Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Регіональні особливості соціальної політики






 

Розглянуті вище загальні положення формування й реалізації соціальної політики потребують регіональної адаптації. Це пояснюється об’єктивними соціально-економічними розбіжностями в регіонах.

У країнах, особливо з великою територією, не всі регіони розвиваються однаково. Наприклад, в Італії можна виділити два регіони за рівнем соціально-економічного розвитку: «багату» Північ та «бідний» Південь. Як правило, такі розбіжності виявляються на різних рівнях адміністративно-територіального поділу країни й можуть призводити до формування кризових (депресивних) регіонів.

Підставою для віднесення регіону до кризового можна вважати відставання рівня споживання від середнього по країні не менш ніж на 20%. Зрозуміло, що такі регіони потребують особливої підтримки і додаткової допомоги з боку держави. У зв’язку із цим потрібна типологія регіонів за соціально-економічними критеріями, тобто коли враховуватимуть регіональний аспект соціальної політики.

Регіональна адаптація державної соціальної політики потрібна для згладжування (вирівнювання) виникаючих міжрегіональних диспропорцій. Досвід ХХ ст., насамперед європейський, свідчить, що основними такими диспропорціями були диспропорції між:

а) сильним центром і слабкою периферією (колишня Австро-Угорщина, деякою мірою сучасна Росія);

б) сильною Північчю і слабким Півднем (Італія, колишня Югославія);

в) сильним Заходом і слабким Сходом (колишня Чехословаччина, деякою мірою сучасна Росія).

Ігнорування міжрегіональних соціальних диспропорцій в підсумку здатне спричинити серйозні політичні потрясіння (зверніть увагу на часте вживання слова «колишня» стосовно країн, де мали місце такі проблеми (!)).

Групування показників, які можна використати для характеристики соціальної ситуації в регіонах, може здійснюватися відповідно до основних напрямків реалізації соціальної політики, зокрема: демографія, праця, доходи та соціальна інфраструктура.

Відбір необхідних показників, наявних в адміністративній статистиці, здійснюють експерти. Наприклад, демографічний стан регіонів кількісно характеризується насамперед такими показниками, як народжуваність і смертність населення, різниця між якими становить його природний приріст. Окрім того, на динаміку кількості жителів регіону впливає сальдо зовнішньої міграції, що в багатьох випадках може частково або повністю компенсувати природний збиток населення.

Для дослідження ситуації в трудовій сфері регіонів використають показники, що характеризують ситуацію на ринку праці, це:

- рівень безробіття, що розраховується як відношення кількості безробітних до загальної чисельності економічно активного населення;

- співвідношення між попитом (кількість вакансій, про які повідомляють роботодавці) і пропозицією (кількість безробітних) на ринку праці;

- середня тривалість безробіття, або (що важливо для проведення адресної соціальної політики) питома вага безробітних-маргіналів, тобто осіб, які не мають роботи тривалий час (як правило, понад рік).

Для типології регіонів за величиною доходів населення доцільно використати показники, що характеризують не стільки абсолютні розміри цих доходів, скільки їхню відносну величину. Найбільше цю вимогу задовольняє відношення доходів населення регіону до прожиткового мінімуму.

Складнішим завданням є визначення низки показників, які можуть бути використані для типології регіонів за рівнем розвитку соціальної інфраструктури. Якщо за планової економіки успішно використовували так звані валові показники (забезпеченість населення лікарями й лікарняними ліжками, кількість кінотеатрів, санаторіїв, будинків відпочинку тощо), то в ринковій економіці вони виявляються малопридатними, оскільки не інформують про ефективність використання об’єктів соціальної інфраструктури. Одним з адекватних показників у цих умовах можна вважати кількість побудованого та введеного в дію житла, оскільки, по-перше, житлові будинки належать до нерухомого майна, а масштаби житлового будівництва в підсумку орієнтовані переважно на наявний платоспроможний попит населення регіону; по-друге, цей показник враховує й будівництво в регіоні так званого «соціального» житла, призначеного для малозабезпечених категорій населення. Нарешті, по-третє, будівництво житла в будь-якому регіоні супроводжується більшою чи меншою мірою розвитком соціальної інфраструктури. Для здійснення ж міжрегіональних зіставлень абсолютні розміри введеного житла потрібно зіставити з кількістю населення регіону.

Надалі потрібно погрупувати регіони (адміністративно-територіальні одиниці) задля визначення пріоритетних для них напрямків соціальної політики, та розробити програми щодо покращення соціальної ситуації в регіоні загалом або за окремими соціальними показниками, які виявилися «проваленими».

Зусилля держави з реалізації соціальної політики мають інтенсифікуватися в міру просування від регіонів з відносно сприятливою соціально-економічною ситуацією до регіонів, соціальна ситуація в яких є кризовою. Відповідні диференційовані за групами регіонів напрямки соціальної політики можна умовно визначити як фонові.

Соціальна політика органів місцевого самоврядування постає як складова частина політики органів місцевого самоврядування, спрямована на покращення рівня і якості життя населення в межах певної території. Соціальна політика органів місцевого самоврядування регулюється правовими актами загальнодержавного значення, а також правовими актами органів місцевого самоврядування.

Як зазначила Є. Холостова, соціальна політика органів місцевого самоврядування як складова частина загальнодержавної соціальної політики передбачає реалізацію таких напрямків:

· соціальний захист населення (призначення та виплату пенсій і допомог);

· сприяння зайнятості працездатного населення;

· підтримка малозабезпечених верств населення із придбання й утримання житла;

· створення умов для реабілітації інвалідів і розвитку соціальної інфраструктури;

· контроль за діяльністю органів медико-соціальної експертизи;

· встановлення опіки та піклування;

· організація громадських робіт;

· надання в межах своїх повноважень пільг та переваг, пов’язаних з охороною материнства і дитинства;

· сприяння створенню необхідних життєвих умов для звільнених в запас військовослужбовців та їх сімей;

· організація заходів по літньому оздоровленню дітей-інвалідів, дітей-сиріт та дітей із малозабезпечених родин;

· розвиток муніципальної системи охорони здоров’я, здійснення заходів, спрямованих на збереження і покращення рівня здоров’я населення;

· створення сприятливих умов для народження й виховання дітей, захисту їх прав;

· загальнодоступність і безкоштовність дошкільної, шкільної та середньої професійної освіти.

 

На місцевому рівні можна якнайкраще відстежувати й оперативно розв’язувати наявні соціальні проблеми. Соціальна політика на рівні місцевого самоврядування здатна забезпечити комплексний підхід до соціального обслуговування населення. Адже громадяни, як правило, висувають та задовольняють більшість своїх соціальних потреб «за місцем проживання», тож у сфері муніципального управління зосереджена відповідальність за вирішення повсякденних життєзабезпечувальних завдань. Окрім того, саме на місцевому рівні більшою мірою можна виявити самоорганізацію та самодопомогу населення, залучити зусилля недержавних організацій та об’єднань осіб зі схожими проблемами. Соціальний потенціал взаємодопомоги та самодопомоги громади становить той додатковий ресурс, що дозволяє здійснювати соціальну політику на місцевому рівні набагато ефективніше, ніж на загальнодержавному.

 

 

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Які інструменти соціальної політики виділив Т. Ганслі?

2. Проаналізуйте, наскільки ті чи інші інструменти соціальної політики застосовуються в Україні.

3. Які обмеження в соціальній політиці вам відомі?

4. Які шляхи подолання суб’єктивних обмежень у соціальній політиці ви знаєте?

5. Що таке соціальна стратегія?

6. Назвіть та охарактеризуйте складові елементи проблемного поля соціальної політики.

7. Чи впливає регіональний чинник на реалізацію соціальної політики?

8. Які регіони відносять до депресивних?

Рекомендована література

1. Ганслі Теренс М. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки / М. Ганслі Теренс. – К.: Основи, 1996. – 236 с.

2. Іванова О. Л. Соціальна політика: теоретичні аспекти: курс лекцій / О. Л. Іванова. – К.: КМ Академія, 2003. – 108 с.

3. Іванова О. Передумови формування соціальної політики в Україні / О. Іванова // Соціальна робота в Україні: перші кроки / за ред. В. Полтавця. – К.: КМ Асаdemia, 2000. – С. 87–111.

4. Сіленко А. Соціальна політика та її пріоритети у перехідному суспільстві / А. Сіленко // Людина і політика. – 2003. – № 1. – С. 118–128.

5. Семигіна Т. Традиційні моделі соціальної політики в умовах глобалізації / Т. Семигіна // Людина і політика. – 2004. – № 1. – С. 134–143.

6. Скуратівський В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики: навч. посіб. / В. А. Скуратівський, О. М. Палій. – К.: МАУП, 2002. – 200 с.

7. Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення: зб. наук. ст. – К.: НВФ «Студцентр» / НІКА-Центр, 1998. – 204 с.

8. Спікер П. Соціальна політика: теми та підходи / П. Спікер. – К.: Фенікс, 2000. – 400 с.

9. Ярова Л. В. Понятійний апарат дослідження соціальної політики / Л. В. Ярова // Політологічний вісник: зб. наук. пр. – К.: ІНТАС, 2010. – Вип. 49. – С. 155–163.


 


[1] Ганслі Т. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки / Т. Ганслі. – К.: Основи, 1996.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.013 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал