Інтернаціоналізми в українській термінології

Українська мова належить до європейської мовної зони, основу інтернаціоналізмів якої становлять грецькі або латинські корені, хоч інтернаціоналізмом у цьому ареалі може стати й назва, утворена на ґрунті будь-якої іншої європейської мови, що проникла в неблизькоспоріднені мови.

Протягом ХХ століття в різні терміносистеми нової української мови увійшла величезна кількість поширених у західноєвропейських мовах термінів. На українському мовному ґрунті вони нерідко ставали єдиними назвами спеціальних наукових понять, що забезпечувало одну з найважли-віших властивостей терміна - однозначну відповідність наукового поняття і його найменування [13, с.30].

Проте прагматичний підхід до терміна як такого, що вказує тільки на поняття, вступає в суперечність із фундаментальними засадами набування знань, основу яких становить думка про те, що найлегше й найприродніше людина формує знання й пізнає світ засобами рідної мови. Тому перед упорядниками різноманітних терміносистем української мови після національно-визвольних змагань 1918-20-их років постало нелегке завдання органічно вписати міжнародну термінолексику в систему тогочасної української літературної мови, щоб українська наукова мова ставала не тільки засобом спілкування між ученими певної галузі, а й виконувала роль найприроднішого розповсюджувача й популяризатора наукових знань серед широких кіл українців, що неможливо було здійснити без добору національних відповідників до низки міжнародних термінів. У зв’язку з цим протягом 20-их років XX ст. терміни-інтернаціоналізми засвоювали п’ятьма способами:

1) запозичання без перекладу (найбільш поширений спосіб): автоколіматор, аґреґат, адіябата, адсорбція, блок, болометр, поляризація;

2) заміна міжнародного терміна національним відповідником (рідко): двочлен (замість біном), куля (сфера), сустав (шарнір), стояк (штатив);

3) розташування національного відповідника перед інтернаціоналізмом, що, очевидно, свідчило про надавання переваги першому: чинник, аґент; кружало, диск; мірило, масштаб; чоло хвилі, фронт хвилі;

4) розташування новоствореного національного відповідника після міжнародного терміна: абсорбція, вбирання; абсорбціометр, вбиромір; адгезія, прилипність; біфіляр, двонитник; вібратор, коливальник; дисперсія, світлорозсів; монохорд, однострун; телеметрія, далекоміряння;

5) узгодження правопису ряду термінів (маґнет, хемія) і їх роду (атмоліза, аналіза, анода еліпса, катода, фотоліза) із західноєвропейськими мовними взірцями, а не поширеними на той час формами російської мови (рос. магнит, химия; атмолиз, анализ, анод, элипсис, катод, фотолиз) [14, С.26-30].

Довгий час українська наукова мова засвоювала нові інтернаціоналізми тільки через посередництво російської мови. Дискусій про національні відповідники міжнародних термінів наразі не ведуть [13, с.29].

Досить часто сперечаються про способи засвоєння прикметників-інтернаціоналізмів [7, с.224-227]. У низці похідників позичені суфікси семантично порожні, тому без них можна обійтися і додавати український суфікс - н - не до прикметникового суфікса, а до кореня: функція - функційний, але функціонал - функціональний; диференціювати - диференційний, але диференціал - диференціальний, гармонійий і гармонічний (з різними значеннями).

Відновлено деякі прикметники, утворені від термінів-інтернаціоналізмів за допомогою українського суфікса - ов -: процесовий, тритомовий. Однак такий засуджений у 30-ті роки XX ст. національний замінник іншомовних суфіксів реабілітовано не до кінця: давно відомі утвори від інтернаціоналізмів атомовий, спортовий, призмовий та інші прикметники такого типу й до сьогодні старанно замінюють ближчими до російської атомний, спортивний, призматичний тощо.

Ще один цікавий приклад усування міжнародного суфікса - це додавання українського дієслівного суфікса - ува - безпосередньо до кореня, усуваючи міжнародний терміноелемент - суфікс - из-/-із-: каналувати (а не каналізувати), стандартувати (а не стандартизувати) або інший суфікс кондиціювати (а не кондиціонувати) [13, с.30].

Деякі українські вчені притримуються думки, що інтернаціоналізми можуть засмічувати лексику нашої мови. На думку професора Б. Степанишина, лексика мовця характеризується найперше її чистотою, синонімічним багатством, нормативністю вимови і, зрештою, співвідношенням рідних (українських) і чужомовних слів [16, с.152]. Професор і митрополит Іван Огієнко застерігав інтелігенцію від засмічення української мови зайвими іншомовними словами. Засвоєння таких слів, на його думку, свідчить про захоплення іноземщиною та про те, що люди охоплені почуттям своєї меншовартості перед іноземцями. Можна спостерігати, як уже навіть не десятками, а сотнями викидаємо в забуття рідні, ясні, милозвучні слова природного українського мовлення. Це насамперед робиться у сфері журна-лістики та вищих колах науки [6, с.13]. Справжній патріот рідної мови не скаже " акомпанемент", " інтенсифікація", " адекватний", " акцент", оскільки є споконвічні наші слова супровід, посилення, тотожний, наголос.

Проте є, звичайно, чимало інтернаціональних слів, без яких у мовному спілкуванні обійтися важко, а то й взагалі неможливо (особливо коли йдеться про наукові та технічні поняття).

Отже, протягом ХХ століття й у теперішній час в різні терміносистеми нової української мови увійшла величезна кількість поширених у західноєвропейських мовах термінів. У підсумку виходить, що зроблено тільки деякі кроки на шляху до повернення зовнішній форми інтернаціоналізмів питомих українських рис.