Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Соціальна стратегія та проблемне поле соціальної політики






Теоретичні аспекти формування і реалізації соціальної політики

 

1.2.1. Соціальна стратегія та проблемне поле соціальної політики

1.2.2. Обмеження в соціальній політиці

1.2.3. Ефективність соціальної політики

1.2.4. Інструменти соціальної політики

1.2.5. Регіональні особливості соціальної політики

 

Соціальна стратегія та проблемне поле соціальної політики

Формування соціальної стратегії відбувається в будь-якій державі незалежно від її суспільно-політичного устрою. Зрозуміло, що відповідно до соціальних пріоритетів, майже у всіх державах соціальна стратегія орієнтована на підвищення рівня й покращення якості життя населення. Із формального погляду соціальну стратегію можна розглядати як структурований протокол щодо намірів різних структур суспільства стосовно його соціального розвитку.

Російські дослідники Т. Сидоріна та С. Смирнов пропонують визначати соціальну стратегію як сукупність довго- і середньострокових цілей розвитку суспільства у сфері рівня і якості життя населення.

Соціальна стратегія є продуктом суспільного консенсусу. Суспільство впливає на формування соціальної стратегії, однак його активність у цій царині в різні періоди різна. Вона істотно вища в періоди граничних станів суспільства і майже відсутня у стабільній соціально-економічній ситуації. Форми участі суспільства у формуванні соціальної стратегії різняться – від екстремальних (як це було, наприклад, в Україні під час помаранчевої революції) до систематичної роботи в законодавчих органах влади обраних представників населення.

Відповідальність за реалізацію соціальної стратегії покладається на органи законодавчої й виконавчої влади. На цьому рівні забезпечується конкретизація цілей соціальної стратегії, визначаються можливості їхньої реалізації через прийняття необхідних законодавчих та інших нормативно-правових документів, а також забезпечуються заходи щодо їх досягнення.

Основна мета соціальної стратегії досягається через реалізацію сукупності часткових цілей, частку кожної з яких у більшості випадків можна оцінити кількісно.

Наприклад, однією із цілей соціальної стратегії може бути визначено ріст реальних грошових доходів населення. Цей ріст складається із збільшення окремих складників доходів:

 

(I1/Infc1; c0 – I0) = ((W1 – W0) + (P1 – P0) + (EI1 – EI0) + (AI1 – AI0) + (OI1 – OI0))/Infc1; c0,

 

де I1 й I0 – величина грошових доходів населення відповідно в період, на який здійснюється цілепокладання, і в базовому періоді;

Infc1; c0 – індекс інфляції у період, на який здійснюється цілепокладання;

W1 й W0 – оплата праці зайнятих відповідно в період, на який здійснюється цілепокладання, і в базовому періоді;

P1 й P0 – пенсійні виплати й виплати інших соціальних трансфертів, отриманих населенням відповідно в період, на який здійснюється цілепокладання, і в базовому періоді;

EI1 й EI0 – підприємницький дохід, отриманий населенням відповідно в період, на який здійснюється цілепокладання, і в базовому періоді;

AI1 й AI0 – грошові доходи населення від використання фінансових і нефінансових активів відповідно в період, на який здійснюється цілепокладання, і в базовому періоді;

OI1 й OI0 – інші грошові доходи, отримані населенням відповідно в період, на який здійснюється цілепокладання, і в базовому періоді.

Вилучивши із зазначеної формули індекс інфляції, отримаємо ріст номінальних грошових доходів населення.

Цілі соціальної стратегії розподіляються за часовими інтервалами із врахуванням їхньої реальної забезпеченості ресурсами. Результати розробки соціальної стратегії, як правило, втілюються у формі урядових документів. Саме на цьому рівні відбувається розподілення соціальної стратегії за окремими напрямками, що надалі полегшує вирішення завдань з підбору заходів і формування ресурсної бази для їхньої подальшої реалізації.

Розробка соціальної стратегії та її напрямків є вихідним моментом здійснення соціальної політики. Надалі відбувається уточнення її проблемного поля, обмежень, а також підбір інструментів для реалізації.

Проведення соціальної політики із введення в соціальну стратегію напрямків визначає її проблемне поле.

У структурі проблемного поля соціальної політики, як правило, виокремлюють шість складових елементів:

· демографічна ситуація (природне відтворення населення, внутрішня і зовнішня міграція);

· ринок праці (ринок праці і зайнятість, підготовка і перепідготовка кадрів, умови й охорона праці, соціальне партнерство);

· доходи населення і їх окремі складники (заробітна плата, пенсії, соціальні трансферти), а також оподатковування цих доходів;

· галузі соціальної сфери (охорона здоров’я, освіта, наука, культура, фізична культура і спорт);

· соціальна інфраструктура (житло, школи, дошкільні установи, установи охорони здоров’я й культури тощо);

· соціоекологічна політика.

 

У соціальній політиці, як сфері ухвалення управлінських рішень, питома вага окремих компонентів проблемного поля (але не сама структура) може змінюватися з часом. Способами кількісної оцінки зміни значущості окремих складників є, наприклад, величина витрат бюджетних засобів або ж кількість залучених домогосподарств тощо. Наприклад, у періоди соціально-економічних криз пріоритетними стають проблеми соціальної підтримки населення, тоді як стабільна економіка є одним із чинників системних соціальних реформ (у трудовій, демографічній сферах, у сфері охорони здоров’я, соціального захисту).

Рішення, що ухвалюються в проблемному полі соціальної політики, можуть бути різні.

По-перше, це соціальні рішення, реалізація яких має привести до підвищення рівня життя населення в короткостроковій перспективі (ідеться про календарний або ж фінансовий рік). Якщо підвищення не відбувається або воно відбувається за межами короткострокового періоду, то відповідне управлінське рішення не може вважатися безпосередньо соціальним.

Лише обмежена кількість управлінських рішень є соціальними, і збільшувати їх кількість невиправдано з економічного та соціального погляду. Причину цього легко пояснити на прикладі пенсійного забезпечення громадян. Рішення про разові індексації або абсолютне збільшення розмірів державних пенсій, безумовно, належать до соціальних рішень. Частота ухвалення таких рішень визначається двома чинниками: ростом споживчих цін та станом бюджету пенсійної системи. Однак самі ці рішення не впливають на ці фактори. Іншими словами, суто соціальні рішення не створюють передумов для системних змін у соціальній сфері і, в підсумку, – до росту соціального ефекту.

Отже, якщо суспільство хоче домогтися істотних змін, то основними в проблемному полі соціальної політики мають стати не властиво соціальні рішення, а структурні, фінансові й інституціональні перетворення, що створюють передумови для одержання соціального ефекту в середньо- або довгостроковій перспективі.

Зауважимо, що ефект від соціальних рішень за певних умов може бути нестабільним.

 

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал