Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Етапи еволюційного розвитку світової валютної системи






період назва ознаки
І етап 1867 р. Паризька конференція золото-монетний стандарт – платіжний оборот обслуговувався переважно золотом; – фіксація валютних курсів на засадах золотого паритету; – вільний ввіз та вивіз золота; – вільне карбування монет та обмін банкнот на золото; – фіксація золотого вмісту національної валюти; - відхилення валютних курсів від монетних паритетів обмежувалося вартістю витрат на пересилання золота
ця система відповідала потребам швидкого розвитку продуктивних сил та встановленню панування капіталістичних виробничих відносин в епоху вільної конкуренції
ІІ етап 1922 р. Генуезька конференція золото- девізний стандарт – втрата золотом грошових функцій на внутрішньому ринку; – заборона карбування золотих монет; – заборона обміну банкнот на золото; – розпад валютної системи на валютні блоки
світова економічна криза 1929-1933 рр. З крахом золотодевізного стандарту єдина світова валютна система перестала існувати. Вона розпалася на валютні блоки, які використовувалися як знаряддя валютної війни. Першим у 1931р. з'явився стерлінговий блок після скасування золотого стандарту у Великобританії. До його складу увійшли країни Британської імперії та інші держави. У 1933 з. після скасування у США золотого стандарту було створено доларовий блок, до складу якого увійшли США, Канада, а також країни Латинської Америки. Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а потім Італія та Польща створили у 1933р. золотий блок. Ці країни зберегли у роки світової економічної кризи золотий стандарт. Його було скасовано лише у 1936 р.
належність країни до того чи іншого валютного блоку визначалася: - підтриманням твердого курсу національної валюти до основної валюти; - необхідністю зберігання ЗВР у банках країни, що очолює блок; - здійсненням через ці банки всіх міжнародних розрахунків
час та після Другої світової війни На базі валютних блоків було створено валютні зони. На відміну від валютних блоків країни, що входили до валютних зон, вони були пов'язані з країною-гегемоном єдиним валютно-фінансовим режимом та однаковою системою валютних обмежень.
Створення валютних блоків, а пізніше – валютних зон суперечило тенденції до інтернаціоналізації господарських зв’язків, що швидко посилювалася. Разом з тим, у міжвоєнні роки валютна сфера була ареною гострого міждержавного суперництва. Все це зумовило високу динамічність розвитку світової валютної системи. Наприкінці Другої світової війни поряд із загальним комплексом проблем післявоєнного устрою виникла необхідність створення нової світової валютної системи. За це насамперед виступали США, які були заінтересовані у розширенні свого впливу на світовому ринку. Ще у розпалі війни казначейства Великобританії та США запропонували для обговорення два плани – англійський план Кейнса та американський план Уайта. Кейнс висунув ідею формування замість золота нових платіжних засобів – «регульованої валюти», створення на її основі так званого «міжнародного клірингового союзу». Навпаки, план Уайта надавав великого значення золоту в міжнародному валютному устрої. У процесі тривалих переговорів США, що нагромадили за роки війни великі золоті запаси (70% централізованих світових запасів), відмовилися прийняти план Кейнса і з допомогою політичного та економічного тиску затвердили всі найважливіші положення плану Уайта.
ІІІ етап 1944 р. Бреттон – Вудська конференція золото-валютний стандарт (золото-доларовий стандарт) – використання поряд із золотом як світових резервних та розрахункових валют долару США та (у значно менших обсягах) англійського фунту стерлінгів; - підтримання США розміну паперового долара на золото за офіційною ціною: 35 дол. США за одну тройську унцію (31, 103 г) золота, але тільки для центральних банків та урядових установ; - створення МВФ (що надає його членам кредитну допомогу для здійснення валютної інтервенції) і МБРР (або Світового банку); - офіційні курси валют установлювалися лише через визначення їхнього золотого вмісту (масштабу цін) і відповідно до цього твердо фіксувалися відносно долара США. Вони могли відхилятися не більш як на 1% в обидві сторони без погодження з МВФ. Девальвації понад 10% відбувалися лише за згодою МВФ. Щоб забезпечити відповідність цим межам коливання курсам валют, центральні банки були зобов’язані здійснювати валютну інтервенцію в доларах; - міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалося головним чином через посередництво МВФ. Він забезпечував підтримання країнами-учасницями офіційних валютних паритетів та курсів. Для зміни паритету або введення валютних обмежень потрібна була згода МВФ; - через обмін по централізованих каналах золота на валюту (у разі надмірного зменшення запасів останньої), або, навпаки, валюти на золото, державні органи мал. можливість здійснювати розрахунки з іншими країнами за платіжними балансами; - у разі необхідності країни через механізм МВФ та іншими шляхами могли надавати одна одній кредити в іноземній валюті для фінансування дефіциту платіжного балансу.
у результаті Бреттон-Вудської угоди США дістали можливість фінансувати свої величезні закордонні витрати за рахунок нагромадження короткострокової доларової заборгованості іншим країнам, тобто здійснювали їх валютно-фінансову експлуатацію
50-60-ті роки Система сприяла розвитку міжнародних економічних зв’язків.
кінець 60-х років Вибухнула криза Бреттон-Вудської валютної системи, яка спричинила її розпад. Ознаки кризи: - у нових умовах «доларовий стандарт» перестав відповідати існуючому співвідношенню сил, яке характеризувалося значним зростанням питомо ваги у світовій економіці країн «спільного ринку» та Японії; - великий дефіцит платіжного балансу США, нагромаджені доларові запаси в іноземних банках, зменшення золотого запасу – все це свідчило про те, то ця система ставала дедалі обтяжливою і для США До 1970 р. короткостроковий зовнішній борг США у 6 разів перевищив золотий запас. З’явилася загроза банкрутства США (у разі одночасного пред’явлення власниками доларових зобов’язань для обміну на золото). Почалася масова гонитва за золотом як стійкішим грошовим активом і відповідна відмова від долара. Утворилася подвійна ціна на золото: офіційна – 35 дол. За унцію, та ринкова, що в кілька разів перевищувала офіційну.
У світі (у т.ч. - США) з’явилася заінтересованість у створенні «регульованої валюти», щоб обмежити роль золота у міжнародній валютній системі, зберігаючи за доларом роль головної резервної валюти. такою валютою стала СПЗ – штучно створені міжнародні резервні засоби для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів та розрахунків з МВФ. Випуск СПЗ почався з січня 1970 року.
ІV етап 1976-1978 рр. Ямайська конференція багато-валютний стандарт – визнання міжнародними резервними та розрахунковими валютами поряд з доларом США валют інших країн та СПЗ; – витіснення золота з міжнародних розрахунків скасуванням золотих паритетів валют та офіційної ціни на золото. МВФ було доручено повернути країнам-членам 1/6 частину золотого запасу, яку було внесено раніше у вигляді оплати, та реалізувати через аукціони частину золотих запасів. МВФ припинив приймати золото як оплату квот та як проценти за кредит. Це означало повну демонетизацію золота у сфері міжнародних валютних відносин та формування вільного ринку золота; – офіційне визнання «плаваючих» валютних курсів. Це не означає відмови держав від будь-якого втручання у валютний ринок. Центральні банки через валютну інтервенцію обмежують коливання курсів своїх валют, якщо цього вимагає економічна ситуація в країні. Водночас посилюється міждержавне валютне регулювання та контроль за функціонуванням світової валютної системи через МВФ. З метою валютної стабілізації розширені масштаби взаємних кредитів для покриття дефіцитів платіжних балансів.

Міжнародна (регіональна) валютна система - договірно-правова форма організації валютних відносин окремих країн.

Щоб протистояти гегемонії долара у світовій валютній системі, в березні 1979р. було створено міжнародну (регіональну) валютну систему - Європейську валютну систему (ЄВС) - форму міждержавного регулювання валютних відносин країн західноєвропейського інтеграційного комплексу.

Вона має риси регіональної валютної системи і є одним із полюсів поліцентричної валютної системи.

Метою ЄВС було досягнення валютної стабільності та створення єдиної валюти, вирівнювання основних економічних показників та уніфікація економічної політики, розроблення та впровадження засобів колективного регулювання валютної сфери, стабілізація економічного становища країн-членів ЄВС.

У зовнішньому плані - це створення західноєвропейського валютного полюсу у поліцентричній валютній системі.

Створення цієї регіональної валютної системи було викликане:

- по-перше, взаємною зростаючою залежністю економік цих країн;

- по-друге, кризою Бреттон-Вудської валютної системи.

ЄВС в основному використовувала елементи валютного регулювання, що були раніше напрацьовані практикою співробітництва між центральними банками країн Західної Європи. За задумкою ініціаторів її створення (Франція та Німеччина), ЄВС повинна була стати зоною європейської стабільності на противагу Ямайській валютній системі та захистити «Спільний ринок» від експансії США, витіснивши його з міжнародних розрахунків у Західній Європі.

 

Механізм ЄВС містив три елементи:

 

1. Європейська валютна одиниця - ЕКЮ (European Currency Unit - ECU) Будувалась за принципом " стандартного кошика". Частка кожної національної валюти у цьому " кошику" залежала від питомої ваги валового внутрішнього продукту країни у сукупному ВВП ЄЕС. Виходячи з цього визначалися валютні компоненти ЕКЮ та питома вага національних валют у " кошику" ЕКЮ. Вона стала базою встановлення курсових співвідношень між валютами країн-членів ЄВС, засобом розрахунків між їх центральними банками, а також розрахунковою одиницею у спеціалізованих установах та фондах ЄЕС. Емісія ЕКЮ забезпечувалася наполовину золотом та доларами та національними валютами країн-членів ЄВС. Технічно випуск ЕКЮ було здійснено у вигляді записів на рахунках центральних банків країн-членів ЄВС у Європейському фонді валютного співробітництва. З 1 січня 1999р. замість ЕКЮ в безготівковий обіг 11 країнами було запроваджено євро.
2. Режим сумісного коливання валютних курсів – " суперзмія" Для кожної грошової одиниці країн-членів до початку дії ЄВС було встановлено центральний курс відносно ЕКЮ, на основі якого були визначені двосторонні паритети всіх валют, що брали участь у системі. Припустимими межами коливань курсів від центрального були ± 2, 25%, для Італії ± 6% з урахуванням нестабільності її валютно-фінансового становища. Підтримка узгоджених курсів здійснювалася шляхом валютної інтервенції з боку центральних банків країн-членів ЄВС. Правила цих операцій передбачають використання валют країн-членів поряд із доларами США.
3. Європейський фонд валютного співробітництва. Країни-учасниці ЄВС орієнтувалися на ринкову ціну золота для регулювання емісії ЕКЮ та обсягу резервів у Європейському фонді валютного співробітництва (20% золотодоларових резервів країн-членів). Уведення механізму підтримки валютних курсів та використання системи валютних інтервенцій обумовили необхідність створення системи коротко- та середньострокового кредитування

 

Центром цієї системи була європейська валютна одиниця – екю, яка замінила європейську розрахункову одиницю – ЕРЕ. У рішенні про створення ЄВС передбачалось, що екю стане:

- основою для розрахунків у межах механізму, що визначає валютні курси;

- основою для визначення показника коливань курсу будь-якої з грошової одиниць, що входять у систему, від середнього показника;

- засобом здійснення валютних інтервенцій, укладення угод та надання кредитів;

- засобом розрахунків між центральними банками країн-членів, а також між валютними органами ЄЕС;

- реальним резервним активом.

 

Новий етап європейської валютної інтеграції пов'язаний із трансформацією ЄВС у Європейський валютний союз, який передбачає утворення спільного для країн-членів ЄС Європейського центрального банку та заміну національних валют спільною єдиною валютою - євро.

Маастрихтська угода 1992 р. визначила три етапи становлення ЄВС.

 

Перший етап (липень 1990 р. - грудень 1993 p.)   - повна лібералізація руху капіталів усередині ЄС; - завершення процесу формування єдиного внутрішнього ринку ЄС; - розроблення заходів щодо зближення (конвергенції) ряду економічних параметрів для країн-членів ЄС.
Другий етап (грудень 1993 р. - січень 1999 p.)     травень 1998 р. - створення незалежної Європейської системи центральних банків на чолі з Європейським центральним банком; - установлення фіксованого курсу для валют країн-членів ЄВС між собою, а також відносно ЕКЮ; - емісія єдиної грошової одиниці; - проведення єдиної валютної політики країнами-членами ЄВС.   На самміті Євросоюзу було визначено 11 країн, які відповідають критеріям участі в Економічному і валютному союзі. Це – Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Португалія, Італія, Фінляндія, Ірландія. З різних причин добровільно утрималися від приєднання до євро Великобританія, Швеція і Данія, а економіка Греції на той час не відповідала жорстким економічним критеріям. Для повноправної участі в цьому економічному та валютному союзі було визначено такі фіксовані показники (критерії конвергенції): - дефіцит державного бюджету не повинен перевищувати 3% ВВП; - державний борг не повинен становити більш як 60% ВВП; - річна інфляція не може бути вищою, ніж плюс 1, 5-процентних пункти до середнього рівня інфляції у трьох країнах ЄС з найбільшою стабільністю цін; - середнє номінальне значення довгострокової процентної ставки не повинно перевищувати плюс 2-процентні пункти до середнього рівня цих ставок у трьох країнах ЄС з найбільшою стабільністю цін.
Третій етап (січень 1999р – по теперішній час) Станом на 1 січня 1999р. було зафіксовано валютні курси національних валют. Фінансові безготівкові операції з цього періоду можуть здійснюватися як у євро, так і в національній валюті. З 1 січня 2002 p., про що вже йшлося, євро увійде до готівкового обігу та матиме місце паралельний обіг євро та національних валют. З 1 липня 2002 р. в обігу залишилася єдина європейська валюта - євро. За стабільність єдиної грошово-кредитної політики ЄВС відповідає Європейська система центральних банків, до якої входять ЄЦБ і центральні банки країн-учасниць. Національна грошово-кредитна політика країн-учасниць ЄВС з цього часу втратила самостійне значення.

Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.009 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал