Преса української еміграції та інші органи на чужині

Одночасно з військово-таборовою пресою народжується на чужині преса української політичної еміґрації. 3 бігом часу вона поширюється и об'єднується з іншими органами поза українськмими землями. Має своїм завданням ця преса організацію національно-політичної думки, задоволення культурних і наукових інтересів та інформування чужини.

Вже в 1919-20 рр. виходить в Берліні газета „Український Прапор", що його видає уряд преси і пропаґанди Західньо-Української Народньої Республіки. Протрималася, як орган галицько-українських змагань, до 1931 р. Тут же за редакцією 3.Кузелі виходить тижневик „Нове Слово", а в 1921-22 рр. „Українське Слово", спочатку двічі на тиждень, а потім (1922), як щоденна газета за редакцією Д.Дорошенка та 3.Кузелі, заступаючи думки гетьманського руху. У Відні починають виходити такі органи, як „Боротьба" (1920), тижневик, що заступає інтереси робочого люду, та „Нова Доба", що виходила під проводом В. Винниченка та інших. Року 1919 у Відні починає виходити під проводом В, Піснячевського тижнекий журнал п. н. „Воля", потім „Воля України". Під вмілим проводом стала „Воля" широкоінформативним часописом. Чимало місця було відведено на його сторінках також публіцистиці, де визначалося гостре перо самого В. Піснячевського. В цих же роках (1920-22) Закорд. Делеґ. Україн. Партії Соц.-Рев. (УПСР) приступав у Відні до видання під проводом М. Грушевського свого органу п. н. „Борітеся – Поборете". Виходив він при найближчій участі М.Шрага, М.Шаповала, М.Чечеля та інших.

Появилося десять чисел, з яких шоста книжка повністю присвячена проекту програми УПСР. 3 1922 р. виходить у Празі центральний оргавн Україн. Соц.-Дем. п. н. „Соціялістична Думка", як продовження „Вільної України", яка у січні 1921 р. почала була виходити у Львові.

У Варшаві з 1921 р. виходить щоденна гезета під проводом Ол. Саликовського п. н. „Українська Трибуна". Був це добре поінформований орган, що під вправною редакторською рукою приносив також праці и статті на теми політичні, економічні, історичні, літературні тощо. Найблищими співробітниками були: А.Ніковський, О.Лотоцький, В. Садовський, К.Мацієвич, Дм.Геродот та інші, що відбивали думки і політичне наставления соц.-федерал. (рад.-дем. партії).

Ідеологічним органом гетьманців став журнал „Хліборобська Україна", що в 1920-25 рр. виходила збірниками під проводом В. Липинського.

В перших роках еміґрації народжуються також органи літератури, мистецтва, національно-культурного життя, як також присвячені справам військовим, історії визвольних змагань тощо. Року 1920 у Відні за редакцією О. Олеся починає виходити журнал п. н. „На переломі". Ставив він завданням „стати осередком чистого духового життя за кордоном... стати висловом національного сумління..."

До здійснення того стали такі літературні, наукові і публіцистичні сили, як М.Грушевський, С.Черкасенко, О.Колесса, Б.Лепкий, С.Шелухин та інші.

Другим суспільно-літературним і науковим органом стала „Нова Україна", що 1922 р. почала виходити з ініціятиви Українського Громадського Комітету в Празі, як двотижневик громадсько-культурного та економічного життя, при найближчій участі М. Шаповала, Н.Григорієва, Н.Багацького та Б.Мартоса. 3 січня 1923 р. перетворилася вона у товстий журнал-місячник письменства, мистецтва, науки і громадського життя і так виходила до 1928 р. Спочатку за редакцією М.Шаповала і В.Винниченка та секретаря редакції П.Богацького, а пізніш за редакцією Н.Григорієва, М.Галана, С.Довгаля, Б.Залєвського. Згуртувала вона найширші літературні, наукові і публіцистичні сили. Дала твори старших і молодих авторів з еміґрації. Пролунав тут голос українських письменників з-поза „залізної завіси" (В.Підмогильний та інші), з якими журнал нав'язав зв'язки. Під доброю вправною редактор-ською рукою розвинувся він в орган, що здобув признания и інтерес в широких колах українського суспільства, як на чужині, так і на українських землях, разом з глибоким подратованням ворожих кіл,, по тому боці".

Зі спеціяльних органів у першу чергу треба згадати воєнно-літературний журнал п. н. „Табор". Почав він виходити 1923 р. у Каліші розміром в 4-6 аркушів друку при найближчій участі ген. В. Куща та полк. М. Садовського і співпраці генер. С. Дельвіга, Колосовського, В. Сальського, П. Шрамченка, Т. Олесіюка та інших.

Спочатку видавці мали на думці присвятити цей орган виключно розробці военного знания, але вже з третім числом дали місце і „літературі", а саме – ідеологічним, політичним та полемічним статтям, витриманим у дусі концепції, що її заступав і на яку поклав печать своєї особистости С. Петлюра.

Не меншого значения і популярности здобув другий поважний орган, присвячений історії визвольних змагань п. н. „За Державність". Зібрав він на своїх сторінках чимало цінного матеріялу та дав не менш цінних праць до історії боротьби українського народу за державність. Виходив цей орган товстими збірниками і протримався до другої світової війни.

Врешті популярний громадсько-політичний та інформативний тижневий журнал, що його основником був С. Петлюра, п. н. „Тризуб". Засновано його 1925 р. в Парижі. Виходив без перерви до 1939 р. як речник і захисник ідей, покладених в основу української держави в формі Української Народньої Республіки (УНР).

Із спеціяльних органів цього часу треба згадати ще такі, як „Книга", бібліографічний журнал, якого появилося одне число у Відні 1921 р. під проводом проф. Дм. Антоновича; „Український Медичний Вісник", що почав виходити у Празі 1923 р. і протримався до 1925 р.; „Український Студент" (Прага, 1920-24) тощо.

Починаючи з 1923 до 1939 рр. преса української еміґрації широко розгортається, охоплює різні галузі національно-суспільного життя і вимагає для себе спеціяльної сторінки огляду. Зокрема в цей час виходить у різних місцях Европи довга низка „Вістей" та бюлетенів поодиноких організацій, серед яких чимало присвячених інформації чужинців.

3 інформаційних органів цього часу в першу чергу треба згадати „Українську Кореспонденцію" скорочено: „Українкор", що виходила в чеській Празі під час пацифікаційних подій на західньоукраїнських землях. Почала виходити з ініціятиви членів празької групи Української Партії Соц.-Револ., за проводом і редакцією д-р Я. Зозулі та інж. Гр. Денисенка. Виходила в двох виданнях: українському и чеському 1930-31 рр. Здобула популярність, зокрема чеське видання стало популярним інформаційним джерелом для органів чеської преси. Подібним же інформаційним бюлетенем пізніше став у Празі „Українськи Пржеглед" в чеській мові, що виходив так само з ініціятиви і стараниям празької групи УПСР.

Врешті широку популярність здобув „Український Тиждень", що довший час виходив у Празі за ведениям П. Зленка.

3 суспільно-політичних органів цього часу треба відзначити в першу чергу такі, як,, Вісник УПСР", а потім „Трудова Україна", основником якої був М. Шаповал, а по його смерті (1932) виходила за редакцією Н. Григорієва та П. Богацького, як орган Центр. Коміт. УПСР; „Розбудова Нації", як ідеологічний орган націоналістичної течії в українському суспільстві, що виходила місячними випусками в Празі.

3 інших такі, як: „Наша Спілка", орган Української Селянської Спілки (Прага), „Шлях Незалежности" (Варшава), „22 січня" (Париж); „Незалежність", „Український Революціонер" та „Сурма", призначені для українських земель; „За Конґрес" (Прага), „Інвестіґейтор" (Лондон) та інші; орган літературно-мистецького характеру: „Літопис політики, письменства і мистецтва" (Берлін); Студентські: „Студенський Вісник", „Життя", „Спудей" (Прага), „Наша Громада" (Подєбради); „Чорноморя" (Данціґ) та інші; бібліографічні: „Книголюб" (Прага); військові: „Військова Справа", „Вояк", „Запорожець" (Париж) та інші; господарські: „Господарський Бю-летень" (Париж), „Торговельно-Промисловий Вісник" (Варшава), „Село" Подєбради; спеціяльні: „Український Філятеліст" (Відень), та інші, серед яких преса кубанської української еміґрації, як: „Про Кубань", „Кубанські Думки", „Кубанський Край", „Наш Край", „Хвилі Кубані", „Чорноморець" (Прага).

У 1930-х роках у Варшаві почали виходити три часописи, що зайняли в українській журналістиці окреме поважне місце.

Першим з них був квартальник, а потім двомісячник п. н. „Ми". Виходив в 1933-39 рр. при найближчій участі М. Куницького, А. Крижановського та I. Дубицького та при співпраці Б. Ольхівського, Гл. Лазаревського, Н. Левицької-Холодної та інших. Виконав він своє завдання, як літературно-мистецький орган чи то своїм змістом, чи то формою видання. 3 січня 1935 р. почав виходити науково-літературний місячник п. н. „Наша Культура" та місячник для студій української мови п. н. „Рідна Мова", обидва старанням і під безпосереднім проводом проф. I. Огієнка.

Поставивши своєю метою: „всебічне і глибоке наукове висвітлення нашої духової и матеріяльної культури", „Наша Культура" оповістила свою програму, що охоплювала праці з історії, літератури, мистецтва, філософії, мовознавства, етнографії, права, археологи', педагогіки і т. інше. Впродовж трьох років під вмілим проводом видавця і редактора, журнал об'єднав широке коло наукових працівників, що в 32 томах дали понад 200 наукових праць з різних галузів. Проте і цей поважний і незалежний орган не уникнув бича української преси. У грудневій книжці 1937 р. редакція примушена була повідомити читачів про тимчасове припинення видання, поки передплатники не виконають свого елементарного обов'язку - поки не заплатять своїх боргів. Робимо це, як демонстраційний протест – писала редакція – проти тих неплатників, що стали буденним явищем у нашому громадянстві".

Тут же попередження, що „неплатство и післяплатство вб'є „Рідну Мову", і зрештою сподівання, що перерва в праці – тільки тимчасова примусова перерва, яка покінчиться в найкоротшому часі. Але це – додає редакція – залежить від... неплатників і післяплатників.

Сподівання не здійснилися. Тимчасова перерва „Нашої Культури" перетворилася в остаточне припинення і журналу вже не пощастило відновитися.

Натомість „Рідна Мова" проіснувала без перерви до 1939 р., несучи до широких кіл українського народу глибоку любов, пошану і знання своєї мови.