Фінансування санаційних заходів за рахунок позикового капіталу. Ефективна фінансова діяльність підприємства неможлива без по­стійного залучення позикових засобів

Ефективна фінансова діяльність підприємства неможлива без по­стійного залучення позикових засобів. Використання позикового ка­піталу дозволяє істотно розширити обсяг господарської діяльності під­приємства, забезпечити більш ефективне використання власного ка­піталу, прискорити формування різних цільових фінансових фондів, а в кінцевому рахунку — підвищити ринкову вартість підприємства.

Хоча основу будь-якого бізнесу складає власний капітал, на під­приємствах деяких галузей економіки обсяг використовуваних позикових засобів значно перевищує обсяг власного капіталу. У зв'язку з цим керування залученням і ефективним використанням позикових засобів є однією з найважливіших функцій фінансового менеджме­нту спрямованою на забезпечення досягнення високих кінцевих ре­зультатів господарської діяльності підприємства.

Позиковий капітал, використовуваний підприємством, характе­ризує в сукупності обсяг його фінансових зобов'язань (загальну суму боргу). Ці фінансові зобов'язання в сучасній господарській практиці диференціюються у такий спосіб.

1. Довгострокові фінансові зобов'язання. До них належать усі форми функціонуючих на підприємстві позикового капіталу з тер­міном його використання більш одного року. Основними формами цих зобов'язань є довгострокові кредити банків і довгострокові по­зикові засоби (заборгованість за податковим кредитом; заборгова­ність за емітованими облігаціями; заборгованість з фінансової допо­моги, Наданої на поворотній основі і т. п.), термін погашення яких ще не наступив або їх не погашено у передбачений термін.

2. Короткострокові фінансові зобов'язання. До них відносять­ся усі форми притягнутого позикового капіталу з терміном його використання до одного року. Основними формами цих зобов'я­зань є короткострокові кредити банків і короткострокові позикові засоби (як передбачені до погашення в майбутньому періоді, так і не погашені у встановлений термін), різні форми кредиторської заборгованості підприємства (з товарів, робіт і послуг; з виданих векселів; з отриманих авансів; з розрахунків з бюджетом і поза­бюджетними фондами; з оплати праці; з дочірніми підприємства­ми; з іншими кредиторами) та інші короткострокові фінансові зо­бов'язання.

У процесі розвитку підприємства в міру погашення його фінан­сових зобов'язань виникає потреба в залученні нових позикових засобів. Джерела і форми залучення позикових засобів підприєм­ством досить різноманітні.

Діяльність підприємства з залучення позикового капіталу нероз­ривно пов'язана з функціонуванням кредитного ринку, розвитком його видів і сегментів, станом його кон'юнктури.

Угоди, укладеш на кредитному ринку, підрозділяються на обслу­говуючі відчужувані (ті, що переуступаються) фінансові запозичен­ня (комерційні і банківські перекладні векселі, акредитиви, чеки і т. п.) і невідчужувані види цих запозичень (пряме надання фінансових кредитів банками й іншими фінансовими інститутами конкретним суб'єктам господарювання; комерційний кредит, оформлений прос­тим векселем і т. п.).

У рамках сукупного кредитного ринку звичайно виділяються такі його сегменти (ринки): короткострокових кредитних інструментів, довго­строкових кредитних інструментів, міжбанківського кредиту і т. п.

Процес розвитку кредитного ринку характеризується постійним переливом кредитних ресурсів з одних його сегментів в інші і навіть між кредитним і фондовим ринком. Як приклад такого переливу можна навести процес, що спостерігається в останні роки, сек'юритизації, що характеризується переміщенням операцій з запозичен­ня капіталу з кредитного на ринок цінних паперів (у першу чергу, ринок облігацій), що забезпечує позичальникові зниження витрат з залучення кредиту).

Прямими учасниками фінансових операцій на кредитному ринку виступають кредитори і позичальники.

Кредитори являють собою суб'єктів кредитного ринку, що нада­ють позичку у тимчасове користування за визначений відсоток. Ос­новною функцією кредиторів є продаж кредитних ресурсів у грошо­вій або іншій формах для задоволення різноманітних потреб позикоодержувачів у позиковому капіталі. Кредиторами на ринку можуть виступати держава (здійснюючи цільове кредитування підприємств за рахунок засобів загальнодержавного і місцевого бюджетів, а та­кож державних цільових позабюджетних фондів); комерційні банки, що здійснюють найбільший обсяг і широкий спектр кредитних опе­рацій; небанківські кредитно-фінансові інститути (лізингові фірми, факторингові компанії і т. п.); інші установи.

Позичальники представляють суб'єктів кредитного ринку, що одержують позички від кредиторів під визначені гарантії їх повер­нення і за визначену плату у формі відсотка. Основними позичаль­никами кредитних ресурсів є підприємства реального сектору еко­номіки.

Головною особливістю механізму функціонування кредитного ринку є те, що ціною кредитних інструментів, що звертаються на ньому, виступає ставка відсотка за кредит.

У залежності від форм звертання окремих кредитних інструмен­тів відсоток за кредит може здобувати на ньому різні види: кредит­ний депозитний, міжбанківський, обліковий і т. п.

Дисконтна ставка центрального банку є регульованим державою показником; це регулювання здійснюється виходячи з макроекономічних факторів відповідно до фінансової політики держави.

Ціна пропозиції грошових та інших кредитних інструментів на кредитному ринку їхнім продавцем формується на диференційова­ній основі за кожним конкретним кредитом у відповідності до такої моделі:

КВк = ВУС + 1П + ПР + ПЛ + М,

де КВ_К - рівень кредитного відсотка;

ВУС — рівень діючої дисконтної ставки центрального банку країни;

ІП — рівень інфляційної премії, що звичайно прирівнюється до прогнозованого темпу інфляції;

ПР — рівень премії за ризик, розрахований виходячи з рівня кредитного ризику за конкретним позичальником;

ПЛ— рівень премії за ліквідність, зумовлений терміном надання кредиту з урахуванням оцінки його майбутньої вартості;

М— рівень маржі, зумовлений конкретною кредитно-фінансовою установою з урахуванням специфіки умов здійснення його кредит­ної діяльності.

Керування залученням позикових засобів являє собою цілеспря­мований процес їхнього формування з різних джерел і у різних формах відповідно до потреб підприємства в позиковому капіталі на різних етапах його розвитку. Розмаїття задач, розв'язуваних у про­цесі цього керування, визначає необхідність розробки спеціальної фінансової політики в цій області на підприємствах, що використо­вують значний обсяг позикового капіталу.

Політика залучення позикових засобів являє собою частину за­гальної стратегії формування капіталу, що полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення позикового капіталу з різних джерел відповідно до потреб розвитку підприємства [20].

Процес формування політики залучення підприємством позико­вих засобів включає такі основні етапи.

1. Аналіз залучення і використання позикових засобів у поперед­ньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення обсягу, складу і форм залучення позикових засобів підприємством, а також оцінка ефективності їхнього використання. Результати проведеного аналізу є основою оцінки доцільності використання позикових засобів на підприємстві у сформованих обсягах і формах.

2. Визначення цілей залучення позикових засобів у майбутньому періоді. Ці засоби залучаються підприємством суворо на цільовій основі, що є однією з умов наступного ефективного їхнього викори­стання. Особливо цей аспект важливий для підприємств, що перебу­вають у кризі.

Основними цілями залучення підприємствами позикових за­собів є:

> поповнення необхідного обсягу постійної частини оборотних активів. В даний час більшість підприємств, що здійснюють вироб­ничу діяльність, не мають можливості цілком фінансувати цю час­тину оборотних активів за рахунок власного капіталу. Значна части­на цього фінансування здійснюється за рахунок позикових засобів;

> забезпечення формування перемінної частини оборотних ак­тивів. Яку б модель фінансування активів не використовувало під­приємство, у всіх випадках перемінна частина оборотних активів частково або цілком фінансується за рахунок позикових засобів;

> формування відсутнього обсягу інвестиційних ресурсів. Залу­чення позикових засобів у цьому випадку — необхідність приско­рення реалізації окремих реальних проектів підприємства (нове бу­дівництво, реконструкція, модернізація); відновлення основних за­собів (фінансовий лізинг) і т. п.;

> інші тимчасові нестатки. Принцип цільового залучення пози­кових засобів забезпечується й у цьому випадку, хоча таке їх залу­чення здійснюється звичайно на короткі терміни й у невеликих об­сягах.

3. Визначення граничного обсягу залучення позикових засобів. Максимальний обсяг цього залучення диктується двома основними умовами:

а) граничним ефектом фінансового лівериджу. Оскільки обсяг власних фінансових ресурсів формується на попередньому етапі, за­гальну суму використовуваного власного капіталу може бути визна­чено заздалегідь. Стосовно неї розраховується коефіцієнт фінансо­вого лівериджу (коефіцієнт фінансування), за якого його ефект буде максимальним. З урахуванням суми власного капіталу в майбутньо­му періоді та розрахованого коефіцієнту фінансового лівериджу об­числюється граничний обсяг позикових засобів, що забезпечує ефе­ктивне використання власного капіталу;

б) забезпеченням мінімальної фінансової стійкості підприємства. Вона має оцінюватися не тільки з позицій самого підприємства, але і з позицій можливих його кредиторів, що згодом забезпечить зни­ження вартості залучення позикових засобів.

4. Оцінка вартості залучення позикового капіталу з різних джерел. Проводиться в розрізі різних форм позикового капіталу, залучува­ного підприємством іззовні. Результати такої оцінки — основа роз­робки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел залучення позикових засобів, що забезпечують задоволення потреб підприємства у позиковому капіталі.

5. Визначення співвідношення обсягу позикових засобів, залучу­ваних на коротко- і довгостроковій основі. Розрахунок потреби в обсягах коротко- і довгострокових позикових засобів ґрунтується на цілях їхнього використання у майбутньому періоді. Розрахунок необхідного розміру позикових засобів у рамках кожного періоду здійснюється в розрізі окремих цільових напрямків майбутнього їх використання. Метою цих розрахунків є встановлення термінів ви­користання залучуваних позикових засобів для оптимізації співвід­ношення їх довго— і короткострокових видів. У процесі цих розра­хунків визначаються повний і середній термін використання пози­кових засобів.

Розрахунок повного терміну використання позикових засобів здій­снюється в розрізі перелічених елементів виходячи з цілей їх вико­ристання і сформованої на фінансовому ринку практики встановлен­ня пільгового періоду і терміну погашення.

Середній термін використання позикових засобів являє собою середній розрахунковий період, протягом якого вони знаходяться у використанні на підприємстві. Він визначається за формулою:

СТп = ТКп/2 +ПП + ТП/2

де СТп — середній термін використання позикових засобів; ТКп — термін корисного використання позикових засобів; ПП — пільговий (граційний) період; ТП — термін погашення.

Середній термін використання позикових засобів визначається за кожним цільовим напрямком залучення цих засобів; за обсягом їхнього залучення на коротко— і довгостроковій основі; за залучува­ною сумою позикових засобів у цілому.

Співвідношення позикових засобів, залучуваних на коротко- і довгостроковій основі, може бути оптимізовано також з урахуван­ням вартості їхнього залучення.

6. Визначення форм залучення позикових засобів. Ці форми ди­ференціюються в розрізі фінансового кредиту; товарного (комерцій­ного) кредиту; інших форм. Вибір форм залучення позикових засо­бів підприємство здійснює виходячи з цілей і специфіки своєї гос­подарської діяльності.

7. Визначення складу основних кредиторів. Цей склад визначається формами залучення позикових засобів.

8. Формування ефективних умов залучення кредитів. До найважли­віших з цих умов належать:

а) термін надання кредиту;

б) ставка відсотка за кредит;

в) умови виплати суми відсотка;

г) умови виплати основної суми боргу;

д) інші умови, пов'язані з одержанням кредиту.

Термін надання кредиту — одна з визначальних умов його залу­чення. Оптимальним вважається термін протягом якого цілком реа­лізується мета його залучення (наприклад, іпотечний кредит — на термін реалізації інвестиційного проекту; товарний кредит — на пе­ріод повної реалізації закуплених товарів і т. п.).

Ставка відсотка за кредит характеризується трьома основними параметрами: формою, видом і розміром:

За застосовуваними формами розрізняють процентну (для наро­щення суми боргу) і дисконтну ставку (для дисконтування суми боргу). Якщо розмір цих ставок однаковий, перевагу має бути відда­но процентній ставці, тому що в цьому випадку витрати з обслуго­вування боргу будуть меншими.

За застосовуваними видами розрізняють фіксовану (встановлювану на весь термін кредиту) і плаваючу ставку відсотка (з періодичним пере­глядом її розміру в залежності від зміни дисконтної ставки центрального банку, темпів інфляції і кон'юнктури фінансового ринку). Час, протягом якого ставка відсотка залишається незмінною, називається процентним періодом. За умов інфляції для підприємства кращою є фіксована ставка або ставка, що плаває, з високим процентним періодом.

Розмір ставки відсотка за кредит — визначальна умова за оцінки його вартості. З товарного кредиту він приймається за оцінки в розмірі цінової знижки продавця за здійснення негайного розрахун­ку за поставлені товари, вираженої в річному вирахуванні.

Умови виплати суми відсотка характеризуються порядком ви­плати його суми. Він зводиться до трьох принципових варіантів виплати: всієї суми відсотка в момент надання кредиту; суми відсот­ка рівномірними частинами; всієї суми відсотка в момент сплати основної суми боргу (за погашення кредиту). За інших рівних умов кращим є третій варіант.

Умови виплати основної суми боргу характеризуються передба­чуваними періодами, його повернення. Ці умови зводяться до трьох принципових варіантів: часткове повернення основної суми боргу протягом загального періоду функціонування кредиту; повне повер­нення всієї суми боргу після закінчення терміну використання кре­диту; повернення основний або частини суми боргу з наданням піль­гового періоду після закінчення терміну корисного використання кредиту. За інших рівних умов третій варіант є для підприємства найкращим.

Інші умови, пов'язані з одержанням кредиту, можуть передбача­ти необхідність його страхування, виплати додаткової комісійної ви­нагороди банку, різний рівень розміру кредиту стосовно суми заста­ви або застави і т. п.

9. Забезпечення ефективного використання кредитів. Критерієм такої ефективності виступають показники обіговості і

рентабельності позикового капіталу.

10. Забезпечення своєчасних розрахунків за отриманими кредитами. За найбільш великими кредитами може заздалегідь резервуватися спеціальний поворотний фонд. Платежі з обслуговування кредитів включаються в платіжний календар і контролюються в процесі мо­ніторингу поточної фінансової діяльності.