Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Функції центрального банку
У вітчизняній і в російській літературі функції центрального банку найчастіше ототожнюють з основними напрямами його діяльності, а саме з емісійною діяльністю, з діяльністю як банку банків, банкіра уряду, органу банківського регулювання і провідника грошово-кредитної політики. У Законі «Про Національний банк України» (стаття 6 «Основна функція») декларується «основна функція банку - забезпечення стабільності грошової одиниці України», що є кінцевим результатом, тобто завданням, на досягнення якого центральний банк спрямовує свою діяльність. «Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цінової стабільності в державі». Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню стабільності грошової одиниці України та цінової стабільності. Стаття 7 Закону проголошує «інші функції» НБУ, котрі охоплюють різні види діяльності банку - від проведення грошово-кредитної політики, банківського регулювання і нагляду до сертифікації банківських аудиторів і ліквідаторів банків, а також деякі банківські операції, наприклад операції з банківськими металами. Стаття 71 з’явилась у Законі «Про НБУ» згідно із Законом № 78-VIII «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків» від 28.12.2014р., та роз’яснює «Особливості забезпечення стабільності банківської системи». Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, має право визначати тимчасові особливості регулювання та нагляду за банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, у тому числі особливості підтримання ліквідності банків, застосування економічних нормативів, формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, запроваджувати обмеження на їх діяльність, у тому числі обмежувати або забороняти видачу коштів з поточних та вкладних (депозитних) рахунків фізичних та юридичних осіб, а також обмежувати або тимчасово забороняти проведення валютних операцій на території України, зокрема операцій з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей. Наявність ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, а також обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, підтверджується відповідним рішенням Ради з фінансової стабільності, повноваження якої визначаються указом Президента України.
Ураховуючи особливий статус і призначення центрального банку, видається за доцільне виділити його специфічні функції, що визначають його сутність і відрізняють від інших ланок банківської системи. Найбільш прийнятним є виділення наступних функцій: - монетарного й економічного регулювання; - управління банківською системою; - управління грошовим оборотом; - банківського обслуговування загальнодержавних та урядових потреб.
ФУНКЦІЯ МОНЕТАРНОГО ТА ЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ Центральний банк у ринковій економіці виконує роль головного органу державного регулювання макроекономічних процесів за допомогою грошово-кредитних (монетарних) методів, що зумовлює його вирішальний вплив на стабільність національної валюти і стійкість банківської системи. Грошово-кредитне регулювання є одним із невід'ємних елементів загальноекономічної політики держави. Воно передбачає розроблення і впровадження центральним банком грошово-кредитної політики, що являє собою комплекс взаємопов'язаних заходів щодо регулювання грошового ринку, спрямованих на досягнення заздалегідь визначених соціально-економічних цілей. Головною стратегічною довгостроковою метою сучасної грошово-кредитної політики є збалансований розвиток національної економіки, який досягається регулюванням пропозиції грошей та загального рівня цін у країні. Загальною тенденцією в економічно розвинених країнах є зростання ролі ринкових методів грошово-кредитного регулювання, що забезпечують його більшу гнучкість і відповідність високій динамічності процесів в економіці. Сучасна практика грошово-кредитного регулювання передбачає застосування традиційних методів, що набувають нового звучання і використовуються центральними банками для ефективного впливу на грошовий ринок та на макроекономічні показники. Основні методи грошово-кредитного регулювання: - операції з цінними паперами та з іноземною валютою (купівля чи продаж); - регулювання рівня обов'язкових резервів; - регулювання рівня облікової ставки; - маніпулювання умовами рефінансування комерційних банків. Однією з ключових макроекономічних характеристик будь-якої країни є стан банківської системи. Центральний банк, як орган грошово-кредитного регулювання, застосовує монетарні методи (рефінансування комерційних банків, купівля цінних паперів на відкритому ринку тощо) для підтримання ліквідності і надійності банківської системи у випадку тимчасового дефіциту ліквідних коштів, а також у разі фінансових потрясінь, притаманних ринковій економіці. При цьому слід ураховувати, що забезпечення стійкості банківської системи за допомогою монетарних методів пов'язане з певними суперечностями. Вирішуючи проблему ліквідності банківської системи, центральний банк здійснює додаткову емісію, що може мати інфляційні наслідки. Важливою складовою функції монетарного та економічного регулювання є проведення центральним банком валютної політики, яка тісно пов'язана з грошово-кредитною політикою. Валютна політика включає такі основні орієнтири: забезпечення оптимального обмінного курсу, підтримання рівноваги платіжного балансу, сприяння стабільному функціонуванню внутрішнього валютного ринку, оптимізація структури офіційних золотовалютних резервів, поступова лібералізація валютних операцій, стримування «втечі» капіталу, убезпечення економіки від світових валютних криз. Діяльність центрального банку як органу монетарного регулювання має бути спрямована на дедоларизацію національної економіки, що знижує вразливість економіки від впливу зовнішніх факторів і підвищує ефективність грошово-кредитної політики. Функція монетарного та економічного регулювання є пріоритетною для центрального банку в ринковій економіці. Взагалі всі функції центрального банку тісно переплітаються, вони взаємозв'язані і взаємообумовлені, проте, безперечно, грошово-кредитне регулювання економіки за допомогою монетарних інструментів є вінцем діяльності центрального банку, оскільки саме в цій діяльності найповніше реалізується призначення центрального банку і його роль у ринковій економіці.
ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКОЮ СИСТЕМОЮ Передбачає, що центральний банк, як орган державного управління, застосовує до банків різні заходи впливу з метою забезпечення стійкості банківської системи. Центральний банк здійснює управління банківською системою, не втручаючись в оперативну діяльність банків, не вимагаючи від банків проведення операцій, які могли б послабити їх фінансовий стан, не посягаючи на свободу підприємницької діяльності банків. Центральний банк у процесі управління ставить за мету сприяти обачливій та розважливій поведінці банків, виконанню ними вимог фінансової безпеки й ефективному управлінню банківськими ризиками. Функція центрального банку щодо управління банківською системою реалізується в кількох напрямах. 1. Центральний банк регулює доступ на банківський ринок з метою перешкоджання проникненню до нього економічно нестабільних, ненадійних, із сумнівною діловою репутацією банків. З цією метою він визначає певні вимоги й умови, що є обов'язковими для отримання ліцензії на право займатися банківською діяльністю. 2. Центральний банк забезпечує створення нормативної бази, яка регламентує діяльність банків (наприклад, організацію і принципи банківського кредитування, порядок відкриття рахунків у банках, порядок проведення міжбанківського переказування грошей), стандарти ведення бухгалтерського обліку, правила складання статистичної звітності, порядок проведення в банках внутрішнього аудиту, порядок організації та функціонування в банку системи ризик-менеджменту тощо. 3. Центральний банк здійснює нормування діяльності банків. Він установлює для банків економічні нормативи з метою обмеження ризиків у їхній діяльності. Наприклад, нормативи кредитного ризику спонукають банки уникати концентрації кредитного ризику, диверсифікувати й оптимізувати кредитний портфель, проводити сек'юритизацію кредитів. Центральний банк вимагає від комерційних банків за певними нормами формувати резерви на покриття можливих втрат від проведення банківських операцій, здійснювати відрахування у фонд гарантування (страхування) депозитів. 4. Участь центрального банку у розрахунковому обслуговуванні комерційних банків сприяє зміцненню платіжної дисципліни в міжбанківських відносинах, прискоренню грошових потоків внутрішньобанківської системи, поліпшенню їх прозорості та легітимності, що сприяє підвищенню довіри до банків з боку їх клієнтів як важливої передумови їх стабільності. 5. Кредитне обслуговування комерційних банків також відкриває центральному банку широкі можливості для регулятивного впливу на діяльність банків і для управління всією банківською системою. Участь центрального банку в кредитному обслуговуванні комерційних банків має багатогранне функціональне призначення. По-перше, кредити центрального банку - це один із інструментів впливу банку на грошовий обіг. Зростання обсягу наданих кредитів збільшує грошову базу і розширює пропозицію грошей, тоді як падіння обсягу кредитів зменшує грошову базу і звужує пропозицію грошей. Кредитна діяльність центрального банку впливає також на рівень ринкових процентних ставок. По-друге, центральний банк виконує роль кредитора останньої інстанції і надає комерційним банкам короткостроковий кредит для підтримки їх ліквідності, забезпечуючи при цьому вертикальний перерозподіл грошових коштів. По-третє, кредити центрального банку - це засіб урегулювання міжбанківських розрахунків і забезпечення у такий спосіб безперебійного функціонування системи міжбанківського переказування грошей. Національний банк України поступово освоює методи кредитування комерційних банків, що є загальноприйнятими у світовій банківській практиці. У сучасних умовах він здійснює рефінансування комерційних банків через надання кредитів овернайт, тендерних кредитів, стабілізаційних кредитів і проведення операцій прямого РЕПО [3]. 6. Важливими напрямами управлінської діяльності центрального банку є формування системи гарантування вкладів та нагляд за банками, покликані захищати вкладників і кредиторів від можливих втрат коштів та запобігати невиваженому, ризиковому веденню банківського бізнесу. 7. Загальносвітовою тенденцією розвитку системи банківського нагляду є запровадження ризик-орієнтованого нагляду, тобто нагляду на основі оцінювання ризиків, притаманних кожному банку та банківській системі в цілому, а також застосування до банків адекватних заходів реагування та впливу.
ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ ГРОШОВИМ ОБОРОТОМ Полягає у задоволенні центральним банком попиту економіки на гроші, а також у створенні і забезпеченні функціонування платіжної системи. Центральний банк має монопольне право на забезпечення сукупного грошового обороту банкнотами і монетами (готівкою), які є єдиним законним платіжним засобом, обов'язковим для приймання за всіма видами платежів і в оплату боргів на території даної країни. Як емісійний центр країни центральний банк зазвичай має повноваження щодо виготовлення грошових знаків, а також організації і регулювання їх обігу. Емісія готівки (грошових знаків) в історичному плані найдавніший вид діяльності центрального банку. У XX ст. емісійна діяльність центрального банку зазнала істотних змін, зумовлених, по-перше, переходом від системи золотомонетного стандарту до системи обігу грошей, нерозмінних на золото, по-друге, модифікацією грошового обороту - розширенням сфери використання депозитних грошей і появою електронних грошей. У сучасних умовах в усіх країнах банкнотна емісія має фідуціарний характер - забезпеченням банкнот слугують головним чином державні цінні папери в портфелях центральних банків. Така емісія банкнот відкриває можливість надлишкового випуску їх в обіг, переповнення ними каналів грошового обороту та їх знецінення. Центральний банк у процесі реалізації грошово-кредитної політики регулює загальну суму грошової пропозиції, а що стосується емісії грошових знаків, то він її обмежує відповідно до зміни реального обсягу попиту на готівку.
Сьогодні в країнах з ринковою економікою готівка становить у загальній грошовій масі (пропозиції) незначну частку: 5-10 %. Незважаючи на це, вона посідає особливе місце в грошовій системі. Комерційні банки пропонують своїм клієнтам замінники готівки у формі депозитів, якими можна розпоряджатися з допомогою чеків, карток, переказів тощо, але в кінцевому підсумку комерційні банки залежать від емісійного банку, тому що клієнти можуть зажадати перетворення своїх банківських депозитів на готівку. Центральний банк разом з комерційними банками бере участь у забезпеченні сукупного грошового обороту депозитними грошима. У цьому процесі вирішальна роль належить центральному банку, оскільки саме він надає перший імпульс емісійному процесу, забезпечуючи комерційні банки додатковими резервами, а вже комерційні банки, використовуючи ці резерви, у процесі кредитно-депозитної діяльності створюють додаткову масу депозитних грошей на рахунках суб'єктів економіки. В умовах розвиненої економіки грошові розрахунки і платежі здійснюються переважно у безготівковій формі через банківські установи, що спричинює необхідність формування особливих платіжних систем. Відповідальність за надійність та ефективність платіжної системи покладається на центральний банк країни виходячи з його призначення. Незалежно від характеру і структури платіжної системи країни центральний банк в її організації та функціонуванні відіграє ключову роль. Він визначає загальні принципи діяльності платіжних систем, створює систему міжбанківського переказування грошей. Виступаючи у ролі посередника між банками при проведенні міжбанківських розрахунків, центральний банк забезпечує: - мінімізацію банківських ризиків; - концентрацію, а водночас і оптимізацію надлишкових резервів комерційних банків; - належний рівень безпеки системи розрахунків; - ефективне регулювання грошового ринку завдяки отриманню оперативної та точної інформації про переміщення грошових коштів і стан банківських рахунків. Національний банк України створив систему електронних платежів, яка забезпечує швидке і надійне здійснення міжбанківських і міжгосподарських розрахунків на всій території країни, і розпочав створення національної системи масових електронних платежів. Через свої функції монетарного та економічного регулювання й управління грошовим оборотом центральні банки забезпечують формування та функціонування грошових систем країн.
ФУНКЦІЯ БАНКІВСЬКОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНИХ ТА УРЯДОВИХ ПОТРЕБ Центральний банк як банк держави представляє її інтереси у відносинах з центральними банками інших держав, а також у міжнародних валютно-фінансових організаціях і в міжнародних банках, взаємовідносини з якими будуються відповідно до міжнародних договорів, норм національного права, а також спеціальних угод. Центральний банк може брати фінансову участь у діяльності міжнародних організацій, які мають на меті розвиток співробітництва в монетарній сфері, зокрема бути співзасновником, брати участь у формуванні капіталу тощо. З метою здійснення міжнародної діяльності центральний банк може відкривати кореспондентські рахунки і свої представництва за кордоном. Центральний банк виступає в ролі радника, консультанта уряду з питань, що стосуються розвитку банківської системи, співпрацює з урядовими структурами в процесі проведення аналізу, оцінювання та прогнозування основних макроекономічних показників розвитку країни. Центральний банк відіграє помітну роль у забезпеченні касового виконання державного бюджету. Сутність касового виконання бюджету полягає в організації надходження грошових коштів до бюджету (податки, збори, виторг від реалізації державних цінних паперів) і видачі бюджетних коштів у процесі виконання бюджету. Центральний банк, як правило, веде консолідований рахунок Міністерства фінансів (казначейства) і забезпечує у такий спосіб розрахунково-касове обслуговування уряду, що дає змогу останньому, у свою чергу, враховуючи особливий статус банку, мінімізувати ризики, пов'язані з банківським обслуговуванням. Оскільки надходження коштів до бюджету і витрачання цих коштів протягом року у часі не збігаються, депозити уряду в центральному банку характеризуються значними коливаннями і, отже, можуть бути джерелом коливань у грошовій базі. Проте більшість цих коливань має тимчасовий характер, центральний банк може їх передбачити на основі інформації міністерства фінансів про очікувані надходження і видатки, що дає банку змогу вжити відповідних заходів через проведення операцій на відкритому ринку і нейтралізувати вплив бюджетних коливань на грошову базу. В умовах незбалансованості бюджету уряд стикається з проблемою вишукування джерел фінансування дефіциту державного бюджету. У світовій практиці відомі три методи фінансування дефіциту бюджету: - податкове фінансування. В основі цього методу - підвищення урядом податкових ставок, введення нових податків, що веде до збільшення надходжень до бюджету; - боргове фінансування. В основі цього методу - випуск урядом боргових зобов'язань, виторг від розміщення яких спрямовується до бюджету; - фінансування через емісію грошей. В основі цього методу - отримання урядом прямих кредитів від центрального банку або купівля цим банком державних боргових зобов'язань на первинному ринку, тобто безпосередньо в емітента цінних паперів. Емісія грошей, яку в такий спосіб здійснює центральний банк, прямо впливає на грошову базу, а отже, і на пропозицію грошей, і може призвести до небажаних наслідків у майбутньому, зокрема до посилення інфляційних тенденцій.
У розвинутих країнах намагаються уникати емісійного фінансування бюджетного дефіциту. Добре розвинений ринок капіталів дає змогу урядам розміщувати потрібну кількість державних боргових зобов'язань і таким чином вирішувати проблему державних фінансів. Водночас у багатьох країнах з метою захисту центрального банку від можливого тиску з боку уряду на законодавчому рівні забороняється емісійне кредитування уряду через купівлю центральним банком державних боргових зобов'язань на первинному ринку, тобто безпосередньо в емітента. Відносини уряду і центрального банку стосовно боргових зобов'язань відбуваються лише через відкритий ринок, тобто вторинний ринок, на якому центральний банк проводить операції з метою регулювання грошового ринку, використовуючи їх як інструмент монетарної політики. Центральні банки, виконуючи роль фінансового агента уряду, як правило, беруть активну участь в організації випуску державних боргових зобов'язань, їх розміщенні і підтриманні ринкового курсу, виплаті доходів та погашенні.
|