Запозичення як джерело збагачення словникового складу

Одним з джерел збагачення лексики будь-якої мови є запозичення. Термін " запозичення" означає процес надходження і засвоєння іншoмовних слів внаслідок різних соціальних причин - війни, торгівлі, подорожей, технічного співробітництва, культурних зв'язків тощо. Запозичуються, як правило, окремі слова; рідше це можуть бути словосполучення (у тому числі сталі) і навіть граматичні структури. При цьому запозичення можуть бути перекладні (кальки, translation loans) і семантичні. Запозичення відбивають історичний стан мови. Власне долею запозичень займаються у дослідженнях з історичної лексикології. Для сучасного лексичного складу мови важливим є той стан, який вона має тепер, та у яких стосунках знаходяться мовні елементи на даному етапі розвитку.

Запозичення пристосовуються до системи мови-позичальниці, а іноді настільки нею засвоюються, що іншомовне походження таких слів не відчувається носіями мови та виявляється лише за допомогою етимологічного аналізу. Оскільки запозичення є результатом тривалої історичної взаємодії мов та їхнього змішування, то запозичення займають значне місце у лексиці багатьох мов.

Інтернаціоналізми - це не обов’язково прямі запозичення, і не кожне запозичення - це інтернаціоналізм. Інтернаціональними можуть бути не лише зовнішня форма, написання та вимова, але й внутрішня форма, вмотивованість [1, с.161].

Однак, слід зазначити, що у різних дослідженнях співвідношення інтернаціоналізмів та запозичень трактується по-різному. Здебільшого інтернаціональні лексеми вважають складовою частиною запозичень. Проте деякі науковці заперечують таке ототожнення. На думку В.В. Акуленка, між запозиченнями та інтернаціоналізмами існує принципова різниця: " інтерна-ціоналізми є об’єктивно існуючою міжмовною категорією синхронії із своїми специфічними характеристиками, а запозичення - це діахронічна категорія, яка є умовною для певного синхронного зрізу існування мови" [1, с.162]. Така методологічна різниця має принциповий характер.

Щодо того, чи слід віднести інтернаціоналізми до запозичень чи до окремо існуючої групи слів, А.Д. Олійник вважає, що інтернаціоналізм - це дуже широке поняття, яке не завжди збігається з поняттям " інтернаціональної лексеми" (з огляду на існування так званих " семантичних інтернаціоналізмів" зовнішня форма яких у кількох неспоріднених мовах не завжди буває подібною). Інтернаціоналізми є особливою категорією термінів, яка онтологічно пов’язана із запозиченнями, які, однак, слід розглядати не в діахронічному, а в синхронічному аспекті [11, с.58].

Таким чином, очевидним стає той факт, що через глобалізацію та підсилену взаємодію мов виникає особий шар запозичень, що йменуються інтернаціональними словами. Безперечним є те, що інтернаціоналізми є невід’ємною частиною словникового складу мови при зростаючій ролі культурних та економічних зв’язків між народами та країнами.