів, забезпечують своєчасне інформування органів державної влади та управління про виявлені криміногенні чинники.

Розкриття злочинів, розшук та викриття осіб, які їх учинили, є основним завданням діяльності міліції щодо захисту життя, здоров'я, прав і свобод громадян, власності, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань.

Розкриття злочинів це визначена законодавством і нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України комплексна діяльність оперативних підрозділів, органів дізнання, досудового слідства, інших підрозділів органів внутрішніх справ, спрямована на встановлення наявності або відсутності суспільно небезпечного винного діяння, збирання доказів вини особи, яка його вчинила, з мстою притягнення її до кримінальної відповідальності та відшкодування збитків, завданих злочинною діяльністю, а також установлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів.

Діяльність органів внутрішніх справ під час виконання завдань з розкриття злочинів проти власності грунтується на конституційних принципах дотримання законності, захисту прав і свобод людини, права на повагу, свободу і недоторканність особи, житла, охорони власності громадян, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, презумпції невинуватості. Працівники ОВС повинні поважати гідність особи, виявляти гуманне ставлення до неї, захищати права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого становища, расової і національної належності, громадянства, віку, статі, мови й освіти, ставлення до релігії, політичних та інших переконань тощо.

Основні обов'язки щодо розкриття злочинів проти власності та відповідальність за кінцеві результати цієї роботи покладаються, у межах компетенції, визначеної чинним законодавством і нормативно-правовими актами МВС України, на підрозділи кримінальної міліції, боротьби з організованою злочинністю, органи досудового слідства і дізнання.

Разом з ними обов'язки та відповідальність за розкриття злочинів несуть і всі інші підрозділи ОВС у межах їх компетенції. Розкриття злочинів ОВС здійснюється в максимально короткий строк, у поєднанні слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, швидко і повно, із встановленням і викриттям усіх учасників злочинів та виявленням, епізодів їх злочинної діяльності. Для цього ОВС уживають передбачених законом заходів щодо своєчасного реагування на заяви і повідомлення про злочини, комплексного використання в розкритті злочинів можливостей усіх підрозділів, активного застосування гласних та негласних пошукових і розвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів, учинення процесуальних дій, передбачених кримінально-процесуальним законодавством, накопичення й раціонального використання позитивного досвіду, наукових рекомендацій, підвищення професійного рівня працівників, зміцнення взаємодії з іншими правоохоронними органами і громадськістю.

Працівники здійснюють аналіз за квартал, півріччя і рік для оцінювання стану злочинності з обов'язковим відображенням змін, що відбулися в її динаміці та структурі, поясненням причин таких змін, найбільш актуальних і характерних для відповідного регіону проблемних питань боротьби зі злочинністю, переліком об'єктів, ділянок території, на яких ускладнилася оперативна обстановка, результатів роботи щодо запобігання та розкриття злочинів, характеристики і причин основних недоліків у роботі, пропозицій щодо їх усунення, а також для розроблення комплексних заходів удосконалення організації роботи з розкриття злочинів, внесення змін у розстановку сил і засобів.

Постійно здійснюється аналіз інформації про загальну кількість учинених злочинів, а також окремих їх видів (час, місце, спосіб учинення і т. ін.), стан їх розкриття, про осіб, які їх учинили, ефективність застосування оперативно-технічних засобів, розставлення й використання джерел оперативної інформації та інші обставини, що мали значення для розкриття злочинів.

На рівні міст і районів діяльність оперативних апаратів кримінальної міліції та інших служб регламентується наказом МВС України № 458 від 30.04.2004 р. Він включає виявлення причин і умов вчинення злочинів проти власності, регулярний аналіз розвитку криміногенних процесів за основними напрямами діяльності. Оперативні підрозділи міськрайорганів проводять оперативно-розшукові заходи щодо виявлення осіб, які замислюють і готують злочини, беруть участь спільно зі співробітниками інших підрозділів органів внутрішніх справ та інших правоохоронних і контролюючих органів у проведенні цільових комплексних операцій.

Контроль за діяльністю підрозділів органів внутрішніх справ щодо запобігання злочинам проти власності здійснюють їх керівники і вищі начальники.

Аналіз чинного законодавства, підзаконних актів МВС України, інших документів дає можливість виокремити основні напрями попереджувальної діяльності ОВС, якими є:

1) активна участь ОВС у боротьбі зі злочинністю у сфері економічних відносин;

2) профілактика особливо небезпечних і тяжких злочинів. Окреме місце серед яких посідають організована і професійна злочинність, а також злочини, вчинені з особливою жорстокістю;

3) боротьба з негативними соціальними явищами, що сприяють вчиненню злочинів (пияцтво, алкоголізм, наркоманія і т. ін.); 4) попередження злочинності неповнолітніх; 5) попередження рецидивної злочинності;

6) діяльність із забезпечення громадського порядку, попередження злочинів на вулицях, площах, у парках та інших громадських місцях; 7) боротьба з майновими злочинами тощо.

Здійснюючи свою діяльність у зазначених напрямах, ОВС зобов’язані дотримуватися таких основних принципів: а) здійснення державного контролю за їх діяльністю; б) дотримання законності; в) забезпечення плановості в попереджувальній діяльності; г) взаємодія з іншими суб’єктами попереджувальної діяльності; д) здійснення контролю за ефективністю профілактики.

До основних методів попередження злочинності належать методи:

переконання; стимулювання; примусу.

З огляду на те, що це питання досить повно висвітлене в літературі, докладніше зупинимося на основних формах, які застосовуються в ОВС у процесі профілактичної діяльності. До них, зокрема, належать:

індивідуальні бесіди з особами, схильними до вчинення злочинів;

вжиття необхідних заходів впливу до осіб, схильних до вчинення злочинів (попередження, штраф, адміністративний арешт, направлення на примусове лікування, притягнення до кримінальної відповідальності);

повна реєстрація і своєчасне розкриття злочинів, а також розшук злочинців;

ведення справ профілактичного обліку на осіб, схильних до вчинення злочинів;

проведення різних операцій, рейдів з вилучення антигромадського елемента, виявлення причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів, вживання заходів щодо їх усунення;

розроблення комплексних планів попередження злочинів;

інформування державних органів, громадських формувань і громадян про стан злочинності, виявлені причини й умови, які сприяють злочинам;

координація діяльності та надання допомоги громадським формуванням у справі попередження правопорушень;

проведення правової пропаганди серед населення, особливо серед неповнолітніх і молоді тощо.

Успіх профілактичної діяльності значною мірою залежить від правильно обраної тактики, тобто від постановки проміжних, часткових завдань та вибору конкретних прийомів їх вирішення.

Безперечно, конкретний зміст тактичних завдань піддається значним змінам залежно від місця, часу і т. ін.

Разом з тим можна вказати на низку вимог, що у будь-якому випадку мають бути враховані у разі постановки тактичних завдань. До них належать:

гнучкість профілактичної діяльності, тобто здатність вчасно змінюватися залежно від змін станів об’єктів профілактичного впливу;

своєчасний облік і знання, де потрібно зосередити головні сили й увагу профілактичної діяльності, тобто правильно здійснити регіональний (визначення адміністративно-територіальних одиниць із найменш сприятливою обстановкою), структурний (визначення груп злочинів, профілактиці яких потрібно приділяти підвищену увагу), контингентний (визначення соціальних груп, з яких злочинці рекрутуються відносно частіше, ніж із усього населення), галузевий і об’єктовий (визначення галузей народного господарства і соціально-культурного будівництва, найбільш уражених злочинністю) добори тактичних завдань профілактики злочинів;

найсуворіший реалізм, недопущення волюнтаристичних викривлень;

забезпечення науковості тактики попередження;

підтримка співмірності між наміченими профілактичними заходами і очікуваним від цих заходів ефектом тощо.