Історико-економічні основи еволюції державності у східних слов’ян

В період з V по IX століття н.е. у східних слов’ян виникають передумови формування ранньофеодальної держави. Загально економічною основою цього процесу стали зміни в структурі продуктивних сил основної галузі господарства - землеробства. Поширюються вдосконалені землеробські знаряддя: однозубе рало з залізним наконечником, плуг з металевим лемешем, сохи з залізним сошником.

Застосування цих знарядь викликало перехід від промислового мотижного до орного землеробства. Внаслідок цього площі, зайняті сільськогосподарськими культурами, значно розширились. Водночас покращився обробіток землі. Більш глибока оранка давала можливість знищувати коріння бур’янів, забезпечувала проникнення повітря в розпушену землю. Поліпшення обробітку землі підвищило продуктивність праці хлібороба. В результаті в розпорядженні племені, громади з’явився додатковий продукт, що не споживався відразу, а являв собою певний запас на майбутнє. Його поява викликала значні зміни в структурі внутрішніх родоплемінних відносин. Вожді племен, служителі культу, наближені до них особи одержали можливість відправляти свої суспільні функції, не беручи участь у виробничій діяльності і підтримуючи своє життя за рахунок добровільно виділеної їм одноплемінниками частини додаткового продукту. Виникає прошарок, зацікавлений в існуванні постійного суспільного апарату влади

Подальше вдосконалення орних знарядь викликало істотні зміни в характері праці. Поширення більш зручних, полегшених орних знарядь усунуло необхідність старих багатолюдних форм обробітку землі. Виникла можливість трудитись відносно невеликим колективом - сім’єю. В цих умовах кровноспоріднена община, що втратила свою економічну основу, поступово перетворилась в територіальну общину. Однією з головних особливостей територіальної общини стала велика родина – дворище, що включала декілька сімей. Економічною ознакою цього трудового колективу була приватна власність на знаряддя праці, робочу худобу, житло, домашнє майно.

Але головний засіб виробництва – земля. Знаходилася в розпорядженні всієї територіальної общини. Окремі родини тільки володіли ділянками землі і не були їхніми приватними власниками. Ця особливість східнослов’янського общинного землеволодіння зберігалася потім в більшості регіонів протягом цілого ряду віків, включаючи перші десятиліття ХХ сторіччя. Вона пояснює головні причини консерватизму общини з її урівнюючи-колективними тенденціями, придушенням індивідуальної ініціативи, схильністю до традиції та звичного укладу життя.

В цих умовах процес майнової диференціації мав місце, але носив уповільнений, слабко виражений характер. Разом з тим, общинники, і в більш широкому змісті – їхні одноплемінники були зацікавлені в збереженні свого майна від зазіхань вороже настроєних сусідів, в об’єднані для відпору супротивнику, у захисті. І це підштовхнуло до пошуку таких (спочатку примітивних) організаційних форм, які могли б гарантувати безпеку і стабільність існування.

Такого роду тенденції також вели до посилення суспільно-організуючих елементів і перед державних утворень (зміцнення, інституту воєноначальників, старійшин, тимчасові об’єднання, союзи племен і т.д.).

Водночас у східнослов’янському суспільстві V – VII століття ремесла відокремлюються від землеробства.

Цей суспільно важливий процес викликав необхідність регулярного обміну ремісничих виробів на продукти сільськогосподарської праці. І хоч товарне виробництво спочатку було обмеженим і носило випадковий характер, згодом обмін стає постійним явищем, з’являються і прошарок людей, що обслуговують цю сферу, - прообраз майбутнього купця. Вони були зацікавлені в стабільності і безпеці торгівлі, яку могла забезпечить тільки сильна державна влада. Так, поступово на основі всіх перерахованих економічних процесів і явищ відбувалось формування державності. Це був складний поетапний процес, що включав такі основні еволюційні рівні:

1) появу племінних союзів;

2) об’єднання споріднених племен у племінні князювання, очолювані князем і підлеглою йому адміністрацією;

3) утворення територіальних князівств, що включали племінні князювання (Новгородське і Київське князівства);

4) об’єднання територіальних князівств у єдину державу – Київську Русь.

Давньоруська ранньофеодальна держава виникла у 882 році. Завершення тривалого процесу формування державності збіглося з варязьким і хазарським вторгненням. У 859 р. «Літопис минулих літ» повідомляє таке: «И маху дань варязи из заморья на чуди и на словенах, на мери й на всех кривичех. А казарі имаху на полянах й на северех и на в’ятичах!!!»

Потім (862р.) слов’яни «изгняша варяги за море й не даша им дани, й почаша мами в себе володети». І не було в них правди, - відзначав літописець і повстав рід на рід і були в них усобиці, і почали воювати самі проти себе. У зв’язку з цим слов’яни нібито вирішили так: пошукаємо собі князя, щоб володів нами і сидів по праву, слов’яни, за словами літописця, звернулися до скандинавів з такими словами: «Земля наша велика й рясна, а порядка в ней нет. Приходите княжить и владеть нами». Норманський князь Олег об’єднав Новгородське і Київське територіальні князівства в єдину державу. Усе сказане «Літописі минулих літ» було покладене в основу так званої норманської теорії походження Давньоруської держави.

Норманська теорія виникла в першій половині XVIII століття в німецьких землях. У другій половині XVIII століття в Росії ії пропагували німецькі вчені Байер і Шльоцер. Супротивниками теорії були М. Ломоносов, І.Крашенінніков, історики-економісти П.Ричков, М.Чулков та інші. В даний час, в більшості європейських університетів, походження давньоруської держави зв’язується з покликанням варягів. Активними прихильниками норманської теорії в новітні часи були такі скандинавські вчені як Стендер-Петерсен, Арбман, Аттман, німецькі історики-теоретики фон Раух, Вернер Келлер, О.Хетч, Х.Флейшхакер та інші.

Утворення Київської Русі вони розглядали як результат державотворчих дій прибульців-скандинавів. Не заперечуючи сам факт участі скандинавів у завершальній стадії формування держави у східних слов’ян, ми повинні підкреслити ще раз, що державність формується в процесі тривалого соціально-економічного розвитку суспільства, проходить цілий ряд етапів, включає організуючу роль представників місцевої слов’янської еліти (вождь антів Бож, князі Кий, Мал, Бравлін і ін.). Тому зводити цей складний і суперечливий процес до його заключного акту – означає притримуватись помилкового погляду.

У роботах ряду норманістів, поряд з перебільшенням ролі скандинавського фактора в формуванні східнослов’янської державності, містяться і твердження про крайню господарську відсталість слов’ян. Німецькі історики В. Кллер, Г.Рацх, О. Хетч та інші стверджують, що слов’яни були племенами збирачів, які жили за рахунок того, що давала навколишня природа. Правда, їм відомо було і землеробство, відзначають вони, але в дуже відсталих і грубих формах. Такого роду висновки суперечать цілому ряду переконливих історико-економічних фактів, зокрема:

а) даним вітчизняної археології, що має у своєму розпорядженні залишки орних знарядь, посівного матеріалу, пристосувань для помолу зерна та ін..;

б) даним вітчизняних літописів (оподаткування рала, свідчення про неврожаї, про експорт зерна у Візантію та ін..);

в) свідчення візантійських авторів VI ст.. н.е. Прокопія Кесарійського («Війна з готами») і Маврикія Стратега («Стратегіком») про розвиток землеробства і скотарства у слов’ян;

г) землеробському характеру язичницької релігії слов’ян. Господарські заняття копного народу знаходять відображення в його релігійних уявленнях. Верховний бог слов’ян – Род – бог врожаю. Бог Велес покровитель тварин. Богині берегині втілюють єдність земного і материнського початку в навколишній природі і т.д.

д) слов’янському билинному епосу – епосу орачів

Норманську теорію не можна розглядати тільки як помилкові погляди частини істориків, звернене винятково в історичне минуле. В роки Другої світової війни її основні положення широко використовувалися для виправдання фашистської агресії проти нашої країни.

Давньоруська ранньофеодальна держава мала ряд характерних особливостей. Суб’єктом влади був весь князівський рід Рюриковичів – колективно-родове братерство князів. Спочатку кожен член роду одержував право співволодіння і, відповідно, свою територію. На перших порах васальні відносини між князями були відсутні. Васалітет, поряд з родовим сюзеренітетом, починав розвиватися тільки з другої половини ХІ ст., з розширенням землеволодіння бояр і молодших дружинників. Але васальні відносини на Русі не фіксуються у формі чітких, скріплених клятвою, (як у Західній Європі) зобов’язань.

Князь не був приватним власником землі. Вона належала його посаді, столу, тобто фактично була державною. Власницькі права припинялися з утратою столу. Спочатку земельне дарування васалу (бенефіцій) надавалося на умовах військової служби і не передавалось у спадщину. З ХІ ст. ситуація змінюється - з’являється тенденція перетворення умовного землеволодіння в спадкове (феод.). Але в період існування Київської Русі цей процес так і не завершився. В Х ст. територіальний поділ по князівствах скасовується. В ході адміністративної реформи сильними адміністративними одиницями стають погости, волості, міста. Племінна адміністрація зникає. На адміністративні посади призначаються дружинниками, а в центри колишніх племінних князювань – сини великого князя. Місцева племінна знать входить до складу боярства.

Сформована ранньофеодальна держава виконувала цілий ряд економічних функцій і таким чином сприяла розвитку сільського господарства, ремесла, торгівлі:

а) вона забезпечувала, в міру можливостей, стабільність економічного життя, організуючі захист вітчизняних земель від зовнішніх ворогів;

б) регулювала економічні відносини, що складалися в суспільстві з допомогою законодавства й оподаткування («Руська правда»);

в) укладала зовнішньоторгові договори, підтримувала купецтво, встановлювала ринкові міри ваги і довжини, регулювала величину позичкового відсотка;

г) будучи ініціатором введення християнства, держава сприяла розвитку освіти і формуванню одного з істотних секторів феодального господарства – монастирського землеволодіння;

д) держава сприяла переходу суспільства від первісно-общиного ладу до феодалізму, консервуючи тим самим розвиток рабства і перетворюючи його в обмежений суспільно-економічний уклад.

е) Феодальне землеволодіння. Розвиток сільського господарства. Розвиток ремесла. Міста і торгівля в Київській Русі.