Джерела українського права

Джерелами українського права є:

Нормативноправові акти. Станом на2010р.система законодавства України налічує понад 150 тис. нормативноправових актів.

У системі нормативних актів особливе місце посідає Конституція України. Вона є Основним Законом держави і втілює принцип верховенства права. Зокрема, Конституція визнає:

– людину, її права та свободи найвищою цінністю, а виконання та захист прав людини і громадянина — обов’язком держави (ст. 3). Це означає, що будьякий нормативний акт може вважатися правомірним тільки за умови дотримання ним прав людини;

– найвищу юридичну силу Конституції України (ст. 8). Конституція передбачає, що закони та інші нормативноправові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй;

– чинні международні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, частиною національного законодавства України (ст. 9).

Наступний щабель в ієрархії нормативних актів займають закони, які мають вищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Закони розрізняються за своїм змістом, формою, юридичною силою

порядком прийняття. Наприклад, за ступенем упорядкованості виокремлюються звичайні закони і кодифіковані закони, які приймаються у формі кодексів та основ законодавства.

Ще одним різновидом нормативних актів в Україні є підзаконні нормативноправові акти, тобто акти, які приймаються уповноваженими нормотворчими суб’єктами на основі та на виконання законів

які не повинні суперечити їм.

Правовий звичай, який отримує все більше визнання як джерело права у сучасному українському законодавстві. Слід зазначити, що правовий звичай має в Україні статус субсидіарного (додаткового) джерела права.

Так, Цивільний кодекс України закріплює, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм — правилом поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Особливого значення набуває звичай ділового обороту, який активно використовується, наприклад, при регулюванні зобов’язальних відносин. У свою чергу Сімейний кодекс України встановлює, що при вирішенні сімейного спору суд за заявою заінтересованої сторони може врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них, якщо вони не суперечать вимогам законів та моральним засадам суспільства.

Звичаї набувають поширення також у сфері публічного права — наприклад, у конституційному, адміністративному, фінансовому праві. Так, конституційноправові звичаї складаються в парламентській, виборчій практиці, у діяльності органів місцевого самоврядування.

Судовий прецедент. Законом України«Про виконання рішеньта застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду, тобто його прецедентне право, офіційно визнана джерелом права України (ст. 17 Закону). Окрім того, останнім часом у зв’язку з виробленням Конституційним Судом України та вищими судами загальної юрисдикції своїх правових позицій набуває все більшої актуальності для України концепція прецеденту тлумачення.

Правова доктрина. Думка вченихюристів, а також провіднихнаукових та навчальних юридичних закладів України нерідко використовується при розв’язанні складних правових конфліктів. Крім того, суб’єктом формування правової доктрини може виступати Конституційний Суд України. Істотний вплив на юридичну практику правової доктрини відбувається через науковопрактичні коментарі до актів законодавства України.

Загальні принципи права. Певний крок до визнання загальнихпринципів права самостійним джерелом права зроблений Конституційним Судом України. Наприклад, Конституційний Суд доклав зусиль щодо офіційного визнання фактів сприйняття українською правовою системою таких загальних принципів права, як принцип справедливості, правової визначеності та пропорційності, використавши їх як самостійні правові підстави при ухваленні кількох своїх рішень.