Ефективність соціальної політики

Оскільки на реалізацію соціальної політики витрачаються фінансові ресурси, виникає проблема визначення та розрахунку її економічної ефективності й ефекту.

Російські дослідники Т. Сидоріна, С. Смирнов пропонують визначати їх так:

Економічна ефективність (Eesp) соціальної політики – це відношення витрат на соціальну політику (I) до результату (соціального ефекту), що був зумовлений цими витратами (R):

Eesp = I: R.

У тому випадку, якщо результат (соціальний ефект) соціальної політики може бути розрахований у вартісних одиницях (Rf), то формула її економічної ефективності набуває вигляду:

Eesp = I: Rf.

Економічний ефект (Esp) соціальної політики – це різниця між результатом соціальної політики (соціальним ефектом), вираженим у вартісних одиницях (Rf), і витратами, які забезпечили цей результат (I):

Esp = Rf – I.

Соціальний ефект (Ssp) соціальної політики – це різниця між показниками, що характеризують стан соціальної сфери на кінцевий та початковий (базовий) періоди часу (відповідно Is1 й Is0):

Ssp = Is1 – Is0.

Соціальна ефективність (Essp) соціальної політики – це відношення соціального ефекту соціальної політики до показника, що характеризує стан соціальної сфери в початковий (базовий) період часу (Is0):

Essp = (Is1 – Is0): Is0.

Звертаючись до цієї методики, можна кількісно визначити економічну ефективність соціальної політики в усіх ситуаціях. Це стосується і тих випадків, коли результат соціальної політики не можна виразити у вартісних одиницях. До прикладу, співвідношення абсолютного розміру скорочення кількості безробітних за певний період до витрат на створення робочих місць, що зайняли ці безробітні, дає змогу визначити ефективність державної політики зайнятості, пов’язаної зі створенням робочих місць.

Для порівняння щонайменше двох показників економічної (соціальної) ефективності на часовій шкалі є істинними такі твердження:

- що більшим є чисельник цього відношення при незмінному знаменнику, то нижчою буде ефективність аналізованого напрямку соціальної політики;

- що більшим є знаменник цього відношення при незмінному чисельнику, то вищою буде ефективність аналізованого напрямку соціальної політики.

Відповідно, для неперервної часової шкали при оцінці динаміки показника ефективності соціальної політики правильними є твердження:

а) зростання чисельника цього відношення порівняно з його знаменником свідчить про зниження ефективності аналізованого напрямку соціальної політики;

б) зростання знаменника цього відношення порівняно з його чисельником свідчить про зростання ефективності аналізованого напрямку соціальної політики.

Отже, показник економічної ефективності дає змогу визначити, якою ціною досягається той чи інший результат у соціальній політиці.

Для розрахунку економічного ефекту соціальної політики потрібно її соціальний ефект виразити у вартісних одиницях. Для цього існують конкретні методики, які використовують у тих чи інших випадках. До прикладу, якщо спробувати оцінити вартісний ефект від зменшення кількості безробітних, то в загальному вигляді він може бути виражений у скороченні видатків державного бюджету на виплату допомоги по безробіттю, а також у доходах, що надійдуть до бюджету у вигляді стягнутого прибуткового податку:

Rf = (UB+ZR*PR)*(L0 – L1),

де Rf – соціальний ефект від державної політики зайнятості, виражений у вартісних національних грошових одиницях;

UB– середній розмір допомоги по безробіттю;

ZR – середня заробітна плата;

PR – ставка прибуткового податку;

L0 та L1 – кількість безробітних, які отримували допомогу по безробіттю відповідно в базовий та в період, на який здійснюється цілепокладання.

Низка напрямків соціальної політики є свідомо й об’єктивно неефективними за економічними критеріями. До них відносяться, насамперед, соціальний захист та підтримка тих членів суспільства, які надалі з уваги на вікові (люди похилого віку) або медичні (інваліди) показники вже не зможуть долучитися (внести свою лепту) до формування національного багатства країни. З іншого боку, саме рівнем захищеності таких членів суспільства оцінюють соціальну зрілість останнього. Крім того, не варто забувати, що значна частка представників цих категорій населення (наприклад, особи, що одержують державні трудові пенсії) уже зробили свій внесок в економічний розвиток країни.

На практиці частими є ситуації, коли державний бюджет зводиться з дефіцитом. Відповідно, об’єктивно існують суперечності між економічною та соціальною політикою. Пошук компромісів між ними в сучасному суспільстві призвів до формування концепції «Третього шляху», засновниками якої вважають Т. Блера та Г. Шредера. В її основу закладена ідея зміцнення позитивних елементів економічно розвинених демократичних держав, пов’язаних, з одного боку, з наданням кожному громадянинові максимальної свободи для реалізації власних можливостей, а з іншого – права на соціальну справедливість. Реалізація цього права передбачає покладання на суспільство відповідальності за фінансування економічно неефективних напрямків соціальної політики.

Соціальна підтримка інших верств населення (особи, що навчаються, багатодітні родини, а також родини, що мають дітей, які тимчасово втратили працездатність), навпаки, економічно ефективна: через певний час вищезазначені особи стають активними суб’єктами ринкових відносин, роблячи свій внесок у збільшення національного багатства країни. При цьому співвідношення між витратами держави і її майбутніми доходами піддаються кількісному вимірюванню й оцінці.

У деяких випадках соціальний ефект державної соціальної політики не піддається кількісному визначенню. Наприклад, ріст освітнього цензу населення розглядають як позитивне явище для суспільства, однак розрахунок його економічного ефекту вимагає надто багато умовних допущень. Тому його здійснення є, радше, дослідницьким, аніж прикладним завданням.