Порівняльне правознавство як метод, наука та навчальна дисципліна

Із початку ХХ ст. у юридичній науці точаться суперечки про природу порівняльного правознавства. Існують два основні підходи довизначення поняття «порівняльне правознавство». Одні фахівці трактують його виключно як метод наукового аналізу, що використовується в тому чи іншому обсязі різними юридичними науками. Ця позиція, яку обґрунтував Гаттерідж, була панівною після Першої світової війни. Прихильники другого напряму визначають його як самостійну юридичну науку. Причому останнім часом спостерігається певна тенденціядо збільшення кількості прихильників визнання порівняльного правознавства наукою.

Щодо нас, то ми підтримуємо думку тих науковців, які вважають, що це питання не можна вирішувати за способом альтернативи — або метод, або наука. З одного боку, порівняння — це науковий метод дослідження, який активно застосовується практично в усіх галузях юридичної науки. Порівняльне правознавство в цьому випадку виконує функцію методу порівняння різних правових систем, що може бути використаний для удосконалення законодавства, уніфікації міжнародного та національного права, вивчення теорії та історії права тощо. З другого боку, широке застосування цього методу привело до формування системи наукових знань про правові системи сучасності, до появи складного саморегулюючого механізму, орієнтованого на одержання нових, надійно обґрунтованих знань про закономірності виникнення, функціонування та розвитку правових систем. Це дає підстави вважати порівняльне правознавство юридичною наукою. Проте, незалежно від поглядів на порівняльне правознавство, воно є важливим для сучасної юридичної освіти. Тому порівняльне правознавство є навчальною дисципліною, що викладається у вищих юридичних навчальних закладах.

Отже, порівняльне правознавство є досить складним утворенням, яке має багатоманітний характер, а термін «порівняльне правознавство» має потрійне значення:

порівняльне правознавство як метод, що є науковим засобом вивчення правових явищ, завдяки застосуванню якого стає можливим виявити загальне, особливе й одиничне у правових системах;

порівняльне правознавство як наука, що є сукупністю наукових знань про правові системи;

порівняльне правознавство як навчальна дисципліна, що є предметом, який викладається у вищих навчальних закладах і орієнтований на отримання знань про правові системи.

Крім питання про статус порівняльного правознавства, слід зосередити увагу на проблемі термінології. Поряд із терміном «порівняльне правознавство» у вітчизняній та іноземній юридичній літературіактивно вживаються терміни «компаративізм», «порівняльна юриспруденція», «порівняльне право».

Термін «компаративізм» походить від латинського сomparativus («порівняльний») і достатньо часто використовується вітчизняною наукою для позначення порівняння правової матерії. Якихось суттєвих причин заперечувати проти його застосування не існує. Правознавців, які займаються порівняльним правознавством, називають компаративістами.

Термін «порівняльна юриспруденція» — це синонім терміна «порівняльне правознавство» (одне із значень юриспруденції — правознавство).

Щодо співвідношення між поняттями «порівняльне право» і «порівняльне правознавство», то обидва ці терміни широко використовуються вченими для позначення одного правового явища і мають право на існування. Відмінність полягає лише у тому, що перший із них набув більшого поширення в західній юридичній науці, тоді як другий є більш популярним у соціалістичній та постсоціалістичній науці.