Методи та джерела збільшення статутного фонду. У разі виникнення на підприємстві потреби у збільшенні статут­ного фонду воно може скористатися для її задовільнення такими трьома методами:

У разі виникнення на підприємстві потреби у збільшенні статут­ного фонду воно може скористатися для її задовільнення такими трьома методами:

1) збільшення кількості акцій без зміни їх номінальної вартості;

2) збільшення номінальної вартості акцій;

3) обмін облігацій на акції.

За використання першого методу збільшення статутного фонду він може зростати за рахунок трьох джерел:

> додаткової емісії акцій;

> реінвестиції прибутку;

> індексації основних фондів.

Після прийняття рішення про збільшення статутного фонду та виконання інших загальних передумов з метою швидкого та ефектив­ного розміщення акцій доцільним є звернення емітента до послуг фінансових посередників (професійних торговців цінними папера­ми) — андеррайтерів, які можуть взяти на себе зобов'язання з розмі­щення всієї емісії або її частини. При цьому вони надають емітенто­ві гарантію на її розміщення.

Коли мова йде про збільшення статутного фонду кризового під­приємства, то воно на цьому шляху стикається с проблемою неба­жання потенційних інвесторів ризикувати своїми фінансовими вкла­деннями. 1 це цілком зрозуміло, оскільки спрямування капіталовкла­день до такого роду підприємств пов'язане з підвищеним ризиком. Задля часткової компенсації цієї ризикованості потенційних інвесто­рів слід заохочувати різного роду пільгами та привілеями вкладення капіталу. Наприклад такими як:

> переваги щодо розподілу майбутніх прибутків;

> переваги під час прийняття управлінських рішень;

> пільги в разі розподілу ліквідаційної маси.

Якщо готовність бути інвесторами виявили колишні акціонери (акції нової емісії будуть розподілені між акціонерами) - це свід­чить про високий рівень довіри до керівництва підприємства з боку його власників і може відіграти вирішальну роль у розв'язанні фі­нансових проблем із кредиторами.

Третій етап процедури збільшення статутного фонду підприємс­тва додатковою емісією - встановлення курсу емісії. Це той курс, за яким передплачуються акції. З юридичної точки зору нижньою межею курсу емісії нових акцій є їх номінальна вартість, а з економіч­ної — номінальна вартість разом із витратами на здійснення емісії. До основних витрат на здійснення емісії належать:

а) оплата послуг аудиторів;

б) оплата послуг фінансових посередників;

в) витрати на друкування бланків цінних паперів;

г) витрати на сплату державного мита при реєстрації емісії (0, 1% номінальної вартості запланованого обсягу емісії);

д) оплата послуг незалежного реєстратора;

є) витрати на рекламу та друкування проспекту нової емісії.

Витрати, пов'язані з емісією цінних паперів, включаються до складу валових витрат підприємства-емітента. Щоб стимулювати попит на акції нової емісії доцільно встановити їх максимальну вартість на рівні біржового курсу акцій старої емісії, а сама ціна акцій нової емісії не повинна перевищувати ринкової ціни старих акцій. Такий підхід є виправданим тому, що правильний вибір курсу емісії є вирішальним чинником успіху її розміщення. Чим вищий курс додаткової емісії, тобто чим ближчий він до біржового курсу старих акцій, тим більший обсяг ліквідних засобів залучаєть­ся на підприємство за заданого обсягу збільшення статутного фон­ду й одного того ж самого збільшення капіталу і тим більшим буде емісійний дохід.

Ажіо, або емісійний дохід, — це сума перевищення доходів, отри­маних від емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав). Ажіо становить різницю між курсом емісії та номінальним курсом акцій. Для підприємства високий курс емісії є вигіднішим, оскільки в такому разі його власний капітал збільшується значною мірою за рахунок додаткового капіталу, на який не потрібно нараховувати дивіденди.

Але високий курс емісії може призвести до труднощів із поши­ренням додаткової емісії. Може скластися ситуація, коли біржовий курс старих акцій впаде нижче від рівня емісії нових. Тоді можна забезпечити ліквідність акцій та підтримку курсу за умови, що ці акції масово скуплять великі акціонери (держателі контрольного па­кета) або саме підприємство-емітент.

Водночас чим менший курс емісії (чим ближчий він до номінальної вартості) за певного обсягу потреби в капіталі, тим більшим має бути номінальний капітал, а отже, і рівень «розмивання основного капіталу» та знецінення старих акцій, яке доведеться покривати за рахунок переважних прав.

За збільшення статутного фонду здійснюється випуск акцій тієї ж номінальної вартості, що визначена за раніше випущеними акція­ми. У разі емісії акцій внаслідок збільшення статутного фонду за рахунок реінвестицій чи індексації основних фондів акції додатково­го випуску розподіляються серед акціонерів пропорційно до " їхньої частки у статутному фонді відкритого акціонерного товариства на момент прийняття рішення про додатковий випуск акцій.

Обмежувати термін отримання акціонерами акцій додаткового випуску неприпустимо. Якщо на момент прийняття рішення про додатковий випуск акцій власник акцій змінився, то всі права та зобов'язання щодо отримання акцій додаткового випуску переходять до нового акціонера.

Якщо відбувається збільшення номінальної вартості корпоратив­них прав, то акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної вартості відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер.

Збільшення статутного фонду акціонерного товариства збільшен­ням номінальної вартості акцій є підставою для анулювання реє­страції попередніх випусків акцій. Тому потрібно зареєструвати ви­пуск акцій нової номінальної вартості.

У разі збільшення номінальної вартості акцій статутний фонд збільшується за рахунок таких джерел:

> додаткові внески власників корпоративних прав підприємства;

> індексація основних фондів.

Цей метод характерний тим, що кожен з акціонерів може допла­тити до визначеного рівня нової номінальної вартості акцій. Якщо акціонер відмовився зробити це, емітент зобов'язаний запропонува­ти йому викупити його акції. Якщо акціонер не доплатив за акції і не прийняв пропозицію емітента щодо викупу належних йому ак­цій, він має отримати акції нової номінальної вартості в тій кілько­сті, яка визначається діленням загальної номінальної вартості акцій, що йому належать, на нову номінальну вартість акцій. При цьому нова номінальна вартість акцій має бути визначена так, щоб забезпе­чити виконання умови неподільності акцій та уможливити обмін акцій, які належать акціонеру, на цілу кількість акцій нової номінальної вартості.

У разі збільшення статутного фонду обміном облігацій існуючої номінальної вартості на акції відповідного емітента цей фонд збіль­шується на загальну номінальну вартість облігацій, що обміню­ються на акції. При цьому номінальна вартість облігацій, умовами випуску яких передбачається їх обмін на акції, має дорівнювати номінальній вартості акцій. Метод збільшення статутного фонду обміном облігацій на акції пов'язаний, передусім, з облігаціями конверсійної позики.

Конвертовані облігації — це іменні облігації, які через певний час можна обміняти на звичайні акції підприємства. У науково-практичній літературі з питань санації конверсійні облігації харак­теризуються як особливо ефективний санаційний інструмент. Вони є однією з форм кредитування санації власниками та кредиторами підприємства. Конверсійні облігації можуть заохотити інвестора до надання фінансових ресурсів, якщо він не ризикує придбати зви­чайні акції.

Якщо кредитор скуповує цей вид акцій, він:

> добивається для себе відносної безпеки вкладень (у разі банк­рутства підприємства претензії власників облігацій задовольняти­муться нарівні з іншими кредиторами);

> отримує можливості збільшити капітал, який дають звичай­ні акції.

Підприємства емітують такі облігації тоді, коли ставки на креди­тному ринку доволі високі, а курс акцій через низьку прибутковість має тенденцію до зниження. Випуск звичайних акцій за таких об­ставин є проблематичним.

Відсотки за конвертованими облігаціями є нижчими за середню процентну ставку на кредитному ринку. Отже, інвестори дають зго­ду одержати нижчий процент, притаманний конверсійним облігаці­ям, заради можливості обміняти їх згодом на звичайні акції.

Оскільки збільшення капіталу в результаті обміну облігацій на акції призводить до змін курсу акцій та до розмивання прав акціоне­рів, вони мають такі самі переважні права на купівлю конверсійних облігацій, як і на купівлю нових акцій. Переважні права визнача­ються відношенням статутного фонду до загальної номінальної вар­тості емітованих облігацій.

Коефіцієнт конверсії (відношення, за яким планується конвер­сія) показує, скільки облігацій потрібно подати, аби одержати одну акцію, і визначається діленням номінальної вартості всіх облігацій, які перебувають в обігу, на обсяг збільшення (приріст) статутного фонду.