Економічна суть і загальна методологія визначення

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визна­чальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовую­чи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує су­спільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послу­ги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та 448 уречевленої праці, а з іншого — такі чи такі результати виробництва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання.

Ефективність виробництва — це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили І (працівників) за певний проміжок часу.

У зарубіжній практиці як синонім терміна «результативність І господарювання» зазвичай застосовується термін «продуктивність системи виробництва та обслуговування», коли під продуктивні­стю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) за виробництва різноманіт­них товарів і послуг.

Не варто забувати також, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці та прибут­ковість виробництва.

Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу.

У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності (про­дуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно дію­чим законом економії робочого часу, що є основоположною суб­станцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромад­ження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефек­тивності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону.

Математично (у формалізованому виразі) закон економії робо­чого часу, який відображає механізм зниження сукупних витрат на виробництво продукції або надання послуг, має такий вигляд:

(17.20)

де В_с — сукупні витрати на виробництво продукції (надання послуг) протягом життєвого циклу товару; В _п — затрати минулої (уречевленої) праці на виробництво і споживання товару; В_жп — затрати живої праці, тобто заробітна плата всіх працівників, що припадає на даний товар на тій чи тій стадії його життєвого циклу, плюс прибуток на цій стадії (необхідна й додаткова праця); В_мп — затрати майбутньої праці в процесі споживання (експлуатації) то­вару; Е_ск— сумарний корисний ефект (віддача) товару для спожи­вача за нормативний строк служби.

Процес формування результатів та ефективності виробництва (продуктивності системи) показано на рис. 17.3.

Рис. 17.3. Принципова схема формування результатів та ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи)

Сутнісна характеристика ефективності виробництва (продуктив­ності системи) знаходить відображення в загальній методології її визначення, формалізована форма якої має вигляд:

Ефективність (продуктивність) = Результати / ресурси (витрати)

Результативність виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не варто тлумачити однозначно. Необхідно розрізняти:

1) кінцевий результат процесу виробництва;

2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприєм­ства або іншої інтеграційної структури як первинної автономної ланки економіки.

Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробниц­тва, що вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартісній формах;

другий включає не тільки кількість виготовленої продукції, а також її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу вироб­ництва (виробничо-господарської діяльності підприємства) за пев­ний період часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності — прибуток (при­бутковість).

Важливо нагадати, що необхідні для одержання певного резуль­тату виробництва (діяльності) ресурси розподіляються на однора­зові (інвестиційні) та поточні, які витрачаються щоденно (ці питання детально розглянуто в розділах 8 і 16).

Види ефективності виробництва

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність визначення й застосування для аналітичних оцінок та управлінських рішень. З огляду на це важливим є виокремлювання за окремими ознаками (класифікація) відповідних видів ефективності (продук­тивності), кожний з яких має певне практичне значення для систе­ми господарювання (табл. 17.3).

Відповідні види ефективності виробництва (діяльності) виок­ремлюються переважно на підставі одержуваних ефектів (резуль­татів) господарської діяльності підприємства (організації"). У зв'язку з цим виникає необхідність навести сутнісно-змістову характерис­тику окремих видів ефективності.

• Економічну ефективність відображають через різні вартіс­ні показники, що характеризують проміжні та кінцеві резуль­тати виробництва на підприємстві чи в іншій інтеграційній виробничій структурі. До таких показників належать: обсяг то­варної, чистої або реалізованої продукції; величина одержано­го прибутку, рентабельність виробництва (виробів); економія тих чи тих видів ресурсів (матеріальних, трудових) або загальна економія від зниження собівартості продукції; продуктивність праці тощо.

Таблиця 17.3

ВИДОВА КЛАСИФІКАЦІЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА (ДІЯЛЬНОСТІ) ЗА ОКРЕМИМИ ОЗНАКАМИ

• Соціальна ефективність полягає у скороченні тривалості ро­бочого тижня, збільшенні кількості нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенні умов праці та побуту, стану довкіл­ля, безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (безробіття, посилен­ня інфляції, погіршання екологічних показників).

• Локальна (комерційна) ефективність визначає конкретний ре­зультат виробничо-господарської чи іншої діяльності підприємства, унаслідок якої воно має певний зиск (дохід, прибуток).

• Коли ж виробництво продукції на даному підприємстві потребує додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві зв'язане з меншими експлуатаційними витра­тами або іншими позитивними наслідками діяльності, то кажуть про народногосподарську ефективність, тобто сукупний ефект у сфе­рах виробництва та споживання відповідних виробів (послуг).

• Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (у розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) ефективність діяль­ності підприємства (організації") за певний проміжок часу.

• Порівняльна ефективність відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору ліпшого з них; рівень порівняльної ефективності відбиває економічні та соціальні пере­ваги вибраного варіанта здійснення господарських рішень (напрям­ку діяльності) проти інших можливих варіантів.

Абсолютна й порівняльна ефективність доповнюють одна одну. Визначення економічно найбільш вигідного варіанта господарю­вання завжди базується на зіставленні показників абсолютної ефек­тивності, а її аналітична оцінка здійснюється порівнянням запла­нованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.

• Первинна ефективність — це початковий одноразовий ефект, що його одержано внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства (організації), запровадження прибуткових технічних, організаційних або економічних заходів.

• Первинна (початкова) ефективність майже завжди примно­жується завдяки багатоспрямованому та багаторазовому викорис­танню названих заходів не лише на даному, а й на інших підприє­мствах, в інших сферах діяльності. Тоді можна казати про так зва­ну мультиплікаційну ефективність, яка виявляється здебільшого в кількох специфічних формах — дифузійному й резонансному ефектах, а також ефектах «стартового вибуху», супровідних мож­ливостей та акселерації.

о Дифузійний ефект реалізується тоді, коли певне господарсь­ко-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, унаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перед тим, як метод безперервного розливання рідкого металу ї найшов широке застосування в чорній металургії, ним досить три­валий час користувалися на підприємствах кольорової металургії). о Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у вироб­ничій сфері (наприклад одержання синтетичного волокна високої якості уможливило виробництво нових видів тканини, а відтак — нових видів одягу тощо).

о Ефект «стартового вибуху» — це своєрідна «ланцюгова реакція» в перспективі. Він можливий за умови, коли певний |«стартовий вибух» стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій самій або в іншій галузі виробництва чи діяльності (переконливий приклад — застосування економіко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві, fрізних галузях науки).

о У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з'яв­ляються супровідні можливості з певним ефектом. Такі можли­вості виявляються у вигляді різних проміжних і побічних резуль­татів (ефектів), використання виробничих і побутових відходів тощо.

У будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації і (від лат. accelero — прискорюю), який означає прискорення І темпів поширення і застосування якогось конкретного позитив­ного результату.

Межі між окремими формами мультиплікаційної ефективності є досить умовними, рухливими та відносними. Діалектичний взає­мозв'язок цих форм полягає в тім, що всі вони разом формують загальний інтегральний ефект від практичної реалізації того чи того управлінського рішення.

• Синергічна ефективність (від гр. synergcjs — діючий спільно) виражає такий комбінований вплив сукупності тих чи тих інно­вацій на фінансово-економічний стан суб'єкта господарювання, коли загальний ефект перевищує суто арифметичну суму впливу на виробництво (діяльність) кожної інновації зокрема, тобто коли кожна інновація посилює вплив усіх інших.

Процес вимірювання очікуваного чи досягнутого рівня ефективності діяльності підприємства (організації) методологічно пов'язаний передовсім із визначенням належного критерію і формуванням відповідної системи показників.

Критерій—це головна відмітна ознака й визначальна міра віро­гідності пізнання суті ефективності виробництва (діяльності), відпо­відно до якого здійснюється кількісна оцінка рівня цієї ефективності.

Правильно сформульований критерій має якнайповніше характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути єдиним для всіх ланок суспільного виробництва чи господарської діяльності.

Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (діяль­ності) полягає в тім, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат) — трудових, матеріальних і фінансових—досягати максимально мож­ливого збільшення обсягу виробництва (доходу, прибутку). Виходя­чи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності ви­робництва (діяльності) стає зростання продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці. Кількісна визначеність і зміст крите­рію відображаються в конкретних показниках ефективності вироб­ничо-господарської та іншої діяльності суб'єктів господарювання.

Формуючи систему показників ефективності діяльності суб'єктів господарювання, доцільно дотримуватися певних прин­ципів, а саме:

• забезпечення органічного взаємозв'язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності;

• відображення ефективності використання всіх видів застосо­вуваних ресурсів;

• можливості застосування показників ефективності до управ­ління різними ланками виробництва на підприємстві (діяльності в організації);

• виконання провідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва (діяльності).

Система показників ефективності виробництва (діяльності), що її побудовано на підставі зазначених принципів, має включати кілька груп: 1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяль­ності); 2) показники ефективності використання праці (персона­лу); 3) показники ефективності використання виробничих (основ­них та оборотних) фондів; 4) показники ефективності використан­ня фінансових коштів (оборотних коштів та інвестицій). Кожна з цих груп включає певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність господарювання або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл. 17.4).

Для всебічної оцінки рівня й динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської та комерційної діяльності підприємства (організації") поряд із наведе­ними основними варто використовувати також і специфічні показ­ники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів матеріаль­них ресурсів тощо.

Конкретні види ефективності можуть виокремлюватися не лише

за різноманітністю результатів (ефектів) діяльності підприємства (організації"), а й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи споживані) беруться для розрахунків. Застосовувані ресурси — це сукупність живої та уречевленої праці, а споживані — це поточні ви­трати на виробництво продукції (надання послуг). У зв'язку з цим у практиці господарювання варто виокремлювати також ефективність застосовуваних і споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної ефективності виробництва (діяльності). У даному разі йдеться про так звані ресурсні та витратні підходи до визначення ефективності із застосуванням відповідних типів показників.

Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів підприємства (організації) можна розрахувати, користуючись - фор­мулою

(17.21)

Де Е_з —ефективність застосовуваних ресурсів, тобто рівень про­дуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці; У_цп—обсяг чи­стої продукції підприємства; Ч_п—чисельність працівників підприє­мства; Ф_ос— середньорічний обсяг основних фондів за відновною вартістю; Ф_о6— вартість оборотних фондів підприємства; k_m — коефіцієнт повних витрат праці, що визначається на макрорівні як відношення чисельності працівників у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного за розрахунковий рік національного доходу і застосовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці в середньорічну чисельність працівників

Таблиця 17.4

СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА (ДІЯЛЬНОСТІ) ПЕРВИННИХ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Узагальнюючим показником ефективності споживаних ресурсів може бути показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво і збут виробів (рівень собівартості).

Як відомо, до собівартості продукції споживані ресурси вклю­чаються у вигляді оплати праці (персонал), амортизаційних відра­хувань (основні фонди і нематеріальні активи) і матеріальних ви­трат (оборотні фонди).

З-поміж узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) того чи того первинного суб'єкта господарювання ви­окремлюють насамперед відносний рівень задоволення потреб рин­ку. Він визначається як відношення очікуваного або фактичного обсягу продажу товарів (надання послуг) суб'єктом господарювання до виявленого попиту споживачів.

До важливих узагальнюючих показників ефективності вироб­ництва (діяльності) належить також частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва. Це зумовлюється тим, що за ринкових умов господарювання вигіднішим економічно й соціаль­но є не екстенсивний (через збільшення застосовуваних ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок ліпшого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва.

Таблиця 17.5

ВИЗНАЧЕННЯ ЧАСТКИ ПРИРОСТУ ОБСЯГУ ПРОДУКЦІЇ ЗА РАХУНОК ІНТЕНСИФІКАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА

Визначення частки приросту продукції за рахунок інтенсифі­кації виробництва здійснюється за формулою

(17.22)

де Ч. — частка приросту обсягу продукції, зумовлена інтенси­фікацією виробництва; АР₃ — приріст застосовуваних ресурсів за

певний період (розрахунковий рік), %; ЛК_В — приріст обсягу ви­робництва продукції за той самий період (рік), %.

Умовний приклад визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва наведено в табл. 17.5.

Народногосподарський ефект використання одиниці продукції як узагальнюючий показник ефективності того чи того виробниц­тва обчислюється як приріст чистого прибутку (доходу), тобто як приріст загального ефекту (збільшення прибутку внаслідок зрос­тання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експ­луатаційних витрат та інвестиційних ресурсів тощо) за відраху­ванням вартості придбаної (купленої) продукції виробничо-техні­чного призначення.

Щодо решти системи показників, диференційованих за видами ресурсів та наведених у табл. 17.4, то, по-перше, методику їхнього обчислення викладено в інших розділах цього підручника, а, по-друге, вони використовуються відповідно до заздалегідь визначе­ної цілі вимірювання ефективності та способів використання ре­зультатів такого вимірювання. Існують принаймні дві постійні цілі:

1) оцінка та узагальнення ефективності діяльності виробничих підрозділів і функціональних служб з наступним визначенням пріо­ритетних напрямків мотивації та реальних механізмів впливу на позитивну динаміку діяльності в майбутньому;

2) порівняння рівнів ефективності господарювання, досягнутих даним підприємством та його конкурентами на ринку, щоб запобіг­ти зниженню престижу й конкурентоспроможності у сфері бізнесу.