Мішані правові системи

За рівнем однорідності (можливістю віднесення до певної правової сім’ї) сучасні правові системи поділяються на однорідні («чисті») та мішані. Мішані правові системи — це група систем, що сформувалися (в деяких випадках — продовжують формуватися) під впливом кількох правових сімей разом, спираються на їхні юридичні традиції та інструменти. Значна кількість, географія поширення і розмаїтістьмішаних систем визначає важливість їх виокремлення й спеціального вивчення. Адже разом вони регламентують життя більш як 150 мільйонів людей і охоплюють територію розміром із субконтинент. Відомий компаративіст професор В. Палмер (США) навіть обґрунтував ідею об’єднання цих систем в окрему правову сім’ю, що було підтримано багатьма правознавцями.

Головним чинником такого «змішування» правових систем у межах однієї держави чи навіть окремої адміністративної одиниці у складі держави є правова акультурація — процес глобальної трансформації, яку зазнає одна правова система від контакту з іншою правовою системою з використанням різних за природою та силою впливу засобів примусу.

Ця трансформація здійснювалася різними шляхами. Так, британці, що були озброєні традиціями загального права, намагалися привнести у правовий побут своїх колоній нову судову практику, пристосувати місцеве звичаєве право до завдань ефективного адміністративного управління. Французи у своїх колоніях пішли радикальнішим шляхом часткової або повної відмови від сталих місцевих традицій і норм. Ісламізація народів, що були підкорені Халіфатом, а пізніше Османською імперією, забезпечила засвоєння ними законів шаріату.

За походженням мішані правові системи поділяються на такі, формування яких є результатом зовнішнього втручання (переміщення права шляхом примусу), і такі, що були обрані вільно—з метою зближення з іншими правовими сім’ями, підвищення ефективності право

вого регулювання (переміщення права шляхом рецепції). Переважна більшість мішаних систем належать до першого типу, сформувалися внаслідок колонізації, анексій, уступок територій. До другого типу слід віднести передовсім правові системи Шотландії та Ізраїлю — відповідно найстарішу (початок XVIII ст., а за твердженням сучасних дослідників — набагато раніше) та наймолодшу (друга половина ХХ ст.) із мішаних систем.

Після процесу деколонізації нові держави Азії, Африки, Океанії, сформувавши нові правові системи, у значній частині зберегли правові системи колонізаторів, що діяли на момент набуття незалежності. При цьому частогусто незалежні суди цих держав формують право, інтерпретуючи новітнє законодавство минулих колонізаторів, але з урахуванням місцевих звичаїв.

Унаслідок цих та багатьох інших політичних, ідеологічних та культурних процесів сформувалися мішані правові системи, що являють собою продукт складних альянсів романогерманського (французького,

бельгійського, римоголландського, іспанського тощо) та/або англоамериканського права з релігійним та/або місцевим звичаєвим правом. До них, зокрема, належать такі правові альянси:

романогерманського (французького, бельгійського, іспанського) та релігійного (зазвичай мусульманського, у деяких країнах — індуського) права: Алжир, Бахрейн, Єгипет, Йорданія, Ірак, Іран, Ємен, Коморські острови, Кувейт, Ліван, Мавританія, Марокко, ОАЕ, Сирія, Сомалі, Таїланд, Туніс;

романогерманського та місцевого звичаєвого права (яке зазвичай поширене за межами великих міст, серед сільського населення): Бенін, БуркінаФасо, Бурунді, Габон, Мадагаскар, Гвінея, Екваторіальна Гвінея, Конго, Малі, Нігер, Руанда, Сенегал, Того;

англоамериканського (передовсім англійського загального) та релігійного права: Бангладеш, Бруней, Індія, Малайзія, Мальдівська Республіка, М’янма, Непал;

англоамериканського (передовсім англійського загального) та місцевого звичаєвого права: Гана, Замбія, Ліберія, Малаві, ПапуаНова Гвінея, СьєрраЛеоне;

романогерманського, релігійного та місцевого звичаєвого права: Джибуті, Індонезія, Котд’Івуар, Чад;

англоамериканського, релігійного та місцевого звичаєвого права: Гамбія, Кенія, Нігерія, Пакистан, Танзанія;

романогерманського, англоамериканського та релігійного права: Ізраїль, ШріЛанка;

романогерманського, англоамериканського та місцевого звичаєвого права: Ботсвана, Зімбабве, Лесото, Намібія, Свазіленд, Південноафриканська Республіка;

романогерманського та англоамериканського права: Квебек (Канада), Луїзіана (США), Маврикій, Мальта, ПуертоРико (США), Сейшельські острови, СентЛюсія, Філіппіни, Шотландія (Велика Британія);

релігійного (мусульманського) та місцевого звичаєвого права:

Судан.

Деякі дослідники до мішаної відносять також правову систему Китаю — як таку, що являє собою сплав соціалістичного, романогерманського та традиційного права.

За поширенням у межах держави мішані правові системи поділяються на незалежні та формально залежні. Більшість систем є неза

лежними, оскільки кожна з них охоплює цілу державу.До формально залежних

належать правові системи Квебеку, штату Луїзіана, ПуертоРико та Шотландії як такі, що діють у межах не всієї держави, а її окремої адміністративної одиниці. Водночас ці адміністративні утворення мають значну місцеву автономію, зокрема щодо правового регулювання. Їхні правові системи є сплавом традицій та інструментів романогерманської й англоамериканської правових сімей.

При цьому вплив навіть однієї правової сім’ї на ту чи іншу мішану систему не є однорідним. Так, наприклад, формування правових систем Квебеку, Південноафриканської Республіки, Ізраїлю відбулося під впливом виключно англійського загального права, отже, практики англійських судів та доктрини англійських правознавців. Водночас на цивільне право Луїзіани, ПуертоРико та Філіппін вплинуло американське право з його особливостями, зокрема високим рівнем адаптованості до соціальних змін.

Як різновид мішаних правових систем окремі правознавці розглядають так званий гібридний тип правової системи як сукупність національних правових систем, які мають спільні риси, що виявляються в єдності їх закономірностей і тенденцій розвитку на основі сприйняття елементів правових систем виключно романогерманського і англоамериканського типів. У такому типі правової системи домінуючим джерелом права є нормативноправовий акт, якому відведена основна роль у регулюванні суспільних відносин. Водночас судова практика тут також посідає істотне місце в системі джерел права. Отже, при виділенні гібридного типу правової системи правознавці мають на увазі групи систем, в яких існують елементи двох сімей — романогерманської та англоамериканської. Наприклад, до цього типу нерідко відносять північноєвропейську (скандинавську) і латиноамериканську групи правових систем.

Слід зазначити, що формування групи мішаних правових систем не можна вважати завершеним. Серед факторів, що обумовлюють перспективи розширення цієї групи, треба враховувати зміни на політичній карті світу (зокрема, частковий розпад сім’ї соціалістичного права), конвергенцію (зближення) романогерманської та англоамериканської правових сімей, а саме визнання в межах першої окремим джерелом права судової правотворчості, поширення в цивілізованому світі політики мультикультуралізму, що спрямована на розвиток та збереження в окремих державах й у світі в цілому культурних відмінностей, визнання за етнічними групами колективних політичних прав.