Цільова спрямованість грошово-кредитної політики

Для з’ясування ролі грошово-кредитної політики в ринковій економіці важливе значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними властями і вирішуються монетарними методами. Ці завдання заведено називати цілями грошово-кредитної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні й поточні (тактичні).

Стратегічними є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін та процентних ставок, збалансування платіжного балансу та стабілізація валютного курсу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх усі чи певну їх частину.

За допомогою заходів лише грошово-кредитної політики одночасно досягти всіх зазначених цілей неможливо через обмеженість та специфіку її інструментарію. Тому, в межах монетарної політики, зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон’юнктури ринку, спаду виробництва та зайнятості. І навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходів, які забезпечать пожвавлення кон’юнктури але можуть спричинити зростання цін.

Тому центральний банк вибирає, залежно від конкретної економічної ситуації, одну із стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін, оскільки якраз вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку – підтримувати стабільність грошей. І через розв’язання цього завдання він сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

Проте, щоразу виникає складна проблема узгодження стратегічних цілей монетарної та загальноекономічної політики. Потрібно, щоб у загальноекономічній політиці стабілізація цін була визнана пріоритетною чи важливою, а монетарна політика мала орієнтацію на забезпечення економічного зростання. якщо ж такого збігу немає, то центральному банку доводиться або змінювати свою стратегічну ціль, або відстоювати її ціною загострення відносин зі структурами виконавчої, а то й законодавчої влади.

Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. оскільки в ринкових умовах економічні змінні на рівні стратегічних цілей визначаються, передусім, станом ринкової кон’юнктури, проміжні цілі повинні забезпечити зміну останнього в напрямі, адекватному стратегічним цілям.

Проте, ц змінні проміжної цілі не піддаються прямому впливу з боку центрального банку, оскільки на них впливає багато інших суб’єктів грошового ринку. Тому виникає потреба у визначенні ще й поточних (тактичних) цілей.

Поточні цілі – це оперативні завдання центрального банку щодо визначення тих економічних змінних, які піддаються його безпосередньому впливу і забезпечують досягнення проміжних цілей. До таких змінних відносяться: обсяг банківських резервів, облікова ставка та ставки рефінансування, валютний курс. Стосовно кожної з цих змінних може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям руху визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером змінної.

Характерними ознаками поточних цілей є їх короткостроковість, реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку, багатоаспектність та певна суперечливість. Ці особливості істотно ускладнюють вибір та механізми реалізації поточних цілей. Тому успіх розв’язання багатьох регулятивних завдань залежить від правильного поєднання вказаних поточних цілей: змінами процентної ставки чи валютного курсу можна локалізувати інфляційний ефект від зростання маси грошей в обороті.

Залежно від вибраних поточних цілей визначаються інструме­нти грошово-кредитної політики. Вибір їх є прерогативою цент­рального банку.