Грошовий ринок.

1. Фактори, що визначають рівновагу грошового ринку.

Вплив на ринок змін у пропозиції грошей. Припустимо, що за умови урівноваженості грошового ринку в точці А, що відповідає 8% номінального процента і 20, 0 млрд. грн. грошової маси, центральний банк приймає рішення збільшити пропозицію грошей достатньо купити у комерційних банків цінних паперів на 2, 5 млрд. грн., щоб збільшити загальну масу грошей (пропозицію) на 5, 0 млрд. грн., тобто до запланованого рівня. Унаслідок додаткової пропозиції грошей її крива М₁ на графічній моделі зміститься вправо в точку, що адекватна 25, 0 млрд. грн.

Вплив на ринок змін у попиті і пропозиції грошей

При незмінному попиті на гроші точка перетину кривих попиту і пропозиції зміститься вниз вправо по кривій МГ у позицію А₁, яка й визначить новий рівень рівноваги на грошовому ринку: ставка процента знизиться до 6%, маса грошей збільшиться до 25, 0 млрд. грн. Тільки за цих параметрів кон’юнктура грошового ринку стабілізується і встановиться нова рівновага попиту і пропозиції в точці А₁.

Які ж конкретні процеси в реальній дійсності спричинили ці зміни в моделі грошового ринку?

Одержавши додаткові резерви завдяки продажу центральному банку цінних паперів на 2, 5 млрд. грн., комерційні банки захочуть вкласти їх в дохідні активи і насамперед запропонують у позички на міжбанківському ринку. Додаткова пропозиція ресурсів підштовхне вниз процентну ставку на цьому ринку, а згодом і процентну ставку по всіх банківських позичках. Зниження процентної ставки викличе падіння альтернативної вартості зберігання грошей в економічних суб’єктів, унаслідок чого почне зростати їх попит на гроші, що виявиться у збільшенні замовлень на одержання позичок. І будуть вони зростати одночасно зі зниженням процентної ставки доти, доки попит не досягне нового рівня пропозиції грошей, тобто 25, 0 млрд. грн. У цій точці настане рівновага попиту і пропозиції, а процентна ставка стабілізується на рівні 6%.

Центральний банк може прийняти рішення про зменшення пропозиції грошей на урівноваженому ринку, щоб вирішити певні макроекономічні завдання. Цього можна досягти продажем цінних паперів на відкритому ринку, що призведе до скорочення надлишкових резервів комерційних банків і зменшення їхніх можливостей надавати позички своїм клієнтам. У разі збереження попиту на гроші, а отже і на банківські позички, на попередньому рівні, скорочення кредитних ресурсів банків призведе до ужорсточення бан­ківського кредитування, передусім до підвищення позичкового процента. Конкуренція між економічними суб’єктами за банківські позички надасть цьому процесу тривалого характеру, поки процент не досягне нового рівноважного рівня, адекватного новим обсягам попиту і пропозиції, які скоротяться порівняно з попередніми. Крива пропозиції зміститься вліво, а точка рівноваги — вліво і вгору по кривій попиту і займе позицію А.

Вплив на ринок змін у попиті на гроші. На відміну від пропозиції попит на гроші не може змінитися за бажанням банківської системи. Для цього потрібно, щоб у самій реальній економіці визріли необхідні передумови і чинники. Одним із таких чинників мо­же бути зростання ВНП і національного доходу. У цьому випадку неминуче зросте попит на гроші, насамперед збільшиться потреба в трансакційних запасах. У графічній моделі це виявиться в зміщенні кривої попиту з позиції МГ у позицію М₁Г₁.

За незмінної пропозиції грошей точка перетину кривих попиту і пропозиції (точка рівноваги) зміститься вгору у положення А₂. Це значить, що рівновага між попитом і пропозицією при масі грошей в обороті 20, 0 млрд. грн. настане за ставки процента 10%.

У реальній дійсності цим змінам відповідатиме збільшення попиту економічних суб’єктів на банківські позички. Для надання таких позичок банкам потрібні будуть додаткові резерви, і вони збільшать попит на ресурси на міжбанківському ринку. Проте задовольнити всі додаткові потреби в ресурсах таким способом банки не зможуть, бо загальна пропозиція грошей залишається незмінною — 20, 0 млрд. грн. Між банками розпочнеться конкуренція за ресурси, відсутність яких спричинить зростання ставки процента на міжбанківському ринку, а потім і по інших позичках. У міру зростання рівня процента зростатиме альтернативна вартість зберігання грошей, і в економічних суб’єктів буде зменшуватись бажання накопичувати запаси грошей, а отже — одержувати додаткові позички. При досяг­ненні ставкою процента 10% бажання економічних суб’єктів збіль­шувати запаси грошей стабілізується і відновиться рівновага на грошовому рівні, однак за значно вищого рівня процента.

Звичайно, можуть з’явитися фактори, що зумовлять зниження попиту на гроші. Тоді всі розглянуті процеси (попит на позички, формування резервів, зміна процентної ставки) теж будуть запущені, але в протилежному напрямку. Рівновага на грошовому ринку відновиться на нижчому рівні. Лінія попиту на моделі ринку зміститься вліво і вниз, а точка рівноваги зміститься вниз від точки А₂ по лінії пропозиції грошей.

Зміна ставки процента являє собою механізм урівноваження попиту і пропозиції, а кожний новий рівень процентної ставки є наслідком зміни попиту і пропозиції на грошовому ринку.

2. Графічна модель грошового ринку. Рівновага на грошовому ринку та процент.

Найважливішою функцією грошового ринку є забезпечення рівноваги між попитом (Мd) і пропозицією грошей (Мs). Дестабілізація грошової системи і розвиток інфляційних процесів починається з порушень рівноваги на грошовому ринку, а саме – коли існує надмірність пропозиції грошової маси відносно попиту на гроші (Мd< Мs) або її нестача (Мd> Мs).

Процентна ставка	r	Мd	Мs
rо		Е
	О		М

Гроші

На графіку по горизонтальній вісі показано загальну кількість грошей (М), по вертикальній – номінальну процентну ставку.

Пряма (Мs), що вертикальна вісі абсцис, характеризує пропозицію грошей, яка вважається більш сталою величиною; попит на гроші – змінна величина, динаміка якої показана у вигляді лінії (Мd), нахиленої вниз.

За вищих процентних ставок суб’єкти ринку переміщують більшу частину своїх грошових залишків (що не приносять доходу) до високодохідних активів.

Перетин ліній Мd і Мs в точці (Е) визначає момент встановлення рівноваги монетарного ринку і є показником рівноважної норми процента (ro). З низькою процентною ставкою рівень попиту на гроші буде перевищувати їх кількісну пропозицію. І навпаки, з високою процентною ставкою пропозиція грошей буде перевищувати рівень попиту.

Тільки в точці (Е) пропозиція і попит збігаються (рівноважні).

Питання для контролю знань:

1. Вплив на ринок змін у пропозиції грошей.

2. Вплив на ринок змін у попиті на гроші.

3. Графічна модель грошового ринку.

ТЕМА 4

Грошові системи.

1.Створення і розвиток грошової системи України.

Сучасна грошова система України - це грошова система ринкового зразка. Основними причинами створення нової грошової системи України були:

P Розпад СРСР наприкінці 1991 р.

PВихід України з «рубльової зони».

PЗапровадження власної грошової одиниці.

PЗабезпечення динамічного зростання економіки ти соціального прогресу.

Етапи процесу запровадження національної валюти України:

◦ 10 січня 1992 р. введено в готівковий обіг тимчасову валюту – український карбованець (купон);

◦ у листопаді 1992 р. було завершено впровадження українського карбованця у безготівковий обіг;

◦ у вересні 1996 р. в результаті проведення грошової реформи в Україні було запроваджено національну валюту - гривню.

У статті 99 Конституції України зазначено, що грошовою одиницею України є гривня. Основною функцією Національного банка України є забезпечення стабільності гривні.

Провідними складовими елементами грошової системи України стали:

■ види грошових знаків, що мають законну платіжну силу:

P банкноти - гривні, номіналом 1, 2, 5. 10, 20, 50, 100, 200;

P розмінна монета(копійка), що випускається в обіг номіналами 50, 25, 10, 5, 2, 1;

■ офіційний валютний курс гривні встановлюється НБУ на підставі торгів валютними цінностями МВБ за валютами;

■ порядок організації готівкового і безготівкового обігу здійснює НБУ;

■ орган грошово - кредитного і валютного регулювання - НБУ.

2.Державне регулювання грошового обороту і місце в ньому фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики.

Для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Основними цілями цієї політики є:

¾ забезпечення певного рівня економічного зростання;

¾ забезпечення максимальної зайнятості;

¾ контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабілізації цін;

¾ урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.

Для досягнення вказаних цілей економічна політика передбачає широкий спектр заходів, які впливатимуть на економічне життя суспільства. Умовно їх можна розділити на чотири групи:

¾ структурна політика;

¾ політика конкуренції;

¾ соціальна політика;

¾ кон’юнктурна політика.

Перші три групи заходів передбачають вирішення відносно вузьких, локальних завдань. Структурна політика перед­бачає надання субсидій чи інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих регіонів (регіональна політика) чи певних галузей, секторів виробництва (секторіальна політика). Політика конкуренції передбачає заходи антимонопольного характеру, вільного ціноутворення, доступу на ринки всім підприємцям, установлення особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція утруднена — в енергетиці, сільському господарстві тощо. Соціальна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення соціальної рівності та забезпеченості всіх членів суспільства шляхом часткового перерозподілу доходів.

Кон’юнктурна політика реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон’юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках, так як сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і використання національного доходу, кон’юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.

Через регулювання окремих грошових потоків, маси грошей, рівня процента, швидкості обігу грошей держава має можливість впливати не тільки на зміну попиту, а й на зміну пропозиції на товарних ринках.

За способом та характером впливу на поведінку економічних суб’єктів усі заходи кон’юнктурної політики можна розділити на три групи:

¾ заходи фіскально-бюджетної політики;

¾ заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;

¾ заходи прямого впливу.

Фіскально-бюджетна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов’язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію.

Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценти) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції гро­шей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зрос­тання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках.

Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:

— експансійна;

— рестрикційна.

При експансійній політиці допускається неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко «дешевіють». Наслідком такої політики неминуче стає інфляція, темпи якої швидко зростають, у зв’язку з чим її ще називають політикою інфляції. Такий результат експансійної політики має негативний вплив на економіку, і тому уряди за нормальних обставин намагаються уникати такої грошово-кредитної політики. Більш доцільною і широко застосовуваною є політика повільного, контрольованого зростання грошової маси і м’якого зниження процента, завдяки чому інфляція підтримується на низькому рівні, стає контрольованою і перетворюється у дійовий стимулятор економічного зростання, збільшення зайнятості. Цю політику, на відміну від політики інфляції, називають політикою дезінфляції.

При політиці грошово-кредитної рестрикції допускається стрімке, не досить зважене скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко «дорожчають», сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і падіння економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції. Зважаючи на її негативні наслідки, уряди намагаються уникати відвертої політики дефляції, а допускають лише повільне і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента, що м’яко гальмує економічну активність, без глибокого спаду виробництва. Така політика дістала назву політики рефляції.

Пряме втручання держави в економічне життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскально-бюджетної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату чи він настане із запізненням. До таких заходів можна віднести обмеження (заморожування) цін і доходів з метою гальмування високої інфляції; раціонування споживання, коли товари та послуги розподіляються не за платоспроможністю покупців, а за встановленими державою нор­мами тощо.

Головним завданням кон’юнктурної політики є згладжування коливань ринкових процесів з метою підтримання загального стану ринкової кон’юнктури на рівні, що забезпечував би досягнення визначених цілей економічної політики. Таке регулювання ринкової кон’юнктури може забезпечуватися заходами як грошово-кредитної політики, так і фіскально-бюджетної, або ж заходами обох політик одночасно.

Схема взаємодії заходів фіскально-бюджетної та монетарної
політики в системі державного регулювання економіки

Як видно з наведеної схеми, пожвавлення ринкової кон’юн­ктури може бути досягнуто як заходами монетарної політики — зниженням процентної ставки та збільшенням пропозиції грошей, так і заходами фіскально-бюджетної політики — зростанням бюджетних витрат та скороченням рівня оподаткування. Стримування ринкової кон’юнктури теж може бути досягнуто заходами монетарної політики — підвищенням рівня процента і зменшенням пропозиції грошей (грошової маси) та заходами фіскально-бюджетної політики — зростанням рівня оподаткування і скороченням бюджетного фінансування.

Крім спільності цілей впливу на ринкову кон’юнктуру, заходи монетарної і фіскально-бюджетної політики пов’язані між собою механізмами дії. Так, зростання бюджетних витрат за стабільності оподаткування викличе зростання попиту на грошовому ринку і підвищення ставки процента, яка є важливим інструментом монетарної політики. І навпаки, зниження облікової ставки у складі монетарної політики призведе до зростання курсової вартості облігацій державних позик, збільшення попиту на них, що розширить можливості уряду щодо випуску і розміщення нових позик та зростання на цій основі бюджетних витрат.

Питання для контролю знань:

1. Створення і розвиток грошової системи України.

2.Державне регулювання грошового обороту.

3.Структурна політика.

4. Політика конкуренції.

5. Фіскально-бюджетна політика.

6. Соціальна політика.

7. Кон’юнктурна політика.

8. Види грошово-кредитної політики.

ТЕМА 5

Інфляція та грошові реформи.

1. Особливості проведення грошової реформи в Україні.

Багаточинникова зумовленість – з 1991р. Україна стала незалежною державою і за статусом повинна була мати власну грошову систему, здатну забезпечувати емісію національних грошей і регулювання грошового обороту.

Цільове спрямування:

- створити національну грошову систему;

- забезпечити стабільність національної грошової одиниці;

- сформувати методи та інструменти ринкового регулювання грошового обороту і грошового ринку.

Довготривалість – розпочалася 01.1992р., закінчилась 09.1996р.

Створення нового механізму монетарного регулювання:

- лібералізовано механізми ціно- та курсоутворення;

- сформовано грошовий ринок (кредитний, валютний, ринок цінних паперів);

- запроваджено монетарні інструменти регулювання кількості грошей (облікова політика, обов’язкове резервування, операції на відкритому ринку).

Соціальна спрямованість – офіційна концепція реформи базувалась на принципах ² повної прозорості² та ² неконфіскаційності². При випуску в обіг гривні була проведена деномінація за співвідношенням 1: 100000 цінових показників та запасів грошей (готівкових і безготівкових) для всіх категорій юридичних та фізичних осіб.

2. Економічні та соціальні наслідки інфляції.

До соціальних наслідків інфляції включають – зменшення доходів у тих верствах населення, що живуть за рахунок бюджетних коштів (педагоги, медики, держслужбовці та ін.); зменшення доходів у пенсіонерів; зменшення доходів у осіб, що живуть за рахунок виплат по соціальному страхуванню (інваліди); знецінення заощаджень; зниження життєвого рівня населення із фіксованими доходами; невпевненість працівників щодо працевлаштування; невпевненість підприємців щодо перспектив свого економічного становища; скорочення платоспроможного попиту населення; загострення соціальних суперечностей у суспільстві.

До економічних наслідків інфляції відносяться – скорочення обсягів виробництва товарів та послуг, посилення диспропорційності розвитку економіки; зниження обсягів інвестицій, скорочення нових капіталовкладень, спад науково-технічного прогресу; розбалансування банківської системи (зменшення обсягів депозитів та подорожчання банківських позичок); скорочення обсягів міжгосподарського кредитування; поширення бартерних операцій; девальвація національної валюти; зменшення реальної вартості державних доходів; здійснення неконтрольованої емісії грошей; дезорганізація зовнішньоекономічних зв’язків, стримання припливу іноземного капіталу, погіршення платіжного балансу країни.

Питання для контролю знань:

1. Особливості проведення грошової реформи в Україні.

2. Етапи проведення реформи в Україні.

3. Економічні наслідки інфляції.

4. Соціальні наслідки інфляції.

Тема 6

Валютний ринок і валютні системи.

1. Особливості формування валютної системи України.

Розвиток валютної системи України включає в себе такі етапи:

1 стан: 1990-1991 рр.

1. відсутність власної валюти і валютного законодавства;

2. збереження значних валютних обмежень і недосконалість валютного контролю;

3. існування множинності валютних курсів (безготівкових, готівкових, пільгових).

2 етап: 1992 р.

1. запровадження порядку валютного оподаткування виручки від експортних операцій;

2. виручка в іноземній валюті перераховується у валюту, що діє на Україні за курсом, встановленим НБУ на день надходження коштів на рахунки.

3 етап: лютий 1993 р. – серпень 1994 р.

1. прийняття трьох декретів по валютному законодавству.

4 етап: серпень 1993 р. – вересень 1994 р.

1. продаж виручки за експортними операціями за фіксованим курсом НБУ;

2. Визначення пріоритетів використання та розподіл її за фіксованим курсом між імпортерами.

5 етап: вересень 1994 р. – вересень 1996 р.

1. виручка резидентів в іноземній валюті підлягає обов’язковому перерахуванню з – за кордону не пізніше 90 днів з моменту перетину митного кордону України експортною продукцією;

2. офіційний курс карбованця до долара США, німецької марки і російського рубля визначається НБУ на підставі торгів на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ);

3. НБУ здійснює обов’язків викуп 10% валютних надходжень резидентів.

6 етап: з вересня 1996 р.

1. ведення в обіг української національної грошової одиниці – гривні;

2. при переказах за кордон за імпортними операціями обов’язкова наявність гаранта;

3. операції на міжбанківському валютному ринку можуть здійснювати лише суб’єкти ринку.

2. Сутність, призначення та використання золотовалютних резервів.

Золотовалютні резерви – це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі і можуть бути реально використані на потреби, що мають загальноекономічне значення.

Ці потреби визначають цілі накопичення золотовалютних резервів.

Основи з них є:

P забезпечення країни достатнім запасом міжнародних платіжних засобів, для того щоб держава могла своєчасно розраховуватись за своїми зовнішніми зобов’язаннями.

Це називається трансакційне призначення золотовалютних резервів.

експорт;

P забезпечення державі можливості проводити інтервенції на валютному ринку та ринку грошей, з тим, щоб підтримувати на потрібному рівні на них попит і пропозицію та обмінний курс національної валюти.

Потреби в резервах у їх трансакційному призначенні визначаються обсягами платежів за зовнішніми, пов’язаними з імпортом товарів та послуг, обслуговуванні зовнішньоекономічного боргу держави, тощо.

Потреби в резервах у їх інтервенційному призначенні залежать від обсягів грошової маси, яка функціонує у внутрішньому обороті країни.

3. Поняття міжнародної валютної системи. Формування Європейської валютної системи.

Міжнародна (регіональна) валютна система - договірно - правова форма організації валютних відносин окремих країн.

Елементи регіональної валютної системи:

• регіональна міжнародна розрахункова одиниця;

• спеціальний режим регулювання валютних курсів;

• спільні валютні фонди;

• регіональні валютно - розрахункові установи.

В 1979 р. Було створено міжнародну (регіональну) валютну систему - Європейську валютну систему (ЄВС) - форму міжнародного регулювання валютних відносин країн західноєвропейського інтеграційного комплексу. Вона має риси регіональної валютної системи.

Метою створення ЄВС було забезпечити більшу стабільність валют країн Європейського економічного союзу (ЄЕС) та обмежити використання долара у якості ведучої валюти міжнародних розрахунків.

Основними елементами ЄВС були:

Ø штучно створена валюта ЕКЮ (від анг. European currency unit – європейська валютна одиниця), яка використовувалась як засіб розрахунків між валютними органами країн - членів системи.

ЕКЮ - міжнародна валютна одиниця, яка являла собою «кошик» із валют країн ЄС. Доля кожної країни визначалась, виходячи із її питомої ваги у взаємо торгівлі країн ЄС;

Ø відносно жорстокі межі коливань курсів валют країн ЄС одна до одної;

Ø створення Європейського валютного фонду.

З 1999 р. У безготівковому обігу країн ЄЕС знаходиться нова європейська валюта - євро. З 1 січня «ОО» р. У готівковій обіг поступило 14, 5 млрд. банкнот.

Банком-емітентом є Європейський центральний банк. Готівкові євро замінили національні валюти 12 країн ЄС: Австрії, Бельгії, Німеччини, Греції, Іспанії, Італії. Португалії, Франції, Фінляндії та інші країни.

4.Міжнародні ринки грошей та капіталів: сутність, призначення, інструменти. Євроринок, його призначення та види.

Складовими світового ринку є міжнародні ринки грошей та капіталів.

Кошти, що надаються на тривалий строк, належать до ринку капіталів, а короткострокові кошти - до ринку грошей.

Міжнародний ринок грошей - це сектор фінансового ринку, на якому купуються та продаються короткострокові боргові інструменти.

Інструментами міжнародного ринку грошей є: векселі державної скарбниці, обігові сертифікати банківських депозитів, комерційні папери, банківські акцепти та інші.

Покупцями та продавцями на цьому ринку виступають представники з інших країн.

Міжнародний ринок капіталів - це такий ринок, на якому купуються та продаються довгострокові боргові зобов'язання та акції.

Інструменти ринку капіталів: акції, заставні, облігації, цінні папери урядових установ та інше.

Найпотужніший ринок капіталів у світі мають США. Нью-Йорк - центр ринку капіталу США.

Найбільшим міжнародним ринком грошей та ринком капіталів є євроринок, або євро доларовий, євровалютний ринок.

Термін «євроринок» застосовується також і до аналогічних ринків інших регіонів,
мінімальна сума ділової операції - 1 млн. дол.

Народження ринку євродоларів пов'язано із Радянським Союзом. Переведення депозитів у доларах у європейські банки породило ринки євродоларів. Вони створюються тоді, коли вклади на рахунках у Сполучених. * Штатах переказуються в банк поза межами країни.

Євровалюта - це строковий депозит, що перебуває в банку за межами країни-емітента валюти.

Головним центром ринку євродоларів є Лондон. Євродолари також можуть вкладатися поза межами Європи, особливо в місцях, які надають цим депозитам статусу офшорних - Гонконг, Сінгапур, Багамські та Кайманові острови.

Питання для контролю знань:

1. Етапи розвитку валютної системи України.

2. Золотовалютні резерви.

3. Міжнародна (регіональна) валютна система.

4. Міжнародні ринки грошей та капіталів: сутність, призначення, інструменти.

Істотно відрізняється кредит і від торгівлі, насамперед нееквівалентним рухом вартості при кредитуванні. У торгівлі рух вартості здійснюється на еквівалентних засадах. Разом з тим кредит і торгівля теж тісно переплітаються: торгівля все чистіше здійснюється в кредит, а кредит організується на засадах торгівлі борговими зобов'язаннями.

Питання для контролю знань:

1. Позичковий капітал і кредит.

2. Зв'язок кредиту з грошима.

3. Зв'язок кредиту з фінансами.

4. Зв'язок кредиту з торгівлею.