Загальна характеристика правової карти світу

Правова карта сучасного світу є досить складним та неоднорідним утворенням. Спрощеним є підхід, коли її визначають лише як сукупність національних правових систем, тобто правових систем всіх існуючих держав. Ще Р. Давид відзначав, що у сучасному світі кожна держава має власне право, а буває й так, що в одній країні діє декілька конкуруючих правових систем. Власне право можуть мати також недержавні спільноти, а також окремо існує міжнародне право. Проте саме національні правові системи є основним структурним елементом правової карти сучасного світу.

Труднощі аналізу цих систем починаються з досить простого питання — скільки національних правових систем існує у світі? Членами Організації Об’єднаних Націй зараз є 192 країни, кожна з яких має власну національну правову систему. Водночас необхідно пам’ятати про існування так званих невизнаних держав, кожна з яких також фактично має власну правову систему (Тайвань, Північний Кіпр та ін.).

Деякі території можуть не мати державного суверенітету та бути тимчасово залежними від інших держав або міжнародних організації (так звані території з перехідним правовим режимом). Зараз у світі нараховується близько 20 несамостійних територій, що перебувають під зовнішнім управлінням Великої Британії, США, Франції, Нової Зеландії². Яскравим прикладом такої території є Палестинська національна автономія. Усі ці території, незважаючи на відсутність суверенітету, також мають власні правові системи.

В інших країнах, навпаки, водночас існує кілька правових систем, які можуть бути побудовані навіть на різних принципах (наприклад

правова система Квебеку у Канаді, Шотландії у Великій Британії). Такі субнаціональні правові системи існують у межах єдиної національної системи, але водночас мають значну автономію та специфіку. Таким чином, у світі нараховується значно більше правових систем, ніж існує окремих держав.

Крім цього існують наднаціональні правові системи, які поширюються на соціальні системи кількох держав. Такою, наприклад, є правова система Європейського Союзу. Проблема існування міждержавних правових систем та особливості взаємовідносин з нимиукраїнської правової системи нещодавно стала окремим об’єктом дослідження.

Також не слід забувати про існування релігійних правових систем, які також мають наднаціональний характер та величезну специфіку. Релігійні правові системи поширюють свою дію не на певну територію, а на конкретну релігійну громаду.

Таким чином, правову карту світу можна визначити, як складну систему національних (субнаціональних) та наднаціональних (міжнародних та релігійних) правових систем.

3. Поняття «правова сім’я»

Численність та різноманітність правових систем — це очевидність, що обумовлена різнорідністю людських суспільств, у межах яких існує і упорядковує життя право. Людство увійшло в третє тисячоліття у великій багатоманітності існуючих правових систем.

Підкреслюючи глибоку різницю в організації правових систем сучасності, порівняльне правознавство водночас припускає можливість їх зіставлення за певними принциповими критеріями для виявлення спільних ознак.

Для позначення групи правових систем, що мають схожі юридичні ознаки, які дають підстави говорити про відносну єдність систем, порівняльне правознавство користується специфічною термінологією:

«сім’я правових систем», «правові кола», «форма правових систем», «структурна спільність». Проте найбільшого поширення в сучаснійкомпаративістиці набув термін «правова сім’я».

¹

На думку вченихкомпаративістів, ситуація з об’єднанням правових систем у правові сім’ї нагадує ситуацію зі світовими релігіями. Наприклад, християнство об’єднує у своєму складі католицизм, православ’я та протестантизм, які, попри їх принципову розбіжність, засновані на фундаментальній єдності.

Об’єднання правових систем у правові сім ’ї нагадує також об’єднання національних мов у мовні сім ’ ї, яке проводять вченілінгвісти (наприклад, українська мова входить до підгрупи східнослов’янських мов слов’янської групи, яка, у свою чергу, є складовою індоєвропейської мовної сім’ї). До речі, ідея об’єднання правових систем у певні групи виникає у компаративістів у другій половині ХІХ ст. саме під впливом лінгвістики.

Отже, правова сім’я — це певна сукупність правових систем, об’єднаних спільністю найбільш важливих рис, які вказують на суттєву схожість цих систем.

Поняття «правова сім ’я» має суттєве значення для порівняльного правознавства. Так, використання цього поняття полегшує порівняльноправові дослідження. Якщо б сьогодні хтось захотівохопити всі правові системи, він, за справедливим зауваженням професора Саїдова, просто потонув би в цьому емпіричному матеріалі. У XX ст. кількість лише національних правових систем збільшилася майже втричі й нині наближається до двохсот, тож вивчити кожну окрему правову систему неможливо. Тому дослідження насамперед має бути обмежене кількістю правових систем. Для цього доцільно визначити у складі тієї чи іншої правової сім’ї так звані материнські правові системи, де вперше були створені оригінальні правові рішення. Саме їх вивчення є найбільш корисним. Крім того, дослідження можна сконцентрувати на порівнянні правових сімей як певних «моделей», особливих типів права, до яких входить більшменш значнакількість правових систем.

Неможливо обійтися без поняття «правова сім’я» і при формуванні загального уявлення про правову картину світу. Тільки глибоке й усебічне вивчення правових сімей та правових систем, узятих спочатку кожна окремо, а потім — у їхньому взаємозв’язку і взаємодії, дозволяють намалювати чітку правову картину світу, що адекватно відображає реальну дійсність. Таке дослідження побудоване на діалектичному прийомі сходження від абстрактного до конкретного і у зворотному напрямі.

Крім того, поняття «правова сім’я» допомагає у вивченні окремих правових систем. Завдяки об’єднанню правових систем у правові сім’їкомпаративісти можуть виявити внутрішню спільність принципів та інститутів правових систем, побачити загальну основу правових систем, яка ховається за їхньою зовнішньою різнорідністю.

Допомога в пізнанні окремих правових систем є особливо відчутною в ситуації, коли дослідник починає вивчення іноземної правової системи. Віднесення конкретної правової системи до певної правової сім’ї дозволяє, навіть без детального ознайомлення з конкретним правовим матеріалом, зробити низку висновків про її характерні риси. Це свого роду дедукція: відомо, що певна правова сім’я має деякі характерні особливості. Також відомо, що правова система, яка досліджується, належить до цієї правової сім’ї. Отже, ми можемо зробити висновок про те, що даній правовій системі притаманні певні характерні особливості. Це дає можливість відразу ж сконцентруватися на їх дослідженні.

Поняття «правова сім’я» має наукове значення і для теоретиків права, оскільки принципово важливі особливості права, однотипні елементи, його якості та риси розкриваються значною мірою саме в сім’ях національних правових систем.