Центрального банку

ТЕМА 15. ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ

В СИСТЕМІ МОНЕТАРНОГО УПРАВЛІННЯ

ТА БАНКІВСЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ

15.1. Призначення, роль та основи організації центрального банку.

15.2. Походження та розвиток центральних банків.

15.3. Незалежний статус центральних банків.

15.4. Функції центральних банків.

15.5. Грошово-кредитна політика центральних банків.

15.6. Місце центрального банку в системі банківського регулювання та

нагляду

ПРИЗНАЧЕННЯ, РОЛЬ ТА ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ

ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ

Головне призначення центрального банку - це управління пропозицією грошей і регулювання діяльності банків з метою забезпечення стабільності національної валюти, без чого неможливий збалансований розвиток національної економіки.

Своє призначення центральний банк реалізує завдяки тому, що він ви­конує в економічній системі особливу роль, а саме:

- роль емісій­ного банку;

- орган державного управління, який забезпечує стабільність у монетарній сфері.

1. Будучи емісійним банком країни, центральний банк бере без­посередню участь у формуванні пропозиції грошей наступним чином:

- формує готівковий компонент - здійснює емісію готівки для того, щоб забезпечити нею комер­ційні банки в обмін на їх резерви, розміщені в центральному банку. Комерційні банки постачають готівку своїм клієнтам (вкладни­кам) в обмін на їхні депозити в банках, залишаючи у своїх касах незначну суму готівки як резерву. Готівка, що емітована центра­льним банком, випущена в обіг комерційними банками і цирку­лює в позабанківський сфері, є важливим компонентом пропози­ції грошей.

- формує безготівковий компонент - ще важливіший компонент пропозиції грошей, враховуючи його розміри) - гроші суб'єктів економіки, розміщені в комерційних банках на депозитних рахунках. У формуванні цих грошей центральний банк також відіграє визначальну роль. Він забезпечує банківську систему додатковими резервами, надаючи комерційним банкам позички та купуючи у них цінні папери (іноземну валюту) на відкритому ринку.

Отже, центральний банк як емісійний банк країни створює так звані гроші підвищеної ефективності - готівку в обігу і резерви комерційних банків, що слугують базою для зростання пропози­ції грошей.

Центральний банк установлює для комерційних банків норму обов'язкових резервів, але розмір надлишкових резервів і характер їх використання комерційні банки визначають самостійно, враховуючи вплив різних чинників:

- невизначеність коливання залишків за депозитами, що залежить від поведінки вкладників. Чим мінливіший приплив і відплив депозитів, тим більше надлишкових резервів треба банкам мати;

- вартість кредиту, який комерційним банкам потрібно взяти для задоволення обов'язкових резервних вимог у разі недостатньої кількості резервів. Вона визначається рівнем офіційної процентної ставки центрального банку. Зростання офіційної ставки збільшує співвідношення між надлишковими і обов'язковими резервами, бо позички для тимчасового поповнення резервів стають дорожчими, і навпаки;

- процентний дохід, який комерційні банки втрачають, тримаючи резерви у центральному банку. Сума втраченого доходу визначається ринковою процентною ставкою. Зростання останньої зменшує співвідношення між надлишковими та обов'язковими резервами, і навпаки.

Можливості центрального банку щодо управління пропози­цією грошей не безмежні, оскільки на зміну пропозиції грошей певною мірою впливає поведінка комерційних банків, а також суб'єктів економіки - банківських і потенційно банківських клі­єнтів (вкладників і позичальників).

Центральний банк, регулюючи пропозицію грошей, впливає на ціну грошей, тобто на рівень процентних ставок.

Між пропозицією грошей і рівнем процентних ставок існує складний двозначний взаємозв'язок.

1. У короткостроковій перспективі: MS ­ ® % ¯;

2. Але з перебігом часу ситуація змінюється:

Таким чином, початкове зростання пропозиції грошей знижує рівень процентних ставок, але з плином часу інші фактори починають діяти у протилежному напрямі, що стимулює підвищення процентних ставок.

Висновок: центральний банк відіграє провідну роль на грошовому ринку. Він впливає на стан економіки через регулювання пропозиції грошей і через здатність впливати на рівень процентних ставок.

Управління пропозицією грошей тісно пов'язане з регулюван­ням діяльності комерційних банків, адже успішне досягнення центральним банком своєї основної мети - стабільності гро­шей - потребує наявності в країні стійкої та надійної банківсь­кої системи.

Комерційні банки функціонують здебільшого як не­державні приватні структури, мета діяльності яких - отримання максимального прибутку. Водночас вони займаються суспільно необхідною діяльністю, зокрема беруть участь у формуванні про­позиції грошей, зберігають заощадження всього суспільства, фо­рмують платіжну систему країни, що й робить регулювання їх ді­яльності обґрунтованим і необхідним завданням держави.

Центральний банк є для комерційних банків кредитором остан­ньої інстанції, що забезпечує йому широкі можливості регулюва­ти їхню діяльність.

Комерційні банки звертаються до центрального банку як до кредитора у випадках, коли:

- банківська система в цілому потребує збільшення резервів (ліквідності) у зв'язку зі зростанням обсягу ВВП;

- спостерігається масове вилучення вкладниками вкладів із банків, унаслідок чого виникає загроза для стабільності банківсь­кої системи. Завдяки кредитам центрального банку комерційні банки отримують резерви для регулювання потенційного відпли­ву вкладів, для запобігання банківській кризі (паніці), відновлен­ня довіри до банків;

- є серйозні проблеми з платоспроможністю та ліквідністю в окремого банку, які закривають йому доступ на міжбанківський ринок. Центральний банк вирішує проблему надання кредиту в такій ситуації індивідуально у кожному випадку. При цьому він повинен орієнтуватися на мінімізацію можливих втрат, зокрема від морального ризику;

- виникла потреба регулювання миттєвої ліквідності банків. Центральний банк надає надкороткі (внутрішньоденні) кредити для завершення міжбанківських розрахунків, для дотримання норм обов'язкового резервування тощо.

Висновок: центральний банк відіграє провідну роль в економічній системі країни. Визна­чальним для розуміння ролі центрального банку є його призна­чення - забезпечення стабільності національних грошей і під­тримання стійкості банківської системи.

Основи організації центральних банків обумовлені їх призна­ченням і функціями, тому є багато спільного у функціональній структурі банків, у порядку формування їх керівних органів. Ра­зом з тим за своєю організаційною структурою вони не є однако­вими в різних країнах світу.

Організаційна структура центрально­го банку значною мірою визначається формою державного уст­рою країни (це федерація чи унітарна держава), національними традиціями й особливостями банківського законодавства.

Центральні банки різняться не тільки організаційною структу­рою, а й порядком формування статутного капіталу. Статутний капітал банку може належати державі (Німеччина, Франція). Держава може володіти тільки частиною капіталу, а інша частина може перебувати у власності акціонерів (Японія, Австрія, Швей­царія). І нарешті, весь капітал банку може бути власністю прива­тних акціонерів (США, Італія). Проте джерела формування ста­тутного капіталу центрального банку не мають принципового значення, оскільки в усіх випадках діяльність центральних банків визначається не інтересами акціонерів, а інтересами всього су­спільства.