Класифікація та типологія правових систем

Проблема класифікації правових систем на певні групи, у тому числі сім’ї, є однією з основних проблем порівняльного правознавства. Сама ідея групування правових систем у «правові сім’ї» виникла в порівняльному правознавстві в 1900 р. і набула великого поширення вже на початку XX ст. Так, наприклад, учасники I Міжнародного конгресу порівняльного права в 1900 р. розрізняли французьку, англоамериканську, німецьку, слов’янську і мусульманську правові сім’ї.

Як відомо, класифікація — це система розподілу будьяких однорідних предметів або понять за класами, відділами на основі певних

загальних ознак (критеріїв). У нашому випадку такими однорідними предметами виступають правові системи. Результатом класифікації правових систем є така систематична одиниця, як група правових систем.

Необхідність класифікації правових систем обумовлюється тим, що класифікація допомагає встановити найбільш важливі, загальні для всіх правових систем якості, сприяє їх більш глибокому пізнанню, дозволяє зафіксувати закономірні зв’ язки між правовими системами. Класифікація полегшує визначення місця і ролі конкретної правової системи в загальній світовій системі, дає змогу робити обґрунтовані прогнози щодо шляхів подальшого розвитку як окремих правових систем, так і їхньої сукупності в цілому, сприяє уніфікації чинного законодавства й удосконаленню національних правових систем.

Традиційно складним є питання про вибір критеріїв класифікації національних правових систем. У пошуках цих критеріїв юристикомпаративісти брали за основу різні фактори. Зокрема, в основу класифікації покладалися такі критерії: роль правових джерел (ЛевіУльман), національні ознаки (СозеАлль), зміст права (Армінджон, Нольде та Вольф), специфіка виробничих відносин (Йорсі), ідеологічні та технікоюридичні критерії (Р. Давид), «правовий стиль» (К. Цвайгерт) тощо.

Класифікація може мати діахронний (історичний) або синхронний характер; її можна наводити як на рівні правових систем, так і в межах окремих галузей права різних правових систем. Звідси випливає

принципова можливість множинності класифікацій, що побудовані зарізними критеріями і здійснюються з різними цілями.

За допомогою різних критеріїв можливим є виокремлення різних класифікацій правових систем. Наведемо деякі з них.

1. Чисті правові системи та правові системи мішаного типу(«гібридні»).

Правові системи мішаного типу об’єднують правила та інститути, що походять із різних правових систем і взаємодіють між собою. Найбільш яскравими є взаємовідносини західних правових систем і традиційних правових систем, що існують у межах більшості азіатських та африканських правових систем. До мішаних належать, зокрема, правові системи Філіппін, Японії, Шрі Ланки, Маврикію, Камеруну. Така мішаність відображає, а іноді сприяє проявам справжнього юридичного плюралізму.

2. Розвинуті та нерозвинуті правові системи.

Класифікація Р. Давида. Відомий французький компаративіст пропонує для класифікації правових систем два рівноправних критерії:

– юридична техніка, якою користуються юристи тієї чи іншої країни, вивчаючи і практикуючи право;

– однакові філософські, політичні й економічні принципи.

Неважко побачити, що перший критерій по суті, є технічним, а другий — ідеологічним.

Пояснюючи перший критерій, Р. Давид зазначає, що правові системи належать до однієї правової сім’ї тоді, коли методи роботи юристів, способи створення, систематизації, тлумачення норм права, джерела права і юридичний словник різних правових систем є ідентичними або в цілому збігаються. У іншому випадку ці правові системи належать до різних правових сімей.

Однак першого критерію недостатньо. Наприклад, якщо керуватися лише цим критерієм, то можна зробити висновок про те, що правові системи ФРН та НДР (йдеться про ситуацію до об’єднання цих держав) належать до однієї правової сім’ї. А це правильно, оскільки перша входить до романогерманської сім’ї, а друга входила до соціалістичної. Правові системи, що належать до однієї правової сім’ї, повинні спиратися на однакові філософські, політичні й економічні принципи.

На підставі цих критеріїв, Р. Давид висунув ідею трихотомії — виокремлення трьох правових сімей (романогерманської, англосаксонської, соціалістичної), до яких примикає весь інший юридичний світ, що охоплює чотири п’ятих планети за назвою «релігійні і традиційні системи». У своїх більш пізніх роботах Р. Давид розподілив релігійнотрадиційну правову сім’ю на окремі підвиди: мусульманську, індуську, іудейську сім’ї, а також на правові сім’ї країн Далекого Сходу, Африки та Магадаскару.

Класифікація К. Цвайгерта. Видатний німецький вчений висуваєяк критерій класифікації поняття «правовий стиль». На думку К. Цвайгерта, поняття стилю як відмінної риси давно вже не є винятковим привілеєм мистецтва. Так, К. Цвайгерт наводить приклад застосування цього поняття в юриспруденції: згідно з 20м каноном Кодексу канонічного права у випадку відсутності відповідної ясно вираженої норми — норму, що підлягає застосуванню, слід вивести, виходячи з аналогії загальних правових принципів, що відповідають поняттю канонічної справедливості, постійно діючої панівної доктрини і стилю, практики римської курії.

Вчений вважає, що окремим правовим системам і їх групам притаманний певний стиль. Порівняльне правознавство прагне виявити ці правові стилі та залежно від вирішальних стильових елементів розташувати окремі правові системи у правових колах.

«Стиль права» як критерій для класифікації правових систем визначається, на думку К. Цвайгерта, п’ятьма факторами:

історичним походженням і розвитком правової системи;

панівною доктриною юридичного мислення та її специфіки;

своєрідними правовими інститутами;

правовими джерелами і методами їхнього тлумачення;

ідеологічними факторами.

На цій основі К. Цвайгерт розрізняв вісім правових сімей: романську, германську, скандинавську, загальну, соціалістичну, далекосхідну, ісламську, індуську.

Однак на підставі запропонованих К. Цвайгертом критеріїв можливі й інші варіації, оскільки, на думку вченихкомпаративістів, не можна претендувати на математичну точність у галузі суспільних наук. Наприклад, деякі вчені, у цілому підтримуючи класифікацію К. Цвайгерта, додатково вирізняють на правовій карті світу латиноамериканську, іудейську, звичаєву, слов’янську правові сім’ї.

Слід зазначити, що обидві класифікації (як найбільш загальна тричленна, так і більш детальна) є корисними і тому мають право на існування. Проте кожна з двох класифікацій (типологій) не є досконалою. Поперше, наведені класифікації є неповними, тому що не охоплюють усі правові системи. Сам Р. Давид відзначив, що його трихотомія охоплює лише одну п’яту земної кулі. Зокрема, досліджувалися лише дві системи релігійного права: мусульманське (ісламське) та індуське, а це далеко не повний перелік правових систем релігійного типу. Подруге, інколи об ’єднуються правові системи, які не мають майже нічого спільного, а іноді мають протилежні риси. Йдеться про об’єднання в межах однієї класифікаційної групи правових систем релігійного та традиційного типу. Потретє, у наведених класифікаціях порушена логіка, тому що не можна розглядати окремі релігійні системи, наприклад, мусульманське право, як правові сім’ї — вони не поєднують у своєму складі різних правових систем.

Методологією відбору елементів правової системи як критеріїв поділу може бути оцінка їх впливу на розвиток всієї системи, дослідження їх взаємозв’язків у аспекті «причина — наслідок». На наш погляд, саме ідеологічна складова — правова свідомість та правова культура суспільства мають стати основними критеріями типізації правових систем на правові сім’ї. Форма всіх інших явищ правової системи — правових норм та їх системи, джерел права, особливостей правозастосування тощо є наслідком певної правосвідомості суспільства.

Водночас застосування такого складного та багатогранного явища, як критерію поділу, може викликати певні складнощі під час дослідження. Тому в деяких випадках, можливим є виокремлення інших додаткових критеріїв, які, з одного боку, повинні найяскравіше відбивати специфіку правосвідомості певного суспільства, а з другого — бути простими, інструментальними та зручними для порівняння. Одним із найбільш зручних у такому плані критеріїв є джерела права. Так, М. М. Марченко підкреслює, що саме в джерелах права значною мірою відбивається специфіка праворозуміння в різних правових системах.

Отже, поряд із загальновизнаними сім’ями романогерманського та англоамериканського права необхідно виокремити дві самостійні сім’ї (типи) релігійного та традиційного права. Головними критеріями виокремлення кожного типу є досить суттєві відмінності у праворозумінні, але водночас досить чітко простежується різниця і за похідним критерієм — за джерелами права.

Слід зазначити, що будьякий логічний поділ правових систем має відносний характер. Поперше, у деяких правових системах можназнайти інститути права, галузі й навіть правові системи, що за своєю природою і характером належать до інших правових сімей. Так, у правовій системі штату Луїзіана (США) як колишньої колонії Франції історично склалися і значною мірою зберігаються основні ознаки романогерманського права. У той же час правова система США, у межах якої існує правова система Луїзіани, належить до сім’ї англоамериканського права.

Подруге, відносний характер класифікації виявляється у взаємному переплетінні норм, інститутів, правових традицій різних правових сімей. Це обумовлено тим, що правові сім’ї можуть належати до однієї цивілізації. Так, сім’ї англоамериканського та романогерманського

¹

права сформувалися під впливом західної правової традиції і мають багато спільного.

Потретє, при класифікації слід враховувати об’єктивний процес конвергенції, або зближення двох основних правових сімей — англоамериканської і романогерманської, який зменшує різницю між цими правовими системами.

Почетверте, класифікацію можна проводити як на рівні правових систем, так і на рівні провідних галузей права. Необхідно брати до уваги те, що одну правову систему можна зарахувати до різних правових сімей залежно від того, яка галузь (або галузі) права береться як критерій. Наприклад, правові системи латиноамериканських країн при класифікації, заснованої на приватному праві, виявляться — з деякими відхиленнями — такими, що належать до романогерманської правової сім’ї, тоді як при класифікації, заснованої на конституційному праві, більшість цих країн потрапить до групи американського права сім’ї загального права.