Тема 11.

Емісія банкнот послужила причиною трансформації Банку Англії в центральний банк, покликаний зберігати стабільність грошового обігу.

У 1946 р. Банк Англії був націоналізований шляхом передачі його акціонерного капіталу (який складав до того моменту суму, рівну 14553000 ф.ст.) у власність держави. Всі колишні власники отримали компенсацію у вигляді державних цінних паперів.

Націоналізація означала законодавче закріплення за Банком Англії тих функцій центрального банку, які він і до цього фактично виконував. Крім того, відтепер на Банк Англії були покладені і нові функції, притаманні центральному банку країни. Він став визначати грошову політику: докорінно змінилося його місце в банківській системі.

Банк Англії займає досить своєрідне місце в системі державних органів. Він покликаний здійснювати зв'язок між державними органами та приватним сектором, проводити державну політику в галузі фінансів і кредиту.

Банк Англії сам знаходиться під контролем казначейства. Казначейство має право вимагати від нього ведення особливих реєстрів з даними про власників певних акцій або облігацій, а також давати Банку Англії рекомендації, які воно визнає за необхідне в державних інтересах.

Відносини Банку Англії з центральним урядом та місцевими органами влади відзначені ще однією особливістю. Банк Англії здійснює їх кредитування в різних формах. Надходження грошових коштів на рахунки держави відбувається як шляхом обов'язкових для Банку Англії відрахувань з отриманого ним прибутку, так і шляхом операцій, здійснюваних ним з державними цінними паперами.

Банк Англії управляє державним боргом.

Розмір власного капіталу Банку Англії незмінний з часу прийняття Акта Роберта Піля (1844 р.) і становить суму, що дорівнює 14 553 млн. ф.ст.

Банк Англії поділяється на два департаменти Емісійний і Банківський. Перший відображає на своїх рахунках лише операції з випуску банкнот та їх забезпеченню, другий всі інші операції, вироблені Банком Англії.

Головна контора банку Англії розташована в Лондоні. Банк Англії має на території Великобританії 8 відділень.

Категорії центрального банку з його відділеннями та філіями європейського законодавства відповідає в США система банків Федерального резерву. У 1913 році в США був прийнятий Закон про Федеральний резерв. У преамбулі так визначалася мета закону: «Створення банків Федерального резерву, забезпечення стійкої грошової системи, отримання коштів переобліку цінних паперів, створення більш ефективного нагляду за банківською справою в Сполучених Штатах». Для цієї мети створювалася система Федерального резерву (СФР). Створення СФР почалося зі створення організаційного комітету, наділялися широкими повноваженнями. Організаційний комітет включав трьох головних членів: міністра фінансів, міністра сільського господарства і контролера грошового обігу.

На початку своєї діяльності організаційний комітет повинен був визначити за допомогою експертів і радників і після аналізу необхідної інформації не менше восьми і не більше дванадцяти міст Федерального резерву, де розміщувалися б головні контори банків Федерального резерву. Такі округи не повинні були обов'язково вписуватися в межі штатів, але неодмінно відображати звичайний порядок ведення справ.

З часом законом передбачається можливість зміни округів Федерального резерву, а також міст, відділень банків Федерального резерву (БФР), контор.

За наведеним списком можна судити про розміри округів ФР і концентрації банківського капіталу. Найбільші за площею округу мають найбільше число відділень з метою охоплення всієї території: іноді самі відділення можуть мати обсяг операцій, рівний по сумі обсягом операцій головної контори. Наявність великої кількості контор (крім головного) свідчить про концентрацію банківського капіталу.

Кожен банк є членом СФР та рішення головного органу Ради керуючих, а також Федерального комітету з операцій на відкритому ринку строго обов'язкові для керівництва банків Федерального резерву.

Банк Федерального резерву являє собою корпорацію, тобто юридична особа, створена у формі публічної корпорації (або акціонерного товариства).

Всі банки Федерального резерву створювалися з капіталом не менше чотирьох мільйонів доларів пайового передплатного (тобто на який необхідно було зібрати підписку) капіталу.

Членами банку Федерального резерву можуть бути будь-які особи, як фізичні, так і юридичні.

Крім того, членами БФР повинні бути всі банки штатів (тобто банки, що мають ліцензію вищих виконавчих органів штату на діяльність на всій території даного штату) з сумою пайового капіталу в один мільйон доларів і вище.

Серед первинних пайовиків БФР був уряд Сполучених Штатів. Однак коли система зміцніла необхідність в цьому відпала.

Будь-які інші банки можуть бути членами БФР при дотриманні ними певних вимог.

Інші особи, фізичні особи, об'єднання, корпорації можуть бути в числі пайовиків БФР, причому пакет акцій кожного з таких членів не повинен перевищувати 25 тисяч доларів. Права голоси у них немає.

2. Створення Європейської системи центральних банків.