Місце правової системи України серед правових систем сучасності

Як відомо, правова система України в основному структурно впорядкована за допомогою джерел права та інших юридичних засобів, найбільш притаманних романогерманському праву.

Проте в юридичній літературі не існує єдності думок із приводу характеристики сучасних правових систем постсоціалістичних країн Східної Європи. Так, можна виокремити чотири концепції належності правової системи України до певної сім’ї: а) слов’янської; б) євразійської; в) романогерманської; г) східноєвропейської. Крім того, деякі дослідники обґрунтовують, що правова система України тяжіє до східноєвропейської правової традиції і повертається в сім’ю романогерманського права. Розглянемо ці концепції докладніше.

Прихильники віднесення правової системи України до слов’янськоїправової сім’ї виходять із того, що слов’янська правова сім’я як самостійна гілка правової цивілізації має такі особливості:

– самобутність російської державності, яка не зникає навіть після довгих і масованих запозичень іноземних управлінських і конституційних форм;

– особливі умови економічного прогресу, для яких характерне переважання колективних форм господарювання;

– формування особливого типу соціального статусу особистості, якому притаманна перевага колективних елементів правосвідомості і негнучкість ліній диференціації особистості й держави;

– тісний зв’язок традиційної основи права й держави зі специфікою православного напряму християнства з його акцентами не на мирському життєрозумінні Бога й людини (католицизм) і тим більше не на благословенні й корисливості (протестантизм), а на духовному житті людини з відповідними етичними нормами (некорисливість, благочестя тощо);

– успадкування через Візантію законодавчих традицій римського права.

На думку деяких учених, подібні характеристики тією чи іншою мірою притаманні не лише російській, а й українській правовій культурі.

Інші вчені відносять правову систему України до євразійської правової сім’ї. Так, на думку Ю.Оборотова, утвердження самостійностііснування євразійської правової сім’ї пов’язано зі збереженням націо

нальної правової культури України, що не може бути підірвано ні правовою акультурацією на фоні здійснення ідей входження до Європейського Союзу і Ради Європи, ні відбудуванням законів між правовими системами, що становлять євразійську правову сім’ю. Українське право, на думку автора, має складну «метафізику». Його фундаментальна особливість полягає в тому, що сутність права дуже важко ідентифікується його формою. Характерними рисами вітчизняного права як феномену української ментальності є:

– перевага у джерелах правової свідомості не формальнодогматичних і природнопрактичних чинників, а моральноетичних і духовнорелігійних явищ людського буття;

– генезис правової свідомості головним чином шляхом безпосереднього входження в суть і сенс життя, а не через засвоєння якоїсь раціональної схеми поведінки і зовнішнього наказу, авторитету;

– наявність власного, структурно неповторного набору виразних засобів права, у тому числі неформальних, прямо пов’язаних із суспільною свідомістю й поведінкою регуляторів, що відрізняються від класичних технікокодифікаційних систем зарубіжних країн.

Специфічними принципами права в євразійській цивілізації є акцент на обов’язках, а не на правах громадян, пріоритет інтересів держави перед інтересами громадян, тенденція єднання права й ідеології, відсутність чіткої грані між публічним і приватним правом та ін.

Частина науковців вважає, що республіки колишнього СРСР, а тому й Україна, своїми правовими системами входять у сім’ю романогерманського права. Прихильники цієї точки зору виходять із того, щоісторично правові системи цих країн належали до романогерманської правової сім’ї. Звичайно, соціалістичні революції, які відбувалися в цих державах, трансформували їх правові системи. Проте основні відмінності, на їх думку, соціалістичного права від романогерманського містилися в царині правової ідеології (пріоритет інтересів держави над правами людини, заборона приватного права, визнання керівної ролі Комуністичної партії та ін.). Ці відмінності зникають після відмови від соціалістичного шляху розвитку.

Крім того, у літературі можна зустріти погляди, відповідно до яких правова система України належить до східноєвропейської правовоїсім’ї, що сформувалася в рамках східноєвропейської правової традиції.Такий висновок ґрунтується на аналізі формування традиції права в Україні і становлення світоглядних засад національної правової сис

теми. Виходячи із цього, сучасну правову систему України, як і інші східноєвропейські правові системи — Росії, Білорусі, відносять до особливої, східноєвропейської групи романогерманської правової сім’ї.

Головними рисами східноєвропейської традиції права є: а) обмеженість світоглядного підґрунтя права, як правило, християнським ученням у його православній інтерпретації або вченням, що нагадує його; б) схильність до тлумачення права як позитивного закону, зміст якого зумовлений не стільки природними приписами, скільки потребами суспільства, які найкраще знає держава; в) організація і проведення законотворчих, дослідницьких та інших робіт у галузі права за ініціативою зверху; г) обмеженість творчого пошуку і як результат — втрата належного авторитету і значення юриспруденції; д) побоювання надмірного розширення сфери приватноправового регулювання, прагнення забезпечити максимально можливі контроль і втручання держави у відносини приватних осіб; е) акцентування уваги головним чином не на правах, а на обов’язках учасників правовідносин та ін.

На нашу думку, найбільш виваженим є погляд, відповідно до якого

правова система України тяжіє до східноєвропейської правової традиції і повертається в сім’ю романогерманського права.

Головним орієнтиром у поступовому приєднанні правової системи України до сім’ї романогерманського права має стати принцип верховенства права. Метою верховенства права є не просто формальне забезпечення порядку, передбаченого законами та іншими нормативним актами, встановленими державою, а утвердження такого правопорядку, який обмежує свавілля державної, передусім виконавчої влади, ставить її під контроль суспільства, створюючи для цього відповідні правові механізми.

Отже, відповідь на питання, до якої правової сім’ї належить Україна, за великим рахунком залежить від того, яким правовим шляхом йде наше суспільство, від здійснюваної у державі правової політики, яка відбивається у прийнятих політикоправових рішеннях, законодавстві, правових цінностях, напрямах професійної підготовки юристів тощо. Правова політика нашої держави дозволяє зробити висновок про європейський вибір України. Стратегічний напрям сучасної Української держави — входження в європейський простір — об’єктивно й історично зумовлений її національним, культурним і правовим розвитком.