Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






ІІІ етап.






Остання, напередодні Другої світової війни, хвиля масових репресій офіційно розпочалася після пленуму ЦК ВКП(б) у лютому-березні 1937р. і дістала назву " Єжовщина", Терор 1937-38років був спрямований проти усіх соціальних верств населений країни, у тому числі і проти партійно-державно-господарської номенклатури, військових командирів. Сталін намагався позбутися небажаних свідків свого кривавого шляху до лідерства, винищити стару партійну гвардію та розчистити місце новій бюрократії.

Серед репресованих в Україні були організатори КП(б)У Квірінг, Затонський, Медведєв, колишні голови українського уряду Раковський, Чубар, Любченко.

3 62 членів КП(б)У, яких було обрано ХІІІ з’їздом комуністів республіки в червні 1937р., були звинувачені у ворожій діяльності 55 чоловік.

З 11 членів політбюро ЦК КП(б)У було репресовано 10. З 5 кандидатів у члени політбюро – 4. Загинули всі 9 членів Оргбюро ЦК КП(б)У, включаючи одного з головних організаторів репресій - С. Косіора.

Об’єктом звинувачень у цей час став командний склад армії. У 1937р. було репресовано офіцерський склад Київського і Харківського військових округів на чолі з командуючими Якіром і Дубовим. Більшість керівних армійських посад довелося заміщати людьми, які не встигли здобути навіть початкової військової освіти, що негативно позначилося на боєготовності Червоної Армії напередодні другої світової війни.

Висновок. Внаслідок масових репресій була знекровлена інтелектуальна сила українського суспільства. Це найбільший злочин тоталітарного режиму.

 

VІ. Стан української культури в 30-і роки значно погіршився. Разом з загиблими діячами української культури гинула і духовна енергія, самосвідомість народу. Проте і за таких умов розвиток української науки, літератури, мистецтва не припинився. Творили П.Тичина, М.Рильський, Ю.Яновський та багато інших. Але письменницький талант був суттєво обмежений партійною цензурою, яка змушувала прославляти Сталіна та його оточення і тільки позитивними фарбами змальовувати радянську дійсність.

Репресії проти вчених негативно вплинули на розвиток науки. Але в цей час (1934р) у складі республіканської академії наук утворився Інститут електрозварювання на чолі з Є.Патоном та ін.

Проте в галузі гуманітарних, суспільних проблем наука втрачала національний характер: будь-яке дослідження в сфері українознавства розцінювалось як прояв буржуазного націоналізму.

Першою жертвою нової сталінської національної політики став український письменник, політичний діяч, член партії більшовиків з 1919р Микола Хвильовий. Він критикував і показував згубність однобокої орієнтації української літератури лише на російську культуру. Поза Європою він не уявляв собі українського відродження. Тому проголосив гасло " Геть від Москви! Дайош Европу! ”. Це викликало обурення московської партійної но­менклатури, що розпочала компанію таврування " націоналістичного ухилу" М. Хвильового. Обмеження творчої свободи української інтелігенції, навішування ідеологічних ярликів “буржуазного націоналізму ” стали першим кроком сталінського режиму на шляху скасування політики українізації, утвердження командно-адміністративної системи в духовній сфері.

Наступним об’єктом критики став О. Шумський який у 1924-26 рр. був наркомом освіти і відповідав за проведення українізації. Він вважав, що вона здійснюється занадто повільними темпами внаслідок опору з боку зрусифікованої номенклатури. Шумський наполягав на необхідність відкли­кання з України Л. Кагановича, який штучно гальмував процес українізації. Каганович організував компанію критики наркома освіти. Пленум ЦК КП(б)У в 1927р розцінив погляди О. Шумського як " націоналістичний ухил", його було знято з посади і вислано за межі України.

Якщо М. Хвильовий та О. Шумський відстоювали культурну самобутність та політичні права українського народу, то Михайло Волобуєв прагнув довести спроможність економічної самостійності республіки. Він доводив в 1928р., що в економіці СРСР Україна відіграє роль сировинного придатку і перебуває на становищі колонії, як і при царському режимі. Він ґрунтовно переконував, що українська економіка повинна становити єдиний народногосподарський комплекс, який може інтегруватися в світову економічну систему без посередництва російської.

" Волобуевщина" поряд з “шумськизмом” та “хвильовизмом” були оголошені проявом небезпечного " націоналістичного ухильництва" і стали приводом для згортання політики українізації.

Тотальний терор в 30-і роки торкнувся всіх верств населення і супроводжувався насадженням в суспільстві атмосфери страху і підозрілості, моральним стражданням людей, яких спонукали займатися доносами, наклепницькими заявами, ідеологічним тавруванням на сторінках газет, журналів, книг, зборах і мітингах. Суспільство опускалося в прірву відчаю, моральної деградації. Не витримуючи фізичних мук, люди давали свідчення на своїх друзів, родичів, сусідів. Були страчені покоління, які могли б відіграти визначну роль в українському націонал-державному відроджені.

Фізичне, духовне, моральне знищення населення власної країни сталінським режимом поставило його на рівень найжорстокіших і найкривавіших у світовій історії режимів і суттєво вплинуло на подальшу долю радянського суспільства і українського народу.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.009 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал