Правова система України серед правових систем сучасності

Українська правова система формувалася в складних умовах, що зумовлено як відсутністю державної незалежності протягом значних періодів її історії, так і геополітичним положенням України та відповідним ідеологічним впливом різних за змістом правових та суспільних концепцій.

Самобутність вітчизняної правової системи обумовили певніісторичні обставини:

Зв’язок із Руською Правдою. Цей акт відігравав особливу рольсеред джерел права в Україні і мав значний вплив на розвиток правових систем Великого князівства Литовського і Польського королівства, у складі яких перебувала більшість українських земель.

Вплив польськолитовського права. Великий внесок у фор

мування вітчизняної правової традиції зробила правова система Великого князівства Литовського та теоретична робота кодифікаторів Литовських статутів. Так, на розвиток права впливали, зокрема, надання литовськими та польськими королями та князями переважно українській шляхті, міщанству, духовенству, а пізніше козацтву «привілеїв» на права та вольності, литовські статути, нового статусу українських земель. Загалом же середньовічна українська правова система характеризується змаганням східної та західної традиції права: спочатку на підґрунті звичаєвого права Київської Русі перевагу мала східна традиція, однак у період створення Статутів Великого князівства Литовського на перший план виходить західна традиція.

Дія Магдебурзького права на території України (XIII–XVIIIст.),

Магдебурзьке право — це одна з найбільш відомих систем міського права, яке діяло на території України і відповідно до якого окремі міста (наприклад, Сянок, Львів, Кам’янецьПодільський, Луцьк, Снятин, Житомир, Київ, Дубно, Ковель, Берестечко, Брацлав, Корсунь, Острог, Переяслав, Канев, Вінниця) дістали право самоврядування і право «між собою судитися і радитися».

Державноправовий досвід періоду Гетьманщини (Війська Запорізького). Політичні програми гетьманів України та їх державотворча практика — унікальне явище в політичній історії Європи. Велике значення для формування національної правової системи того часу мали Зборовський договір 1649 р., Переяславський договір 1654 р.,

Корсунський договір зі Швецією 1657 р. та Гадяцький трактат 1658 р. Переяславський договір був конкретизований у «Березневих статтях» Б. Хмельницького і передбачав збереження Козацької республіки з усіма правами та привілеями козаків та їх старшини, збереження виборності гетьмана та ін.

Цікавим для державноправової сфери був досвід Пилипа Орлика, при якому були складені й прийняті «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорізького» 1710 р. Цей документ передбачав створення парламентськогетьманської козацької республіки, розподіл повноважень між законодавчою, виконавчою та судовою владою.

Перебування українських земель протягом XIX–ХХ ст. у складі різних державних утворень (Російська імперія, АвстроУгорщина, Польща, Чехословаччина та ін.), завдяки чому українськаправова система відчуває вплив різних правових традицій і різних правових систем.

Існування Української РСР у складі Радянського Союзу, якедало підставу для віднесення українського права до правових систем соціалістичного типу.

Формування незалежної правової системи України. Умовидля її створення виникли після проголошення Декларації про державний суверенітет 16.07.1990 р. й Акта про незалежність України від 24.08.1991 р. 12.09.1991 р. було прийнято Закон «Про правонаступництво України», відповідно до якого до ухвалення нової Конституції на території України діють Конституція Української РСР, а також закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, якщо вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України. Важливе значення для формування незалежної української правової системи мало прийняття у 1996 р. Конституції України, яка зафіксувала основні правові засади її подальшого економічного, політичного й соціальнокультурного розвитку, накреслила основні шляхи її реформування.

Особливі риси сучасної правової системи України:

Генетичний зв’язок з романогерманською правовою сім’єю, щообумовлює наявність традиційних для романогерманського права рис. Тому природно, що українська правова система характеризується:

– провідною роллю нормативноправових актів у системі джерел права;

– загальним характером норм права;

– кодифікацією основних галузей права;

– поділом права на публічне та приватне.

Статус правової системи перехідного типу обумовлений їїсоціалістичним минулим і проголошеним курсом на повернення у сім’ю романогерманського права. Однак слід розуміти, що таке повернення відбувається поступово, у зв’язку із чим вітчизняна правова система перебуває на шляху до романогерманської правової сім’ї. Обраний напрям дозволяє прогнозувати поступове приєднання правової системи України до сім’ї романогерманського права після успішного завершення політикоправових реформ.

Євроінтеграційний вектор розвитку, який свідчить про збли

ження національного права України з європейським правом.

У 1995 р. Україна стала членом Ради Європи. Протягом останніх 15 років Україна виконує взяті на себе зобов’язання щодо реформування правової системи і впроваждення до національної правової системи європейських стандартів. Зокрема, ратифіковані Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Європейська хартія місцевого самоврядування, Рамкова конвенція про захист національних меншин, Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах; скасовано смертну кару; реформовані виборча, судова та правоохоронна системи; прийнято десятки нових законодавчих актів, зокрема нову Конституцію України, Цивільний, Кримінальний, Цивільний процесуальний кодекси, Закон «Про політичні партії» тощо. Велике значення для національної правової системи має діяльність Європейського суду

прав людини.

Починаючи з 1990х років відбувається адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Цей процес обумовлений Угодою про партнерство і співпрацю між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державамичленами від 14 червня 1994 р. У серпні 2000 р. було створено Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. У листопаді 2003 р. прийнято Закон «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», який передбачає виконання комплексу завдань з адаптації законодавства, спрямованих на реалізацію державної політики щодо створення сучасної правової системи України шляхом вдосконалення правотворчої та правозастосовної діяльності органів державної влади.

Обмежена можливість використання прецеденту. Відповід

но до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. національні суди зобов’язані застосовувати при розгляді справ практику Європейського суду як джерело права, що свідчить про визнання прецедентного характеру його рішень.