Інструменти валютного регулювання

Інструменти валютного регулювання – це певні заходи регулятивних чи уповноважених органів, спрямовані на утримання окремих аспектів функціонування валютного ринку та діяльності його суб’єктів у певних межах чи спрямування їх у певних напрямах.

Такі інструменти бувають адміністративної та економічної дії.

Охарактеризуємо форми інструментів адміністративної дії.

1. Валютні обмеження – це законодавчо та нормативно встановлені вимоги щодо заборони, обмеження, лімітування та інших форм регламентування валютних операцій резидентів та нерезидентів на валютних ринках.

Це досить потужний, ефективний і оперативний інструмент валютного регулювання. Запровадивши чи скасувавши те чи інше обмеження, держава має можливість негайно і досить відчутно вплинути на певний валютний потік у напрямі, адекватному цілям валютної політики. Особливо ефективно цей інструмент є в умовах слабкого розвитку ринкових механізмів.

2. Валютна блокада – сукупність заходів щодо обмеження валютного потенціалу певної країни або окремих її резидентів задля досягнення певних політичних чи економічних цілей. Рішення про валютну блокаду можуть приймати керівні органи окремих країн чи групи країн, міжнародні органи (наприклад FATT), міжнародні валютно-кредитні організації (наприклад, МВФ, Світовий банк, ЄБРР) та ін.

До заходів валютної блокади відносять:

- заморожування валютних авуарів (кошти банку (каса, рахунки в інших банках, цінні папери, які можна швидко реалізувати, векселі тощо), які знаходяться на його рахунку в зарубіжних банках в іноземній валюті) даної країни чи її резидентів на рахунках в іноземних банках;

- відмова у наданні міжнародних кредитів та іноземної допомоги країні, до якої застосовні заходи блокади;

- заборона на реалізацію в такій країні інвестиційних проектів компаніями-резидентами країн, що прийняли рішення про блокаду.

В останні роки заходи валютної блокади стали активно застосовуватися з метою протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, та боротьби з фінансовою підтримкою тероризму.

Охарактеризуємо форми економічних інструментів.

3. Валютна інтервенція є насамперед інструментом регулювання кон’юнктури валютного ринку та стабілізації обмінного курсу.

Валютна інтервенція може проводитися не тільки для стабілізації обмінного курсу, а й для його зниження чи підвищення з метою посилення стимулювання експорту чи імпорту. У таких випадках інтервенція проводиться за стабільної кон’юнктури валютного ринку, завдяки чому вона змінюється в напрямі, що відповідає досягненню нового рівня курсу.

Валютна інтервенція, особливо великих обсягів, впливає не тільки на обмінний курс, а й на грошову базу центрального банку: у разі додаткового продажу валюти на ринку грошова база зменшується, а при викупі - збільшується, що може порушити рівновагу на грошовому ринку і змінити рівень процента та спровокувати інфляційні явища. Якщо така загроза існує, то центральний банк одночасно з інтервенцією валюти на валютному ринку поводить на грошовому ринку операцію зворотної дії, яка називається стерилізацією.

Приклад.

Якщо НБУ протягом вересня поточного року викупив інвалюти на 500, 0 млн. грн., і ця сума досить відчутна для кон’юнктури грошового ринку, то він може її стерилізувати, продавши на ринку цінних паперів на аналогічну суму, завдяки чому грошова база і кон’юнктура грошового ринку залишаться незмінними.

4. Облікова (дисконтна) політика центрального банку полягає в цілеспрямованому підвищенні чи зниженні облікової ставки та відповідній зміні ставки депозитного та позичкового процента.

Якщо:

У такий самий спосіб – через регулювання маси грошей в обороті – можна впливати на кон’юнктуру валютного ринку за допомогою інших інструментів монетарної політики – зміною норми обов’язкового резервування, операціями на відкритому ринку тощо.

5. Курсова політика полягає в цілеспрямованому проведенні комплексу заходів з метою корекції курсу національної валюти.

Якщо така корекція спрямована на зниження обмінного курсу, то курсова політика називається політикою девальвації.

Якщо метою курсової політики визнається підвищення обмінного курсу, то вона називається політикою ревальвації.

До економічних інструментів валютного регулювання можна віднести і визначення режиму валютного курсу. Існує кілька режимів: фіксований, плаваючий та змішаний (див. питання 6.3). Кожний з них має певні переваги та вади. Вибір того чи іншого режиму валютного курсу є прерогативою центрального банку, що дає йому можливість по-різному впливати на кон’юнктуру валютного ринку, стимулювати різни аспекти поведінки економічних суб’єктів на цьому ринку, спрямовуючи їх на досягнення поставлених цілей.

6. Регулювання сальдо платіжного балансу полягає в оцінці стану та динаміки зовнішньоекономічних відносин даної країни з зовнішнім світом.

7. Формування та використання золотовалютних резервів полягає у формуванні певних їх обсягів (іноземних фінансових активів та золота) та можливості їх реального використання на регулятивні потреби, що мають загальноекономічне значення.