Розвиток ремесла

Розвиненою галуззю давньоруського господарства було ремесло. Утворення держави, ріст попиту на залізні землеробські знаряддя, зброю, будівельні матеріали, шкіряні, дерев’яні, гончарні, ювелірні та інші вироби сприяли поглибленню його спеціалізації, вдосконаленню організації і підвищенню продуктивності праці. В ремеслі нараховувалось близько 60 різних спеціальностей. Ремісники однієї спеціальності селилися разом, займаючи ряд міських вулиць. В основному, переважала робота на замовлення, але і товарне виробництво також мало місце (продаж солі, продуктів сільського господарства, жіночих прикрас, книг та ін.). Головними сферами ремісничого виробництва були видобуток і плавка руд та металообробка.

До Х ст. їх плавили у так званому сиродутному горні. Технологія була дуже недосконалою, що позначалось на якості металу, та одержаних з нього виробів. З Х ст. сиродутний горн поступово витісняється чавуноливарною домницею. Домниця значно підвищила температуру, забезпечила справжню плавку руди і суттєво поліпшила якість металу. Вона збільшила кількість кінцевого продукту і таким чином сприяла зниженню його собівартості та поширенню залізних виробів. Обробка металу здійснювалась у кузнях вручну. Основними методами обробки були кування, лиття, гартування, пайка та ін. Істотні успіхи були досягнуті у виробництві кольчужної броні. У виробництві військового спорядження поступово поглиблювалась спеціалізація. Джерела того періоду згадують зброярів, щитників, лучників, майстрів по виготовленню облогових знарядь для руйнування міських стін. Багато чого з того, що оточувало давньоруського жителя і чим він користувався, виготовлялось з дерева: житло, знаряддя праці, засоби пересування (човни, підводи), міські стіни, мости. Тому попит на цей вид праці був досить широким, що також сприяло поглибленій спеціалізації виробництва. У його структурі відомі: будівельники дерев’яних будинків, теслі, мостики, майстри по виготовленню возів, меблів, бочок, дерев’яних господарських знарядь і ін. Основними знаряддями праці в цій сфері були: залізна сокира, молоток столярне тесло, долото, свердло, рубанок, струганок. Про високий рівень деревообробного мистецтва Київської Русі свідчить будівництво великого дерев’яного моста через Дніпро (Київ) на початку ХІІ ст.

Прийняття християнства на Русі (988 р.) сприяло подальшому розвитку будівельної справи, зокрема, спорудженню дерев’яних, а потім і кам’яних храмів. Кам’яними спорудами були: Київська Десятинна церква, побудована греками в Х ст., церква в Тмутаракані (1022 р.), Софійський собор у Києві (1017-1037), Спасо-Преображенський собор у Чернігові (1036р.) В ході спорудження кам’яних храмів майстри, в певній мірі, використовували вітчизняний досвід зведення дерев’яних споруд. Розвиток нової галузі викликав ріст потреб у будівельних матеріалах. Починається виробництво цегли, черепиці, багатобарвної будівельної плитки для настилання підлоги і прикраси стін. Великий вплив на будівельну справу Київської Русі близька за релігійним духом Візантія. Це знайшло вираз не тільки в технології кладки найдавніших російських храмів, але й у запозиченні ряду будівельних матеріалів (вапно, черепиця). У греків східні слов’яни перейняли різьблення по каменю. Розвинутою галуззю ремесла було склоробство. Виплавляли не тільки звичайне прозоре, але й кольорове скло (червоне, синє, бірюзове, жовте, фіолетове) Зелене, бірюзове, червоне скло виробляли з допомогою окису міді і вмілого регулювання температури печі. Фіолетове – з застосуванням марганцю. Ріст населення і попиту сприяв також розвитку інших виробництв. Потреба в шкіряному взутті, сідлах, кінській збруї, поясах, пергаменті сприяли розвитку обробки шкіри. І в цій галуззі, як і в цілому ряді інших посилювався поділ праці. В спеціалізовані групи виділялись кушніри, майстри по виготовленню хутра, кожум’яки, фахівці по пошиттю чобіт і інші. Виробництво одягу в значній мірі концентрувалося в домашньому господарстві. Процес здійснювався за допомогою таких простих знарядь, як веретено і гребінь, а ткацтво за допомогою домашнього ткацького верстата. Більш дорогі тканини вироблялися спеціальними ремісниками. У містах працювали і фахівці з пошиття одягу на замовлення – кравці. Важливою галуззю ремесла стало виробництво глиняного посуду. З ХІ ст. почав переважати глиняний посуд, зроблений на гончарному крузі (глечики, блюда, чашки, «корчаги» - великі судини для збереження зерна, олії, меду та інших продуктів).

З розвитком будівельної справи гончари все більше втягуються у виробництво випаленої цегли, черепиці, кольорової поливної плитки. Потреби давньоруського населення в різних видах прикрас та предметів побуту (кільця, браслети, хрести, підвіски, кубки, чари, блюда та ін.) задовольняли майстри - ювеліри. Їх вміння і навички включали виготовлення виробів за допомогою лиття, кування, карбування, позолоти, черні, скані, виробництва емалей. Масова продукція випускалась за допомогою спеціальних багаторазових матриць.

Особливою галуззю художнього ремесла був іконопис. Ченці-іконописці працювали на замовлення, за визначну плату. Їх реміснича діяльність включала такі операції: підготовку і сушку дерев’яних дощок – основ, наклейку на дерев’яну основу полотна (паволоки), покриття її крейдою (левкасом) і втілення образу з допомогою кольорових фарб. І в цій сфері також ремесло часто піднімалося до рівня вражаючих високомистецьких творів. Про це свідчить, зокрема, ікона ХІІ ст. «Спас нерукотворний». Що служила бойовим стягом і духовним символом в боротьбі з половцями. Іконопис перетворювався в безпосередній компонент і стимулятор розвитку духовної культури.