Роль Еклоги у Візантійський судах.

На рубежі VII-VIII ст. правова система Візантії переживає серйозні випробування, пов'язані з глибокою кризою економічної системи, занепадом міст, розселенням на державних землях варварів, вторгненням арабів і т.д. Саме в цей час поступово завершується процес перетворення візантійського права з пізньоантичного в середньовічне. У VIII в. із загальним економічним і культурним підйомом знову пожвавлюється законодавча діяльність візантійських імператорів і юридичних шкіл.

На другому етапі історії візантійського права законодавство, підтримуване не тільки римської правової традицією і звичайним правом, а й власним досвідом візантійських юристів, стає більш гнучким і життєстійким. Саме життєві потреби візантійського суспільства зробили необхідними нові роботи з систематизації законодавства та з переробки кодифікації Юстиніана, яка була виконана на латині і якою володів лише невелике коло осіб. Судову практику не могло задовольнити те, що в Дігестах Юстиніана багато термінів і метою фрагменти з творів Модестіна, Папініана та інших юристів-класиків давалися на грецькій мові. Фактичне перетворення Візантії в греко-слов'янська держава наполегливо вимагало і зміни мови законодавчих актів.

Потреби судової практики робили необхідним переробку Зводу законів Юстиніана і його виклад у короткій і зрозумілій формі. У 726 році (за деякими даними - в 741 році) за вказівкою імператора-іконоборця Льва Исаврийской була видана Еклога (" обрані закони"), що з'явилася найважливішим етапом у розвитку візантійського права.

Укладачі Еклоги зберегли з кодифікації Юстиніана лише невелику частину правового матеріалу, тому вона складалася з 18 невеликих титулів, деякі з них включали тільки по одній статті. У самому підзаголовку до Еклозі вказувалося, що вона являє собою скорочення і виправлення " в дусі більшого людинолюбства" законодавства " великого Юстиніана". Іконоборча фразеологія Еклогі знайшла своє відображення лише в її вступній частині, де йшлося про необхідність керуватися " істинної справедливістю", а не висловлювати " на словах захоплення" нею і навіть наказувалося " на справу" віддавати перевагу малозабезпеченим і бідним. У Еклозі був спеціальний титул (VIII), присвячений рабам. Передбачалися деякі випадки перетворення в рабів вільних людей (наприклад, дезертирів), але основний упор був зроблений на нові способи і форми звільнення рабів (наприклад, їх відпуск на свободу в церкві та ін), що відображало розвиток феодальних відносин.

У Еклозі повною мірою виявився вплив християнської релігії і моралі, і посилання на Євангеліє використовувалися для обгрунтування ряду правових положень. Особливо глибоко християнські ідеї проникли в шлюбно-сімейне право (титули I-VII). Еклога ввела невідоме раніше візантійським правом заручення (з 7 років), яке вимагало формально згоди самих заручається, а фактично у зв'язку з їх малоліттям - батьків. Шлюбний вік був встановлений в 15 років для чоловіків і 13 - для жінок. Під впливом християнської церкви було скорочено кількість законних приводів до розлучення. Жінка, згідно християнкою моралі, займала підлегле місце в сім'ї, але на відміну від класичного римського права Еклога відбила тенденцію до вирівнювання майнового режиму чоловіка і дружини. Посаг і шлюбний дар, отриманий женою, розглядалися не як власність чоловіка, а як майно, дане йому в управління. При спадкуванні за заповітом встановлювалася обов'язкова частка дітей (не менше 1/3 частини спадщини), визначалися сім розрядів спадкоємців, до яких послідовно переходило майно померлого при відсутності заповіту.

Титули Еклогі, присвячені договірному праву (IX-XIII), з численних угод, розглянутих у Зводі законів Юстиніана, згадують лише купівлю-продаж, позика, внесок (зберігання), товариство. У договір купівлі-продажу, що укладається як в усній, так і в письмовій формі, під впливом грецького права був введений задаток. У договорі позики, ймовірно в якості поступки церковним догматам, було опущено згадка про відсотки, відомих римському праву. Коротко говорилося про такий важливий інституті, як наймання, що включало і оренду землі, яка могла передбачатися на термін, що не перевищує 29 років. Очевидно, що здача в оренду приватних земель у Візантії не набула поширення. Зате характерно згадка в Еклозі про здачу в оренду державних, імператорських і церковних земель із щорічним внеском орендарем найманої плати.

Широку розробку в Еклозі отримав і інший типовий для розвивається феодалізму інститут - емфітевзис. Останній встановлювався як вічна або як обмежена оренда " на строк до трьох поколінь, які успадковують один за одним за заповітом або без заповіту". Особа (емфітевт), що отримало емфітевзис, як правило землю, зобов'язане було сплачувати власнику " без вивертів" щорічний внесок, а також дбати про " збереженні та покращенні нерухомості". Якщо емфітевт протягом трьох років не вносив обумовлену плату, то міг бути позбавлений наданої йому нерухомості.

Найбільш обширним і деталізованим в Еклозі був титул XVII, присвячений злочинам і покаранням. Під впливом поглиблюються соціальних протиріч в кримінальне право було внесено багато нових положень, що відбили посилення державної репресії. Не випадково саме даний титул Еклогі отримав найбільшу популярність і незмінно використовувався в наступних законодавчих склепіннях Візантії.

У Еклозі передбачалося переслідування державних злочинців: перебіжчиків до ворога, фальшивомонетників і т.д. Особливо була виділена стаття, де говорилося про осіб, які піднімають повстання проти імператора або ж беруть участь в " змові проти нього чи проти держави християн". Такі особи розглядалися як мають намір " все зруйнувати", а тому їх " в той же годину має зрадити смерті". Багато уваги законодавець приділив також злочинів проти християнської релігії. Суворим покаранням підлягали особи, що дають помилкову клятву на " божественних Євангеліях", що піднімають руку на священика під час молитви, відреклися в полоні від " непорочної християнської віри", чаклуни, знахарі, виготовлювачі амулетів, прихильники ворожих християнству релігій, учасники поганських або єретичних рухів (зокрема, маніхеі і монтаністи).

Еклога передбачала покарання за вбивство і тілесні ушкодження, завдані в бійці, причому покарання диференційована залежно від того, були ці злочини навмисному або ненавмисному. Так, " якщо хто-небудь бив свого раба батогами або палицями і раб помер, то не засуджується пан його як вбивця". Відповідальність господаря виникала тільки у випадку навмисного вбивства раба (" непомірно його катував, або отруїв його отрутою, або його спалив").

У Еклозі перераховується також ряд майнових злочинів: крадіжка, грабіж, знищення чужого майна, підпал, розграбування чужих могил. Але більшість її статей було присвячено злочинів, які посягають на встановлений державою і освячений церквою лад сімейних і моральних відносин. Серед них виділяються: кровозмішення, згвалтування, перелюб, вступ в зв'язок з черницею, хрещеницею, дівчиною, скотоложство, витравлення плоду і т.д.

Розробленою і жорстокішою (навіть порівняно з законодавством Юстиніана) була система покарань. Досить часто в Еклозі передбачалася смертна кара. Але особливо витонченої була система членовредітельскіх і тілесних покарань, які в класичному римському праві застосовувалися головним чином до рабів, а тепер були поширені і на вільних людей: відрізання носа; виривання мови, відсікання руки, осліплення, оскопленіе і т.п. Були відомі ганебні покарання (наприклад, обстрижені бороди і волосся), а також конфіскація майна.

По деяких злочинах характер покарання в Еклозі визначався в залежності від соціального стану винного. Так, за ст. 22 для сановних осіб за зв'язок з чужою рабинею покладався великий штраф. За цей же злочин " проста людина" підлягала не тільки штрафу, але й перетину батогами. Диференціювалися також покарання за зв'язок з дівчиною " без відома її батьків": для осіб " заможних", осіб " середнього добробуту", а також для " бідних і незаможних". Якщо перші повинні були виплатити звабленої компенсацію, розмір якої залежав від їх положення, то останні піддавалися ударів батогом, Обстрижений-нию і висилки (титул XVII, ст. 29). Проте в переважній більшості інших статей кримінальна відповідальність не ставилася в залежність від соціального стану винної особи. На думку ряду дослідників, в цьому виявилося прагнення творців Еклогі дещо пом'якшити соціальні контрасти.

Соціальна нерівність закріплюється в Еклозі і в тих її положеннях, які присвячені доказам (титул XIV). Тут прямо вказується, що " свідки, які мають звання, або посада, або заняття (або добробут), наперед вважаються прийнятними". Що ж стосується " свідків невідомих", тобто осіб нижчого соціального стану, то вони, якщо дані ними свідчення оскаржувалися в суді, піддавалися допиту під батогами.

Надмірна стислість Еклогі, відсутність в ній таких важливих питань, як способи набуття і втрати права власності, давність та ін, приводили до того, що незважаючи на її велику практичну значимість, судам з цілого ряду справ в подальшому доводилося звертатися безпосередньо до кодифікації Юстиніана.

У ряді своїх списків Еклога доповнювалася землеробським, Морським та Військовим законами. Найбільше значення з них мав землеробський закон, який за своїм змістом нагадував західноєвропейські " варварські правди". Він заповнював істотну прогалину Еклогі: регулював відносини, які складалися у сільських громадах, які до VIII в. стали відігравати важливу роль в житті візантійського суспільства.

Розрізняються дві основні версії (редакції) землеробського закону: рання (найбільш цінна як джерело звичайного права) і пізня, що відбила вже більш високу ступінь соціальної диференціації. Час і місце складання ранньої редакції є спірними. Деякі дослідники відносять її до кінця VII ст. (До Юстиніану II), інші наполягають на її южноиталийском походження. Однак панівною є точка зору, згідно з якою землеробський закон був складений в Константинополі при імператорів Исаврийской династії в 20-х роках VIII в., Тобто приблизно в один час з Еклогой, в якості додатку до якої він зазвичай і листувався.

Землеробський закон являв собою приватну компіляцію, але потім отримав офіційне визнання, можливо, одночасно з Еклогой. Рання редакція землеробського закону нараховувала 85 статей і, як це властиво пам'ятників звичайного права, не мала чітко вираженої внутрішньої структури. Землеробський закон діяв у Візантійській імперії протягом всієї її історії, але більш пізні редакції, що відносяться, зокрема, до XIV ст., Налічували вже 103 статті, згруповані в 10 титулів.

Що увійшли в землеробський закон правові норми були спрямовані на врегулювання найбільш типових конфліктів, що виникали в рамках сільських громад. Велика увага в ньому приділялася дотриманню меж суміжних ділянок, наслідків самовільної оранки землі, обміну земельними ділянками. Про общинних порядках найбільш переконливо свідчить ст. 8, яка передбачає розподіл земельних ділянок за жеребом. Важливе значення надається оренду землі і виноградників. У Землеробському законі особливо обмовляються інтереси державної скарбниці, що стягуються з власників земельних ділянок податі, а також екстраординарні податки (ст. 18, 19).

У казуїстичної манері сформульовані численні статті землеробського закону, що встановлюють відповідальність за крадіжку чужого худоби, сільськогосподарського інвентарю, за порубку чужого лісу і т.п. У більшості випадків крадіжки або псування чужого майна тягли за собою тільки майнові санкції, які мали на меті перш за все відшкодування заподіяної шкоди. Але в тих випадках, коли збиток був особливо значний і тим самим загрожував розвиваються частнособственническим порядкам, застосовувалися членовредительские і тілесні покарання (відсікання руки у злодія, палія чужого сараю і т.п.) і навіть смертна кара (за спалення з помсти чужого току, за більшість крадіжок, скоєних рабами).

З інших додатків до Еклозі найбільше значення мав Морський закон, який в Західній Європі здобув популярність як Родоський морський закон. Складання цього збірника відноситься до VII-VIII ст. У ньому були зібрані правові звичаї, що склалися в практиці античної та середньовічної морської торгівлі і частково оброблені ще римськими юристами. Морський закон містив правила, які стосуються судноводіння, перевезення вантажів і пасажирів, фрахтування судів, викиданню вантажу в разі небезпеки на море (так звана аварія), поділу прибутків і збитків між судновласником і власником вантажу і т.п. Окремі норми цього збірника застосовувалися в міжнародній торгівлі аж до XV ст.