Регулятивні інструменти впливу на валютний курс

Якщо розглянуті вище економічні чинники формуються в глибинах ринкової економіки і мають переважно ендогенний характер, то регулятивні інструменти формуються органами монетарного управління, мають екзогенний характер і реалізуються через валютну політику.

1. Найбільш поширеним і ефективним інструментом регулювання валютного курсу (фіксованого чи плаваючого) вважається валютна інтервенція. Оскільки загальне визначення та умови за­стосування цього інструмента вже розглядалися вище, зупини­мося лише на механізмі його дії, скориставшись графічною мо­деллю валютного ринку (рис.):

Рис. Модель впливу валютної інтервенції на фіксований обмінний курс

При збільшенні попиту на долари зі 100, 0 до 110, 0 млн. дол. (за незмінної пропозиції) крива попиту По зміщуватиметься в позицію По₁ . Точка рівноваги А рухатиметься в напрямі А₁ , а валютний курс - у напрямі 5, 0 грн/дол. .

Якщо центральний банк вирі­шить стабілізувати курс на рівні 4, 5 грн./дол. , він повинен збіль­шити пропозицію доларів через інтервенцію на 20, 0 млн. дол. , унаслідок якої крива пропозиції зміститься в позицію Пр₁ . Точка рівноваги хоч і переміститься в позицію А₂ , проте залишиться на тому самому рівні, адекватному курсу 4, 5 грн/дол. , тобто він виявиться фіксованим.

1)	По ↑ (100→ 110)		По → По 1 (при Пр = const)		А → А1 ↑		ВК ↑ (4, 5 → 5, 0)

2)	якщо: ЦБ вирішіть стабілізувати ВК на рівні 4, 5 грн./дол.		Пр дол. ↑ (інтервенція на 20 млн. дол.)		Пр → Пр 1		А1 → А2 ↓		ВК фікс. (4, 5)

На перший погляд, може скластися враження про невідповідність між зростанням попиту на долари на суму 10, 0 млн. дол. (110, 0 - 100, 0) і зростанням їх пропозиції унаслідок інтервенції в розмірі 20 млн. дол. (120, 0 - 100, 0).

Насправді, ніякої неузгодже­ності тут немає.

Перша половина валютної інтервенції спрямову­валася на задоволення попереднього приросту попиту По↑ (100 → 100, тобто ∆ = 10), після чого курс почав знижуватися з 5, 0 до 4, 5 грн./дол.

Друга частина інтервенції спрямовувалася на балансування вже збільшеного попиту. Разом із зниженням курсу (5, 0 → 4, 5) зростав попит на долари (По↑), які подешев­шали (до 4, 5 грн./дол.). Це зростання зупинилося в момент збалансування зрос­таючою пропозицією доларів (Пр↑), тобто в новій точці рівноваги А₂ ↓, у якій попит і пропозиція (По=Пр) досягли 120, 0 млн. дол., а курс повернув­ся до попереднього рівня (4, 5).

Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу національної валюти на зниженому рівні для здійснення валютного демпінгу -знецінювання національної валюти з ме­тою нарощування експорту товарів за цінами, нижчими за світо­ві. Валютний демпінг слугує засобом боротьби за ринки збуту. Головною умовою тут є зниження курсу національної валюти у більших розмірах, ніж падіння її купівельної спроможності на внутрішньому ринку.

2. Інструменти зовнішньоторговельної політики спроможні забезпечити прямий контроль над товарними і фінансовими по­токами з закордоном:

- стримуючи чи стимулюючи експорт або імпорт;

- ввіз чи вивіз грошового капіталу.

Запровадження чи ска­сування, збільшення чи зменшення імпортних та експортних квот, мита, субсидій, податків дають можливість зменшувати чи збільшувати імпорт або експорт товарів, ввіз чи вивіз капіталу, що спричинюватиме зменшення чи збільшення попиту та пропо­зиції на валютному ринку.

Проте застосування таких інструментів має переважно корот­костроковий ефект, згодом вони починають гальмувати розвиток зовнішньої торгівлі і стримувати економічне зростання. У відповідь на ці заходи країни-партнери починають застосовувати поді­бні інструменти щодо даної країни, що може заблокувати її кон­курентні переваги на ринках та послабити її можливості впливати на кон'юнктуру валютного ринку.

3. Для підтримання стабільності курсу держави вдаються також до інструментів фіскальної та грошово-кредитної політики, за допомогою яких можна зменшувати коливання попиту та пропо­зиції іноземної валюти.

Застосовуючи ці інструменти (скорочен­ня бюджетного фінансування реального сектору, підвищення процентної ставки, зменшення рефінансування банків тощо), мо­жна загальмувати темпи економічного зростання і зменшити ім­порт, у зв'язку з чим знижується попит на іноземну валюту. Стримування економічного зростання спричинить також:

- упові­льнення зростання цін;

- підвищення процентних ставок.

Перша з цих тенденцій (гальмування цін) сприятиме переключенню по­питу з імпортних товарів на вітчизняні, що зменшуватиме попит на інвалюту.

Друга тенденція (зростання процентної ставки) сти­мулюватиме зменшення відпливу за кордон капіталу та збіль­шення фінансових інвестицій у національну економіку, унаслідок цього зменшиться попит на іноземну валюту.

Проте всі подібні заходи мають ті вади, що призводять до зниження темпів еконо­мічного зростання та рівня зайнятості, гальмування експорту та погіршення платіжного балансу.

Серед монетарних інструментів особливу роль відіграє обліко­ва (дисконтна) політика, яка зводиться до підвищення або зни­ження облікової ставки центрального банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів.

Підвищення облікової (дисконт­ної) ставки у періоди погіршення стану платіжного балансу стиму­лює приплив капіталів з країн, де облікова ставка нижча, тобто сприяє поліпшенню стану платіжного балансу. Але цей спосіб мо­же бути ефективним лише тоді, коли рух капіталів між країнами зумовлений пошуками більш прибуткового їх розміщення, а не не­впевненістю у збереженні капіталів у своїй країні. Тому підви­щення облікової ставки не завжди дає очікуваний результат. До того ж це веде до подорожчання кредиту всередині країни.

4. Важливу роль у підтриманні стабільного курсу відіграє також валютний контроль, який включає валютні обмеження. Уряд може:

- обмежити чи заборонити експорт капіталу за кордон;

- конт­ролювати і обмежувати вивіз населенням готівкової валюти;

- ре­гулювати використання експортерами їх валютної виручки, ви­магаючи повного чи часткового продажу її на ринку чи державі;

- контролювати і регулювати купівлю валюти імпортерами з тим, щоб запобігти використанню її у спекулятивних цілях та ін.

Ци­ми заходами держава намагається збалансувати попит і пропози­цію на валютному ринку, урівноважити платіжний баланс та мак­симально згладити коливання валютного курсу.

Отже, держава має у своєму розпорядженні досить значний арсенал регулятивних інструментів для підтримання курсу на фі­ксованому рівні чи своєчасної зміни його у потрібному напрямі, визначеному валютно-курсовою політикою держави.