Правова охорона навколишнього природного середовища на транспорті

Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях. Одночасно транспорт є одним з основних забруднювачів довкілля. Так, тільки один автомобіль в середньому на рік викидає разом з вихлопними газами близько 800 кг окису вуглецю, приблизно 40 кг оксидів азоту та понад 200 кг різноманітних вуглеводнів. Тому запобігання шкідливому впливу всіх видів транспорту на довкілля є одним з найголовніших завдань природоохоронної діяльності держави. Основні правові норми, які закріплюють правові заходи охорони довкілля від шкідливого впливу транспорту, містяться в ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року, “Про транспорт” від 10 листопада 1994 року та “Про охорону атмосферного повітря” від 21 червня 2001 року, а також ЗУ “Про дорожній рух”, “Про міліцію”, “Про метрологію і метрологічну діяльність”, КпАП, постановою КМУ “Про правила дорожнього руху ”. Крім того щодо окремих видів транспортних засобів є спеціальні нормативні акти, які також закріплюють правові заходи їх екологічної безпеки.

При наявності такого розмаїття нормативних актів можна було б очікувати, що всі проблемні питання врегульовано і що відповідальність передбачена за будь-які можливі порушення. Однак усі ці нормативно-правові акти, крім Правил дорожнього руху, не є актами прямої дії.

Автомобільний транспорт – забруднення атмосферного повітря викидами відпрацьованих газів, шумовий вплив.

Повітряний транспорт – емісія шкідливих речовин авіаційних двигунів, акустичні впливи.

Водний транспорт – забруднення водних об’єктів стічними водами.

Основними напрямками захисту довкілля на транспорті є зниження токсичності та нейтралізація шкідливих речовин, які містяться у викидах та скидах транспортних засобів, а також поступовий перехід нові види пального та енергії. Ці напрямки одержують закріплення в законодавстві. Так, у ст. 56 Закону “Про охорону н.п.с.” зазначається, що на підприємства, установи, організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, ін. пересувних засобів, установок та виробництво і постачання пального, покладені певні обов’язки щодо забезпечення екологічної безпеки транспортних засобів. Так, вони зобов’язані розробляти і здійснювати комплекс заходів щодо

- зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у викидах та скидах транспортних засобів;

- переходу на менш токсичні види енергії та пального;

- додержання режиму експлуатації транспортних засобів та

- інші заходи, спрямовані на запобігання та зменшення викидів та скидів у довкілля забруднюючих речовин та додержання встановлених рівнів фізичних впливів.

При експлуатації транспортних засобів в атмосферне виробництво викидаються відпрацьовані гази, що містять забруднюючі речовини, а також відбувається шкідливий вплив їх фізичних факторів. З метою охорони довкілля від забруднення та шкідливого впливу фізичних факторів транспортних засобів для кожного типу пересувних джерел, що експлуатуються на території України, встановлюються нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та шкідливого впливу їх факторів. Ці нормативи розробляються з урахуванням наявності технічних рішень щодо зменшення утворення забруднюючих речовин, зниження рівня шкідливого впливу фізичних факторів, очищення відпрацьованих газів та економічної доцільності. Порядок розробки та затвердження цих нормативів встановлюється Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та МОЗ України.

Чинне законодавство України передбачає певні вимоги щодо охорони довкілля при ввезенні транспортних заходів на територію України. Так, з метою поліпшення екологічної ситуації з 1 січня 1997 року дозволяється ввезення на митну територію держави лише тих типів легкових автомобілів, які обладнані каталізатором (пристроєм для нейтралізації ядучих фракцій вихлопних газів) (постанова КМУ від 17 вересня 1996 р. № 1139). З 1 січня 2003 року експлуатація легкових автомобілів, не обладнаних каталізатором, забороняється.

Відносно транспортних засобів, що перетинають пункти пропуску через державний кордон України, згідно із постановою КМУ від 20 березня 1995 року № 198 “Про здійснення екологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон ” обов’язково повинен здійснюватись екологічний контроль за додержанням екологічних норм та правил транспортними засобами. Цей контроль проводиться безпосередньо на кордоні державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Мінприроди України.

При експлуатації транспортних засобів виникають шуми, які негативно впливають на довкілля та здоров’я людини. З метою відвернення, зниження та досягнення безпечних рівнів транспортних шумів необхідно

- створення і впровадження малошумних машин і механізмів на основі технічного нормування; поліпшення конструкцій транспортних засобів та умов їх експлуатації, а також утримання в належному стані залізничних та трамвайних колій. автомобільних шляхів, вуличних покриттів;

- розміщення транспортних магістралей, аеродромів та інших об’єктів з джерелами шуму при плануванні і забудові населених пунктів відповідно до встановлених санітарно-технічних вимог та карт шуму;

- організаційні заходи для відвернення і зниження транспортних шумів, включаючи ведення раціональних схем і режимів руху залізничного, повітряного, водного та автомобільного транспорту у межах населених пунктів.

Не зважаючи на численні нормативні акти, у правому полі склалась досить парадоксальна ситуація щодо контролю екологічних параметрів автотранспорту. Так, ст. 80 і 81 КпАП передбачають відповідальність за наступні правопорушення:

експлуатація автомобілів, вміст забруднюючих речовин у відпрацьованих газах яких перевищує встановлені нормативи (штраф: на посадових осіб від 2 до 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на просто громадян - від 1 до 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Тобто маємо правові підстави для накладення штрафу за порушення екологічних норм. Але, разом з тим, інспектори ДАІ не включені до переліку осіб, які можуть накладати штрафи за вказаними статтями КпАП. Це можуть робити лише старші державні інспектори та державні інспектори з охорони довкілля. Однак, останні … не мають права зупиняти автомобілі. Ось такий законодавчо закріплений парадокс. Тому не варто дивуватись практиці, яка склалась на дорогах: інспектор ДАІ зупиняють автомобілі і такі перевіряють концентрацію забруднюючих речовин у відпрацьованих газах, складають протоколи і навіть номери знімають. Чи законно це? З їхнього боку – цілком законно. Адже вони роблять це, посилаючись на відповідні положення Правил дорожнього руху, які забороняють експлуатацію автомобілів, що не відповідають екологічним нормативам. І нікого не турбує у цьому випадку те, що Правила поставлені вище Закону.

Доречно звернути увагу і на наступний момент – заміри, які проводить ДАІ, здійснюються з порушенням методик і правил роботи з газоаналізаторами. Особливо часті ці порушення за температурним режимом роботи приладів. Газоаналізатори не можуть працювати при температурі нижче +1 С, тобто перевірки, які здійснюються восени, взимку, навесні при низьких температурних показниках, водії мають право розцінювати як незаконні і опротестовувати. Більше того, ЗУ “Про метрологію і метрологічну діяльність ” відносить виміри, пов’язані з охороною навколишнього природного середовища, до вимірів у сфері державного метрологічного контролю, який вимагає акредитації обладнання, персоналу, приміщень і т. д. Найголовніша з цих вимог – стаціонарність умов, за яких проводяться виміри концентрації газів, у спеціальних боксах, на станціях та на екологічних постах. (що абсолютно відсутнє на наших шляхах).

Наголошуючи на цих проблемах, керівники автогосподарств, громадські організації водіїв, самі автомобілісти вказують на те, що при реформуванні ДАІ, яке започатковане зараз, необхідно внести відповідні зміни до законодавчих актів і чітко регламентувати процедуру перевірки автомобіля на відповідність екологічним вимогам. Найоптимальніший варіант – коли ДАІ обов’язково контролюватиме екологічні параметри автомобіля при техоглядах (тобто в стаціонарних умовах), а в процесі експлуатації автомобіля тільки перевірятиме наявність відмітки про екологічний огляд, зроблений атестованим (ліцензованим) пунктом. А вже виходячи з цього вимагатиме від порушників компенсації завданих збитків.

Тим більше, що подібна практика існує в світі. У більшості європейських країн контроль екологічних параметрів автомобілів здійснюється при проходженні техогляду, з обов’язковою сплатою екологічного збору. У країнах ЄС автомобілі проходять огляд – своєрідну екологічну експертизу – на спеціально облаштованих пунктах, станціях техобслуговування чи в майстернях, отримуючи за результатами цього огляду “зелену” марку чи талон. Дорожня поліція безпосередньо на дорогах екологічний контроль не здійснює, але перевіряє наявність відмітки про екологічний огляд. У випадку відсутності “зеленої” марки і невідповідності автомобіля екологічним нормам – на водія накладають штраф, він мусить пройти екологічний огляд в примусовому порядку. Під жорстким контролем і робота самих пунктів, які здійснюють екологічний огляд.

З цікавих новинок у цій сфері можна навести приклад Німеччини: у нормах про охорону довкілля в містах передбачено безперервний контроль за рівнем вихлопних газів і навіть з’явився новий колір світлофора – синій. Якщо норми забруднення повітря вихлопними газами перевищено, водій, реагуючи на синє світло, зобов’язаний при зупинці на перехресті виключити мотор.

Певні вимоги по охороні довкілля в екологічному законодавстві також відносно повітряного транспорту. Вони в першу чергу спрямовані на екологічну безпеку повітряних суден, а також експлуатаційних споруд повітряного транспорту. Згідно з Повітряним кодексом України (ст.54) кожне цивільне повітряне судно, призначене для експлуатації в Україні, повинно бути сертифіковане на відповідність вимогам, які діють в Україні, щодо шуму на місцевості та емісії шкідливих речовин авіаційних двигунів. Сертифікація повітряних суден щодо шуму на місцевості та емісії шкідливих речовин виконується в порядку, передбаченому Правилами сертифікації повітряних суден України щодо шуму на місцевості та емісії шкідливих речовин.

Власники аеродромів, експлуатанти, командири і члени екіпажів повітряних суден зобов’язані при експлуатації повітряних суден на землі та в повітрі запобігати шумам або зводити їх до мінімуму. Скидання з повітряних суден шкідливих для здоров’я людей, довкілля речовин або інших відходів і матеріалів забороняється. З метою запобігання шкідливому впливу повітряних суден на людей, тварин, довкілля КМУ може встановити в конкретних районах мінімальну висоту польоту, єдину для всіх повітряних суден чи окремо за типами повітряних суден. Польоти повітряних суден у повітряному просторі України з надзвуковою швидкістю повинні виконуватись на висотах, які виключають шкідливий вплив звукового удару на навколишнє середовище.

Для визначення екологічної безпеки під час розміщення, будівництва нових і реконструкції діючих об’єктів трубопровідного транспорту, а також під час їх експлуатації обов’язково проводиться екологічна експертиза в порядку, встановленому законодавством.

Експлуатація водного транспорту призводить до забруднення вод. З метою охорони водних об’єктів від негативного впливу водного транспорту чинним законодавством передбачено цілий комплекс правових заходів. Згідно із ст. 67 Водного кодексу всі судна та ін. плавучі засоби мають бути обладнані ємностями для збирання забруднених вод, які повинні систематично передаватись на спеціальні очисні споруди для очищення та знезараження. У внутрішні морські води та територіальне море забороняється скидати з суден і плавучих засобів, повітряних суден хімічні, радіоактивні та ін. шкідливі речовини, а також радіоактивні або інші відходи, матеріали, предмети та сміття, які можуть спричинити забруднення моря.

Всі транспортні та інші пересувні засоби, що експлуатуються на території України, мають бути піддані державному контролю за додержанням екологічної безпеки транспортних засобів. Зараз державний контроль у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону довкілля на транспорті здійснюється місцевими радами та їх виконавчими органами, Мінприроди, його органами на місцях, ДАІ та іншими спеціально уповноваженими органами.