Спеціальні соціологічні теорії та соціологія знання

Соціологія дає знання теоретичне і емпіричне, знання фундаментального і прикладного порядку. У зв’язку з цим у ній виділяють відносно самостійні галузі знання:

- теоретичну соціологію;

- фундаментальну соціологію;

- прикладну соціологію;

- емпіричну соціологію.

Теоретична соціологія охоплює різноманітні теорії, які пояснюють соціальні факти.

В рамках теоретичної соціології розрізняють макросоціологічні закономірності - процеси, явища на рівні суспільства.

Та мікро соціологічні теорії, які пояснюють поведінку людей в суспільстві та процес взаємодії індивіда в суспільстві.

Напрями теоретичної соціології:

Феноменологічна соціологія і символічний інтеракціонізм – на перше місце висувають завдання з’ясування соціально – психологічної структури соціальної взаємодії, ролі людської особистості, як творця соціальної реальності;

В концепції соціального обміну підкреслюється вирішальна роль універсальних закономірностей людської природи - прагнення до одержання вигод і нагород – для пояснення соціальних відносин і структур;

Для прихильників функціоналізму пошук об’єктивної істини, яка проголошується головною цінністю наукового пізнання, конкретизується у формуванні закономірностей або вимог, покликаних пояснити структурні механізми збереження сталості і стабільності буд – якої соціальної системи

Теоретична соціологія відрізняється від прикладної не за об’єктом або методом дослідження, а за метою, яку ставить перед собою соціологія, які вирішує завдання: теоретичні чи практичні.

Я починаю з проблеми, яка пронизувала, пронизує і буде пронизувати всю соціологію: інтелектуальна ідентичність. Ми зазвичай без будь-яких коливань сприймаємо соціологію як суспільну науку. Це оманливе спрощене визначення. Соціологія. Яка постала з уже усталених гуманітарних традицій (особливо історії та філософії), наукових традицій (як і природничих, так і суспільних наук) та естетичних традицій і в їхньому контексті, так ніколи й не спромоглася вирішити, чи вона є насамперед науковою, гуманітарною чи мистецькою в своїй орієнтації. Визначивши це, ми можемо також зрозуміти підстави для всілякого роду критики ззовні й для внутрішнього поділу в цій галузі.

- під науковою орієнтацією я розумію дослідження, які зосереджені на природничих законах і логічно замкнених теоретичних формулюваннях; на каузальному, навіть детермініському аналізі; на безсторонньому, об’єктивному та неоцінковому ставленні до досліджуваного предмета; на емпіричному дослідженні; на точності й вимірах; на методі дослідження, який виокремлює й контролює максимально можливу кількість причин, аби мати змогу визначити серед них вирішальні.

- під гуманітарною орієнтацією я маю на увазі дослідження, яке зосереджене на людській істоті; зумовлює перейнятість становищем людини (враховуючи добробут людей, законність, справедливість і страждання); не боїться оцінювати, а передовсім має справу з людськими поняттями, системи яких складають культуру.

- під мистецькою орієнтацією я розумію два окремо взяті спів означення: по-перше, естетичне ставлення до предмета або наголос на моделі; по-друге, наголос на застосуванні знань, як у «мистецтві медицини» чи «мистецтві можливого».

Усі три орієнтації становлять і значні моральні/інтелектуальні середовища соціології, і частини соціологічної справи як такої. Маючи це на увазі, ми можемо збагнути, чому соціологія переважно використовує два типи досвіду – або, краще сказати, страждає від них.

По-перше, із зовні, критики, які представляють ці орієнтації в їх «більш чистих» формах, можуть реагувати на соціологію селективно – тобто визнавати деякі, але не всі її частини – і атакувати всю галузь за те. Що вона прагне домогтись того, що вони відстоюють, але зазнає в цьому невдачі. Вчені-природознавці часто стають на позицію збентеженості чи ворожості, тому що соціологія – чи суспільні науки загалом – прикидається, але насправді не є науковою, тобто є м’якою, що є умовним позначенням для квалітативної, неточної, гуманітарної чи мистецької. Гуманітарні або ті, хто займаються гуманітарними науками, також можуть вважати соціологію територіально загрозливою, вторгненням їхні традиційні володіння, або розглядати її як суху й негуманну. Ті, хто має мистецьку орієнтацію, вважають соціологію потворною або непотрібною, залежно від того, про яку з двох мистецьких орієнтацій йдеться.

По-друге, зсередини, складна структура самої соціології, яка зумовлена її суміжними та взаємо проникними орієнтаціями на науку, гуманітарну сферу та мистецтво, веде соціологів до появи сумнівів щодо призначення, цілісності та достатності їхньої галузі та до заохочення періодично відновлюваних дискусій. Серед останніх маємо такі знайомі приклади, що частково взаємо накладаються:

- соціологія вільна від оцінок (наукова орієнтація) проти соціології, що має справу з оцінками (гуманітарна орієнтація);

- соціологія як джерело базових знань (наукова орієнтація) проти соціології як джерело прикладних знань (мистецька орієнтація);

- соціологія як фактор творення знань (наукова орієнтація) проти соціології як фактора меліористичного або революційного вдосконалення суспільства (гуманітарна та мистецька орієнтації);

- експериментально-сукупно-каузальні способи аналізу (наукова орієнтація) проти модельно-клінічних способів аналізу (мистецька орієнтація);

- наголос на безумовних фактах і поведінці (наукова орієнтація) проти наголосу на феноменології або індивідуальному значені (гуманітарна орієнтація);

- кількісний аналіз(наукова орієнтація) проти квалітативного аналізу (гуманітарна та мистецька орієнтації).

Власне я можу запропонувати робоче визначення отого неточного терміна «основний напрям у соціології», як такий, що складається з напрямів, котрі так чи інакше схильні віддавати перевагу науковому боку полярностей. Здебільшого, цей основний напрям отримує непропорційно велику частину підтримки й ресурсів від керівництва університетів та зовнішніх фондів, у цілому домінуючи в науковому етосі американського суспільства. Водночас немає жодного факультету в академічних закладах і жодного з’їзду чи конгресу соціологів, де б головні науково-гуманітарні та наково-мистецькі суперечності не виявляли себе відверто чи завуальовано. І, безумовно, різні національні та регіональні традиції в соціології виявляють різне поєднання і збалансованість між окремими полярностями.