Концепції здібностей

Відповідно до теорій спадковості здібності – це біологічно обумовлені явища, розвиток та вияв яких повністю залежить від спадковості (Ф.Гальтон). Беззастережно сприйнявши усі головні ідеї вчення Ч.Дарвіна (про змінливість видів, спадкове передавання вроджених і набутих відхилень тощо), Ф.Гальтон зробив спробу застосувати їх для пояснення індивідуально-психологічних відмінностей між людьми. Та, зокрема, доводить успадковуваність таланту (якщо успадковуються фізичні характеристики батьків, то повинні успадковуватись особливості головного мозку, який є нервовою основою інтелектуальних здібностей; отже, у розумних батьків повинні народжуватись розумні діти). Дослідник вважав можливим вивести високообдаровану расу людей за допомогою відповідних шлюбів протягом кількох поколінь. Разом з тим, заклав основи расистської теорії (теза про розумову неповноцінність негрів). Вивчивши генеалогію 997 видатних людей, автор сформулював «принцип джерела» (справжній талант обов’язково проб'ється на поверхню, як джерело.

Згідно з теорією набутих здібностей, завдяки вихованню можна сформувати геніальність, адже, за зауваженням К.А.Гельвеція, виховання може все. В роботі «Про людину, її розумові здібності та її виховання» (1773р.) автор заперечував вродженість; відзначав, що всі уявлення і поняття утворюються на основі чуттєвих сприймань, а люди народжуються з однаковими духовними здібностями; вказував, що «виховання нас робить тим, що ми є».

За підходом, який стверджує діалектику вродженого і набутого в здібностях, вродженими є анатомо-фізіологічні особливості, а здібності – це результат становлення. Вони формуються в процесі діяльності, залежать від її змісту та спілкування з дорослими (П.Я.Гальперін, Б.М.Теплов, Ю.З.Гільбух та ін.). «…Дитина з багатими інтелектуальними задатками може народитися в будь-якій сім'ї, якщо батьки мають повноцінне здоров'я, незалежно від їх культурного рівня. А ось те, якою мірою ці задатки буде реалізовано, якого рівня здібності буде сформовано на їх основі, це вже залежить від культурно-педагогічних факторів» (Ю.Гільбух).

Відомо, що за всіх рівних умов (рівня знань, навичок, витрат часу) різні люди досягають неоднакових результатів. Якість і засоби виконання будь-якої діяльності, її успішність і рівень досягнень залежать від здібностей особистості. Здібності - це індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають умовам успішного виконання тієї чи іншої діяльності, а саме - набуття знань, умінь і навичок; використання їх у праці.

Кожна здібність має свою структуру, яка залежить від розвитку особистості.

Виділяють два рівні розвитку здібностей: репродуктивний та творчий. Людина, яка знаходиться на репродуктивному рівні розвитку здібностей, виявляє високі уміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю і здійснювати її відповідно до зразка, що пропонується. На творчому рівні розвитку здібностей людина створює нове, оригінальне. Зазначені рівні розвитку здібностей не слід вважати незмінними, оскільки кожна репродуктивна діяльність містить елементи творчості, а творча діяльність включає репродуктивну, без якої вона не може здійснюватися.

Найвищий рівень розвитку і прояву здібностей позначають поняттями талант і геній. Талановиті і геніальні люди досягають в теорії і практиці нових результатів, які мають велике значення для суспільства. Проте, між поняттями талант і геній існує відмінність. Талановиті люди створюють нове у межах вже визначених ідей, напрямів, способів досліджень. Геніальна людина відкриває принципово нові шляхи в галузі наукових досліджень, виробництва, мистецтва тощо.

Крім рівнів в психології розрізняють загальні й спеціальні здібності. Загальні здібності забезпечують відносну легкість і продуктивність у засвоєнні знань і виконанні різних видів діяльності. Під спеціальними здібностями розуміють психологічні особливості індивіда, які дають можливість успішно виконувати певні види діяльності (музика, математика, лінгвістика тощо).

До спеціальних здібностей належить віднести й здібності до практичної діяльності: конструктивно-технічні, організаційно-управлінські, педагогічні, підприємницькі та інші.

Згідно з іншим підходом, в структурі здібностей виділяють потенційні і актуальні можливості розвитку. Потенційні здібності - це можливості розвитку індивіда, які виявляються кожного разу, коли перед ним постає необхідність розв'язання нових завдань. Проте, розвиток індивіда залежить не тільки від його психологічних якостей, але й від тих соціальних умов, у яких ці якості можуть або не можуть бути реалізовані. У такому випадку говорять про актуальні здібності. Справа у тому, що далеко не кожна людина може реалізувати свої потенційні здібності відповідно до своєї психологічної природи, оскільки для цього може не бути об'єктивних умов і можливостей. Отже, можна зробити висновок, що актуальні здібності складають тільки частину потенційних. Феномен здібностей. Концепції здібностей. Задатки та здібності.

Відомо, що в свій час деякі країни з маленькою територією та дуже обмеженими природними ресурсами (Японія, Південна Корея, Таїланд, Тайвань) здійснили незвичайний ривок у своєму економічному розвитку. Аналізуючи цей феномен, експерти відзначили вміле, надзвичайно раціональне використання інтелектуальних ресурсів в цих країнах, та, зокрема, підвищену увагу до обдарованих дітей.

Науці сьогодні відомі приклади як ранніх проявів обдарованості й таланту, так і досить пізньої їх реалізації. Наприклад, філософ І.Бентам почав вивчати давньогрецьку мову до того, як навчився ходити; Г.Лейбніц у 14 років писав праці з логіки та філософії.Натомість І.А.Крилов почав писати твори аж у 40 років, С.Т.Аксаков – у 55 років, а Ж.-Ж.Руссо до 37 років не міг визначитися зі своїм професійним нахилом.

Сучасне побутове ставлення до так званих «чудо-дітей» є, на думку Н.С.Лейтеса, неоднозначним: «поряд із захопленням і милуванням такими дітьми склалось, а потім почало переважати надто критичне, недовірливе до них ставлення. Отримали розповсюдження погляди, відповідно до яких дуже ранній розумовий розвиток – це хворобливе явище або результат «натаскування»…».

Поняття здібностей, за зауваженням О.В.Лібіна, здавна було пов’язане із встановленням людських відмінностей. Спостереження за роботою різних людей, зіставлення їх досягнень, порівняння темпів духовного зростання свідчать про те, що люди відрізняються за своїми здібностями (Б.Ф.Ломов). У дослідженні здібностей основну складність являє собою визначення цього поняття. Усю різноманітність його трактувань об’єднують за такими трьома групами:

- здібності – індивідуально-психолоічні особливості особистості, що є умовою виконання певної продуктивної діяльності або її освоєння, які не зводяться до знань, умінь, навичок (Б.М.Теплов, А.В.Петровський, Є.А.Клімов);

- здібності – психічні властивості особистості, які є умовою успішного виконання певних видів діяльності або їх освоєння (Н.С.Лейтес, П.А.Рудик);

- здібності – синтез властивостей особистості, які відповідають вимогам діяльності та забезпечують успішність її виконання (О.Г.Ковальов).

Загалом зазначається, що здібності:

1) відрізняють одну людину від іншої;

2) на відміну від дефектів забезпечують успіх;

3) не тотожні знанням, умінням, навичкам;

4) мають комплексну природу, пронизують усі рівні індивідуальності та пов’язані з іншими якостями;

5) є динамічним явищем;

6) історичні, відповідають запитам культурної практики;

7) мають синтетичну природу;

8) мають складну структуру, що забезпечує можливість компенсації;

9) взаємовплив окремих здібностей обумовлює появу феномену обдарованості.

Концепції здібностей. Відповідно до теорій спадковості здібності – це біологічно обумовлені явища, розвиток та вияв яких повністю залежить від спадковості (Ф.Гальтон). Беззастережно сприйнявши усі головні ідеї вчення Ч.Дарвіна (про змінливість видів, спадкове передавання вроджених і набутих відхилень тощо), Ф.Гальтон зробив спробу застосувати їх для пояснення індивідуально-психологічних відмінностей між людьми. Та, зокрема, доводить успадковуваність таланту (якщо успадковуються фізичні характеристики батьків, то повинні успадковуватись особливості головного мозку, який є нервовою основою інтелектуальних здібностей; отже, у розумних батьків повинні народжуватись розумні діти). Дослідник вважав можливим вивести високообдаровану расу людей за допомогою відповідних шлюбів протягом кількох поколінь. Разом з тим, заклав основи расистської теорії (теза про розумову неповноцінність негрів). Вивчивши генеалогію 997 видатних людей, автор сформулював «принцип джерела» (справжній талант обов’язково проб'ється на поверхню, як джерело.

Згідно з теорією набутих здібностей, завдяки вихованню можна сформувати геніальність, адже, за зауваженням К.А.Гельвеція, виховання може все. В роботі «Про людину, її розумові здібності та її виховання» (1773р.) автор заперечував вродженість; відзначав, що всі уявлення і поняття утворюються на основі чуттєвих сприймань, а люди народжуються з однаковими духовними здібностями; вказував, що «виховання нас робить тим, що ми є».

За підходом, який стверджує діалектику вродженого і набутого в здібностях, вродженими є анатомо-фізіологічні особливості, а здібності – це результат становлення. Вони формуються в процесі діяльності, залежать від її змісту та спілкування з дорослими (П.Я.Гальперін, Б.М.Теплов, Ю.З.Гільбух та ін.). «…Дитина з багатими інтелектуальними задатками може народитися в будь-якій сім'ї, якщо батьки мають повноцінне здоров'я, незалежно від їх культурного рівня. А ось те, якою мірою ці задатки буде реалізовано, якого рівня здібності буде сформовано на їх основі, це вже залежить від культурно-педагогічних факторів» (Ю.Гільбух).

Талановитість – дуже високий ступінь здібностей до певної спеціальної діяльності (музичної, художньої, спортивної тощо), які вже встигли реалізуватись у конкретних суспільно значущих продуктах. Ознаками талановитості також називають виявлений творчий елемент та домінування природжених якостей.