Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Банківські ризики та основи їх менеджменту
|
|
Ризик – це ймовірність того, що очікувана подія не відбудеться, або ж станеться з певними відхиленнями, що, врешті-решт, призведе до небажаних наслідків.
У банківській справі, як і в інших видах бізнесу, ризик пов'язується насамперед з фінансовими втратами, що виникають у разі реалізації певних ризиків.
Це показник, який істотно впливає на фінансову стійкість банку і його можливості виконувати свої функції без перешкод і зовнішньої допомоги.
Банки створюють власні системи ризик-менеждменту, які забезпечують виявлення, оцінку, контроль та моніторинг всіх їх видів на всіх рівнях організації і сприяли вирішенню питання конфлікту завдання «отримання доходу - мінімізація ризику».
З позицій банку ризик - це ймовірність неотримання доходів або зменшення ринкової вартості капіталу банку внаслідок несприятливого впливу зовнішніх чи внутрішніх чинників.
Такі збитки можуть бути прямими (доходи чи капітал) чи непрямими (накладення обмежень на здатність банку досягти поставлених бізнес-цілей).
Висока ризиковість банківської діяльності зумовлена специфікою тих функцій, які виконує комерційний банк. Банки мають багато партнерів, клієнтів, позичальників, фінансовий стан котрих безпосередньо впливає на їхнє становище. Діяльність банку дуже різноманітна, і здійснення кожної банківської операції пов'язане з можливістю реалізації кількох ризиків.
Оскільки банк одночасно здійснює й активні, і пасивні операції, виникають додаткові ризики, такі як ризик незбалансованої ліквідності, ризик розриву в строках залучення та розміщення коштів, валютний ризик. Це спонукає до пошуку особливих підходів до обмеження їх впливу, які дістали назву «управління активами і пасивами банку».
Діяльність операційних підрозділів, обов'язковість застосування високотехнологічних інформаційних та телекомунікаційних систем, необхідність постійного контролю, реалізація функцій маркетингової служби супроводжуються низкою функціональних банківських ризиків, яких можуть уникнути інші суб'єкти підприємницької діяльності.
Банківська система в більшості країн світу зазнає жорсткого регулювання з боку держави та спеціальних органів нагляду. Банк наражається на ряд зовнішніх щодо нього ризиків, причому деякі з них, наприклад ризик невідповідності умовам державного регулювання, мають першочергове значення в діяльності банку.
Незважаючи на те, що банківська діяльність супроводжується численними ризиками, саме банки покликані уособлювати надійність та безпеку. Оскільки банкіри працюють здебільшого з чужими грошима, то мають намагатися знизити ризиковість своєї діяльності навіть більше, ніж інші підприємці.
За джерелами виникнення банківські ризики поділяються на:
- зовнішні;
- внутрішні.
ЗОВНІШНІ ризики - це ризики, які виникають у зовнішньому щодо банку середовищі і безпосередньо не залежать від його діяльності.
Це політичні, правові, соціальні та загальноекономічні ризики, що виникають у разі загострення економічної кризи в країні, політичної нестабільності, війни, заборони на платежі за кордон, консолідації боргів, введення ембарго, відміни імпортних ліцензій, стихійного лиха (пожежі, повені, землетруси), приватизації, націоналізації, неадекватного правового регулювання тощо.
Основними чинниками, які впливають на рівень зовнішніх ризиків, є політичні таекономічні.
Серед зовнішніх ризиків НБУ рекомендовано виділяти п'ять основних груп:
- ризик форс-мажорних обставин - виникнення непередбачених обставин, які негативно впливають на діяльність банку чи (та) його партнерів;
- ризик країни - можливість настання несприятливих для діяльності банку умов у політичній, правовій чи економічній сфері країни, в якій проводить діяльність банк або його партнери, клієнти;
- зовнішньополітичний ризик - імовірність зміни міжнародних відносин, а також політичної ситуації в одній із країн, які впливають на діяльність банку або його партнерів (війни, міжнародні скандали, закриття кордонів і т. п.);
- правовий ризик - пов'язаний зі змінами законодавства різних країн;
- макроекономічний ризик - імовірність несприятливих змін кон'юнктури на окремих ринках або всієї економічної ситуації в цілому (економічна криза).
Важлива складова макроекономічного ризику - інфляційний ризик.
Ризик інфляції - це ймовірність майбутнього знецінювання грошових коштів, тобто втрати їх купівельної спроможності. Цей ризик є загальноекономічним явищем, і тому банки не можуть істотно впливати на нього. Але банки можуть використати високі темпи інфляції з метою підвищення дохідності своїх операцій.
З огляду на специфіку своєї діяльності банки мають реальні шанси опинитися серед тих, хто скористався стрімкою інфляцією на свою користь за рахунок значних приростів грошової маси та дії кредитного мультиплікатора у процесі кредитування клієнтів.
Проте ризик інфляції має і негативний вплив, який виявляється у знецінюванні банківських активів та коштів власників банку - акціонерного капіталу.
Вплив зовнішніх ризиків на результативність роботи банку дуже високий, управління цими ризиками найскладніше, а найчастіше - неможливе. Тому банк має враховувати можливий вплив зовнішніх ризиків та оцінювати ймовірність виникнення екстремальних обставин за допомогою стрес-сценаріїв. Для оцінювання зовнішніх ризиків застосовуються в основному логічні методи аналізу. Також розроблюються відповідні нагальні заходи у формі плану дій на випадок настання кризових обставин. Цей план слід регулярно оновлювати та тестувати. Такий план є невід'ємною складовою механізмів контролю за рівнем ризиковості діяльності банку.
ВНУТРІШНІ ризики – це ризики, які виникають безпосередньо у зв'язку з діяльністю конкретного банку.
Чим ширше коло клієнтів, партнерів, зв'язків банку, банківських операцій, послуг, тим більше внутрішніх ризиків супроводжує його роботу. Порівняно із зовнішніми внутрішні ризики краще піддаються ідентифікації та кількісному оцінюванню.
Перелік внутрішніх ризиків запропоновано НБУ, відповідно до Методичнх вказівок з інспектування банків «Система оцінки ризиків», схвалені постановою Правління Національного банку України від 15.03.2004 р. № 104 гідно з якою існує чотири основних компоненти визначення параметрів ризику банку:
- кількість ризику, тобто рівень або обсяг ризику, на який наражається банк (характеризується як незначна, помірна або значна);
- якість управління ризиком, тобто наскільки добре здійснюється виявлення, вимірювання, контроль і моніторинг ризиків (характеризується як висока, така, що потребує вдосконалення, або низька);
- сукупний ризик, тобто узагальнений висновок, який відображає як кількість ризику, так і якість управління ризиком (оцінюється як високий, помірний або низький);
- напрям ризику, тобто ймовірна зміна сукупного рівня ризику протягом наступних 12 місяців (характеризується як такий, що зростає, стабільний або такий, що зменшується).
Серед внутрішніх ризиків, згідно «Системи управління ризиками» (СОР), виокремлюють дев'ять категорій ризиків, які поділяються на дві групи.
До першої групи віднесено ризики, які піддаються кількісному оцінюванню. У цієї групи ризиків існує безпосередня залежність між рівнем ризику і доходами, тому вони називаються квантифікованими. Мета процесу управління зазначеними ризиками полягає в їх оптимізації.
До другої групи віднесено ризики, які не піддаються кількісному оцінюванню. В них немає безпосередньої залежності між ризиком і доходами банку, тому їх називають неквантифікованими. Мета управління полягає в їх мінімізації.
До КВАНТИФІКОВАНИХ (фінансових) віднесено шість категорій ризиків:
| Категорія ризику | Характеристика |
| Кредитний ризик | Наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком (його підрозділом) або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання. Кредитний ризик є в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція - на балансі чи поза балансом. |
| Ризик ліквідності | Наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність банку виконати свої зобов'язання в належні строки, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат. Він виникає через нездатність управляти незапланованими відтоками коштів, змінами джерел фінансування та/або виконувати позабалансові зобов'язання. |
| Ризик зміни процентної ставки | Наявний або потенційний ризик для надходжень або капіталу, який виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок. Цей ризик впливає як на прибутковість банку, так і на економічну вартість його активів, зобов'язань та позабалансових інструментів. Основними типами ризику зміни процентної ставки, на які зазвичай наражається банк, є: 1) ризик зміни вартості ресурсів, який виникає через різницю в строках погашення (для інструментів з фіксованою процентною ставкою) та переоцінки величини ставки (для інструментів із змінною процентною ставкою) банківських активів, зобов'язань та позабалансових позицій; 2) ризик зміни кривої дохідності, який виникає через зміни в нахилі та формі кривої дохідності; 3) базисний ризик, який виникає через відсутність достатньо тісного зв'язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, всі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими; 4) ризик права вибору, який постає із наявності права відмови від виконання угоди (тобто реалізації права вибору), яке прямо чи опосередковано наявне в багатьох банківських активах, зобов'язаннях та позабалансових портфелях. |
| Ринковий ризик | Наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, які є в торговельному портфелі. Цей ризик випливає з маркетмейкерства, дилінгу, прийняття позицій з боргових та пайових цінних паперів, валют, товарів та похідних інструментів деривативів). |
| Валютний ризик | Наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют та цін на банківські метали. Валютний ризик можна поділити на: - ризик трансакції - полягає в тому, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій (проте, оскільки він, як правило, випливає з операцій маркетмейкерства, дилінгу і прийняття позицій в іноземних валютах, цей ризик розглядається у рекомендаціях щодо ринкового ризику; - ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик) – полягає в тому, що величина еквівалента валютної позиції у звітності змінюється в результаті змін обмінних курсів, які використовуються для перерахунку залишків в іноземних валютах в базову (національну) валюту; - економічний валютний ризик - полягає в змінах конкурентоспроможності банку або його структур, що входять в консолідовану групу, на зовнішньому ринку через суттєві зміни обмінних курсів. |
| Операційно-технологіч-ний ризик | Потенційний ризик для існування банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, системи внутрішнього контролю або неадекватність інформаційних технологій і процесів оброблення інформації з точки зору керованості, універсальності, надійності, контрольованості і безперервності роботи.Такі недоліки можуть призвести до фінансових збитків через помилку, невчасне виконання робіт або шахрайство або стати причиною того, що інтереси банку постраждають у якийсь інший спосіб, наприклад, дилери, кредитні працівники або інші працівники банку перевищать свої повноваження або здійснюватимуть операції в порушення етичних норм або із занадто високим ризиком.Виникає також через неадекватність стратегії, політики і використання інформаційних технологій.До інших аспектів операційно-технологічного ризику належить імовірність непередбачених подій, наприклад пожежі або стихійного лиха. |
До НЕКВАНТИФІКОВАНИХ (нефінансових) віднесено три категорії ризиків:
| Категорія ризику | Характеристика |
| Ризик репутації | Наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливе сприйняття іміджу фінансової установи клієнтами, контрагентами, акціонерами (учасниками) або органами нагляду. Це впливає на спроможність банку встановлювати нові відносини з контрагентами, надавати нові послуги або підтримувати існуючі відносини. Цей ризик може призвести банк (або його керівників) до фінансових втрат або зменшення клієнтської бази, у тому числі до притягнення до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності. Має місце на всіх рівнях організації, і тому банки мають відповідально ставитися до своїх взаємовідносин із клієнтами та суспільством.Публічне сприйняття іміджу банку можна розділити на дві категорії: - сприйняття ринком, наприклад, нинішніми або потенційними клієнтами, контрагентами, акціонерами (учасниками); - сприйняття органами державного регулювання, наприклад, Національним банком, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Державною податковою адміністрацією, іншими уповноваженими органами. |
| Юридичний ризик | Наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, нормативно-правових актів, угод, прийнятої практики або етичних норм, а також через можливість двозначного їх тлумачення. Банківські установи наражаються на юридичний ризик через те, що мають відносини з великою кількістю зацікавлених сторін, наприклад, клієнтами, контрагентами, посередниками тощо, органами нагляду, податковими та іншими уповноваженими органами.Може призвести до сплати штрафних санкцій та адміністративних стягнень, необхідності грошового відшкодування збитків, погіршення репутації, погіршення позицій банку на ринку, звуження можливостей для розвитку і зменшення можливостей правового забезпечення виконання угод. |
| Стратегічний ризик | Наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну реалізацію рішень і неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі. Цей ризик виникає внаслідок несумісності: - стратегічних цілей банку; - бізнес-стратегій, розроблених для досягнення цих цілей; - ресурсів, задіяних для досягнення цих цілей; - якості їх реалізації.Ресурси, необхідні для реалізації бізнес-стратегій, можуть бути як матеріальними, так і нематеріальними. До них належать канали взаємодії і обміну інформацією, операційні системи, мережі надання послуг та продуктів і управлінський потенціал та можливості. Внутрішні характеристики організації мають оцінюватися з точки зору впливу економічних, технологічних, конкурентних, наглядових та інших змін зовнішнього середовища. |
Згідно із сучасною економічною теорією та практикою максимізація ринкової вартості кожної фірми розглядається як пріоритетне завдання фінансового менеджменту.
Найвиразнішим показником роботи компанії, у тому числі й банку, є ринкова ціна її акцій. Якщо вартість акцій не підвищується до очікуваного рівня, то акціонери можуть зажадати позбутися їх, що неминуче призведе до фінансових ускладнень і негативних наслідків.
Банки не є винятком із цього правила, оскільки більшість комерційних банків належать до акціонерних і їх власники зацікавлені в зростанні вартості акціонерного капіталу та відповідних доходів.
На зміну ринкової вартості акціонерного капіталу впливають два основні чинники - чистий прибуток та рівень ризику банку. Вартість акцій банку зростатиме, якщо очікується підвищення дивідендних виплат у майбутньому, або за сталої прибутковості знижується рівень ризику, який бере на себе банк. Менеджери можуть працювати, маючи на меті збільшити майбутні доходи банку чи знизити ризиковість операцій, аби підвищити вартість акцій банку.
Отже, всі управлінські рішення у сфері фінансової діяльності банку мають оцінюватися за співвідношенням прибутків та ризиків.
Стратегічною метою діяльності банку є максимізація його ринкової вартості (ринкової оцінки власного капіталу).
Мета формалізується через критеріальну функцію, таку, наприклад, як максимізація прибутку (у грошовому виразі); чи мінімізація ризиковості за умови стабілізації прибутків.
Крім того, мета діяльності банку може бути сформульована як досягнення певного рівня рентабельності, який відображається через конкретні фінансові показники. Отже, мета може передбачати досягнення встановленого рівня показників діяльності або оптимізацію критеріальної функції за наявності певних обмежень, зокрема часового інтервалу. Формулювання стратегічної мети не виключає можливого існування системи короткострокових чи проміжних цілей. Усі складові системи управління банком спрямовано на досягнення стратегічної мети.
З огляду на вибрану мету формується стратегія діяльності конкретного банку. За системного підходу стратегії визначаються як альтернативні способи досягнення поставленої мети.
Оскільки між прибутковістю та ризиком існує пряма залежність, то ринкова оцінка вартості банку підвищується за двох обставин:
- підвищення прибутків за постійного рівня ризику;
- зниження ризику за умови стабілізації прибутковості.
Тому і вибір стратегій управління фінансами банку незначний - їх лише дві.
Перша спрямована на максимізацію прибутків, не виключаючи при цьому можливості зазнати збитків, а отже, вона є стратегією підвищеного ризику.
Друга має на меті мінімізацію ризиків та стабілізацію прибутків. У такий спосіб банки вимушені постійно балансувати між прибутковістю і ризиком, вибираючи одну з цих альтернативних стратегій.
Слід підкреслити, що вибір найраціональнішої стратегії управління є індивідуальним і залежить насамперед від настроїв, сподівань і преференцій власників (акціонерів) банку.
СТРАТЕГІЯ МАКСИМІЗАЦІЇ ПРИБУТКУ передбачає свідоме прийняття ризику, характеризується спекулятивними тенденціями і реалізується через застосування незбалансованих підходів до управління активами і пасивами банку (які не передбачають вирівнювання окремих статей балансу за обсягами чи строками).
До них належать:
- управління гепом: різницею між активами та зобов’язаннями банку з відповідними строками. Наприклад, позитивна різниця (positive gap) виникає у випадку, коли сума короткострокових активів перевищує суму короткострокових зобов’язань. Негативна різниця (negative gap) виникає у випадку, коли сума короткострокових зобов’язань перевищує суму короткострокових активів.
- управління дюрацією: середньозваженим строком потоку платежів, зваженим за дисконтованою сумою (нижчою від номінальної);
- утримання відкритої валютної позиції: неспівпадання вимог (активів) і зобов'язань (пасивів) в іноземній валюті (довга («+»: вимоги > зобов'язаннянь, коротка («-»): зобов’язання > вимоги);
- формування агресивного портфеля цінних паперів: коли орієнтиром є максимальний приріст капіталу;
- проведення спекулятивних операцій з фінансовими деривативами: для одержання прибутків спекулятивного характеру за рахунок сприятливих цінових змін.
Основне завдання управління за такого підходу - недопущення ситуації переростання допустимого ризику в катастрофічний, який загрожує самому існуванню банку і може призвести до банкрутства.
СТРАТЕГІЮ МІНІМІЗАЦІЇ РИЗИКУ вибирають тоді, коли рівень прибутковості банку задовольняє керівництво та акціонерів, а основною метою є стабілізація фінансових результатів.
У цьому разі мета досягається за допомогою таких прийомів управління активами і пасивами банку:
- приведення у відповідність строків та обсягів активів і зобов'язань, чутливих до змін процентної ставки (фіксація спреду);
- імунізація балансу: фіксація відсоткових ставок за всіма операціями банку протягом планового горизонту, коли зміна ринкових ставок не потягне за собою зміни вартості ні активних, ні пасивних статей балансу. Головне завдання в процесі імунізації банківського балансу полягає в підборі такої комбінації активів і пасивів, яка забезпечить нечутливість балансу в цілому до змін ринкових ставок;
- утримання закритої валютної позиції: сума активів та позабалансових вимог збігається із сумою балансових та позабалансових зобов'язань у кожній іноземній валюті;
- формування збалансованого портфеля цінних паперів: сукупність цінних паперів, у яких з погляду їхнього покупця раціонально поєднуються дохідність, ліквідність, надійність;
- проведення операцій хеджування та страхування ризиків та ін.
Зрозуміло, що на практиці досягти повної відповідності активних та пасивних статей балансу неможливо, але ця стратегія потребує, насамперед, максимально можливого узгодження балансових позицій. Завдання полягає в тому, щоб забезпечити ефективну реалізацію вибраної банком стратегії.
Крім наведено вище, система аналізу та оцінки ризиків банківської діяльності в Україні включає в себе наступні елементи.
1. Система економічних нормативів діяльності банків, яка використовується з метою аналізу діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов’язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, притаманні банківській діяльності. «Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні», затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368, визначено економічні нормативи, що є обов’язковими до виконання всіма банками України:
Економічні нормативи регулювання діяльності банків
Детальніше про економічні нормативи буде розглянуто у наступному підрозділі.
2. Рейтингова система CAMELS, яка полягає у визначенні загального стану банку на підставі єдиних критеріїв, які охоплюють діяльність банку за всіма напрямами. Основою рейтингової системи CAMELS є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за основними компонентами рейтингової системи (достатність капіталу, якість активів, менеджмент, надходження, ліквідність та чутливість до ринкового ризику).
Комплексна рейтингова оцінка за рейтинговою системою CAMELS визначається для кожного банку відповідно до рейтингових оцінок за кожним із компонентів. Порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS визначає «Положення про порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS», затверджене постановою Правління Національного банку України від 8.05.2002 р. № 171.
За рейтинговою системою передбачається визначити кожному банку цифровий рейтинг за всіма шістьома компонентами, а комплексна рейтингова оцінка визначається на підставі рейтингових оцінок за кожним із цих компонентів. Кожен компонент рейтингової системи оцінюється за п'ятибальною шкалою, де оцінка «1» є найвищою оцінкою, а оцінка «5» - найнижчою. Комплексна рейтингова оцінка також визначається за п'ятибальною шкалою. Визначення комплексної рейтингової оцінки є суб'єктивним процесом, воно має бути добре обґрунтованим і спиратися на переконливі аргументи. Комплексна рейтингова оцінка: - не може визначатися як середнє арифметичне рейтингових оцінок за компонентами рейтингової системи; - має бути цілим числом та враховувати всі основні фактори, що відображені при визначенні рейтингових оцінок за всіма компонентами. Також: - підраховується, скільки компонентів рейтингової системи мають однакову рейтингову оцінку; - аналізується, які саме компоненти мають однакову рейтингову оцінку. Як правило (в більшості випадків), комплексна рейтингова оцінка виставляється за рейтинговою оцінкою, що зустрічається найчастіше. Комплексна рейтингова оцінка та рейтингові оцінки компонентів
рейтингової системи визначаються для банку як єдиної установи і не
можуть використовуватися для оцінки стану філій банку.
Узагальнення рейтингової системи «CAMELS» виглядає наступним чином:
Складові рейтингової системи CAMELS
| Комплексна рейтингова оцінка банку | ||||
| «1» | «2» | «3» | «4» | «5» |
| стан банку «сильний» | стан банку «стабільний» | стан банку «задовільний» | стан банку «слабкий, критичний» | стан банку «незадовільний» |
| Фінансовий стан банку | Банки є надійними, стабільними та мають кваліфіковане керівництво | Банки мають суттєві недоліки, які можуть призвести до значних проблем | Банки мають серйозні проблеми, їх загальна платоспроможність під загрозою | |
| Контроль з боку служби банківського нагляду | Служба банківського нагляду повинна дати чіткі вказівки щодо подолання проблем | Банки потребують ретельного нагляду та спеціальних оздоровчих заходів | ||
| Застосування заходів впливу | До банків застосовуються відповідні заходи впливу у відповідності із вимогами нормативно-правових актів Національного банку України |
Рейтинг банку є власністю Національного банку і конфіденційною інформацією, призначеною тільки для внутрішнього використання, та не підлягає опублікуванню в засобах масової інформації.
Узагальнення процесу аналізу та оцінки ризиків виглядає наступним чином:
Рис. Система аналізу та оцінки ризиків банківської діяльності
3. Система, яка базується на основних положеннях Базельського договору про капітал. Вона займає особливе місце з системі управління ризиками, і, як наслідок - посилення стабільності банківської системи в цілому і попередження фінансових криз.
У 1988 р. Базельський комітет з питань банківського нагляду прийняв Міжнародне наближення оцінки капіталу і стандартів капіталу (International Convergence of Capital Measurement and Capital Standards). Документ відомий також як Угода про капітал, або Базельська угода. Пізніше цей документ отримав ще одну назву - " Базель".
Згідно з Базельською угодою саме капітал необхідний для покриття кредитного ризику.
Угоди приділяють увагу не скільки кількості або величині ризику, скільки якості систем управління ним.
Розвиток стандартів достатності капіталу на покриття ризиків згідно з Базельським договором про капітал виглядає наступним чином:
| Угода | Зміст |
| Базельська угода про капітал 1988 р. (Базель І) | Банки повинні мати капітал для покриття кредитного ризику |
| Поправка до Угоди про капітал з урахуванням ринкових ризиків (Поправка 1996 р.) | Банки повинні мати капітал для покриття двох основних категорій ризиків: кредитного ризику, ринкового ризику |
| Базельська угода про капітал ІІ 2004 р. (Базель ІІ) | Банки повинні мати капітал для покриття всіх основних ризиків: кредитного, ринкового та операційного |
| Посилення стійкості банківського сектору 2010 р. (Базель ІІІ) Впровадження протягом 2013 - 2019 років | 1. Підвищення вимог до капіталу: - збільшення акціонерного капіталу; - зменшення частки позикових коштів; 2. Запровадження буферів («подушки безпеки») понад мінімум, необхідний для покриття основних ризиків, які можуть бути використані у період стресів: - буфер збереження капіталу (резервний запас капіталу); - контрциклічний буфер капіталу (встановлюється з метою додаткового захисту банківського сектора в кризовий період у міру зростання активів та системних ризиків). |
Нові стандарти є реформою регулювання капіталу і ліквідності на міжнародному рівні, направлену на зміцнення банківського сектора, поліпшення його здатності витримувати шоки, що виникають унаслідок фінансових і економічних стресів незалежно від джерела їх походження, а також на зміцнення банківського регулювання і нагляду.