![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Людина як політична істотаСтр 1 из 61Следующая ⇒
Людина і політика
Життя сучасної цивілізації надає проблемі політичних чинників особливої актуальності та гостроти. Однією з форм цілеспрямованої, творчо-конструктивної, інноваційної та водночас відповідальної людської активності є політична діяльність. Саме вона, у поєднанні з іншими чинниками багатогранного буття людини, покликана розв'язати нагальні суперечності та колізії сьогодення, забезпечити суспільству цивілізоване, гуманне, духовно і морально здорове, збалансоване в економічному, екологічному, соціальному і культурному відношеннях існування на засадах стабільності. Значення політики в житті людства, зумовлюється цілою сукупністю конкретних обставин. Це й необхідність істотної перебудови всіх суспільних структур і механізмів у відповідності з «викликом часу», вимогами цивілізації «третьої хвилі». Це й усвідомлення зростаючої невідповідності можливостей людського інтелекту, уособленого в сучасній культурі, і потреби подолання «кризи людини», яка набула широких масштабів навіть у зоні країн з «постіндустріальною» економікою, демократичним устроєм і високорозвинутою соціальною інфраструктурою. Це й складні з усіх поглядів процеси суверенізації «молодих» держав, у тому числі України, численні внутрішньо- і зовнішньополітичні колізії, що їх супроводжують. Набуття Україною державної правосуб'єктності у повному обсязі, нова для нашої суспільної свідомості та практики ситуація ринкових відносин, плюралізм політичних сил, їх гостра конфронтація, поступовий перехід до демократичного типу соціального устрою, випрацьовування нової парадигми відносин держави і громадян, владних структур та інституцій громадянського суспільства, сучасний контекст формування міждержавних, міжетнічних та інтеркультурних зв'язків загострюють потребу формування політичної культури громадян, адекватної існуючій ситуації, її завданням. Серед різноманітних суб'єктів сучасного політичного процесу — держава, партія, народ, етнос, організація, громадсько-політичні рухи тощо — найголовніша дійова особа — людина, індивід. «Політична людина» (homo-politicus) — основний учасник, автор і водночас виконавець соціального дійства на ім'я «політика». Політичне життя — напрочуд складне соціальне утворення, це справжній політичний світ, підкреслює німецький філософ К. Хельд32. Збагачення тезаурусу новітньої політичної філософії та політичної теорії поняттям «політичний світ» у філософськи значимому сенсі здійснила Ганна Арендт. «Світовість» як загальна характеристика політики («властивість бути світом особливого роду») — надає універсальної визначеності всім тим подіям та процесам, що відбуваються в обширах цього специфічного прояву людського буття. Специфіка політичного життя, його нормативні вимоги — складова загальної культури сучасної людини. Тільки на цій основі вона здатна виважено будувати свої стосунки з державою, поєднуючи в собі якості свідомого громадянина, члена соціуму з принципами власної автономії, індивідуальної свободи. Не масова, конформована, слухняно-покірна, а свідомо і відповідально діюча особистість — справжня «політична людина», яка в сукупності з іншими формами своєї самореалізації — економічної, моральної, естетичної, соціальної виступає не як атомарний об'єкт соціуму, а як його суб'єкт, творець обставин суспільного і власного життя. Проблема політичної людини є однією з складових політичної антропології, яка, у свою чергу, становить великий розділ політичної філософії — специфічного виду філософського теоретичного знання. Філософська антропологія — вчення про природу і сутність людини як біосоціальної істоти, — концентрує головну увагу на з'ясуванні специфіки людської поведінки в контексті її системної зумовленості основними інститутами суспільної культури (холістський підхід). Політична антропологія, яка базується на принципі врахування системності і багатоаспектності наук, що вивчають людину (людськість), втім, має свою специфічну особливість. З усього багатоманіття інституціональних чинників людського буття вона акцентовано виділяє як визначальний інститут політики — фактор _________________ Хельд К. Подлинная экзистенция и политический мир // Вопросы философии. - №4. - 1997. - С. 39.
держави і влади. В цій дилемі «політика-людина» саме остання ланка є домінуючою.«... Проблема співвідношення людини і політики, з погляду антропології політичної, ґрунтується на абсолютному пріоритеті особи як спеціально-політичного суб'єкта»33. Філософія політики (політична філософія) у її антропологічній функції прагне, як і будь-яка філософська теорія, дослідити найглибші, сутнісні чинники існування політичної людини. В цих дослідженнях політичний філософ неодмінно має визначити як світоглядний, так і софійний раціональний аспекти своїх міркувань та узагальнень. Саме цим він відрізняється від політолога, теоретика політики, який переважно обмежує проблемне поле свого дослідження аналізом конкретних явищ політичного життя. У своєму знаменитому есе «Що таке політична філософія?» Лео Штраус виразно визначив відмінність між політичною філософією і політичною наукою, ініціював дискусію щодо правомірності розрізнення філософського і нефілософського політичного знання. Звичайно, таке розрізнення не має абсолютного і тим більше — антиномічного характеру. Політична філософія і політична наука живляться одним і тим самим емпіричним джерелом, рефлексують спільну для них соціально-політичну реальність. Але вивчають її на різних рівнях, інтерпретують та пояснюють у неоднаковий спосіб. «Результати досліджень на обох цих рівнях адресовані політичній практиці, але філософія, на відміну від науки, не звертається до практики безпосередньо. Вона сама не розв'язує ніяких практичних завдань, у неї свої завдання»34. Неодмінними атрибутами політичної філософії є універсалізм, субстанціоналізм, деонтологізм, тобто риси, які зумовлюють її абстрактність і певний утопізм (ідеалізація). В той же час політична наука характеризується своєю націленістю на конкретні проблеми і суперечності політичного життя, що, зокрема, відбивається у назві такої частини її теорії, як «практична політологія». Відомий сучасний італійський дослідник політики Дж. Сарторі стверджує, що політична філософія взагалі не піддається реалізації в дійсності, адже «філософія не є... думка у функції переведення ідеї у факт». Для цього існує наука, яка спрямовує «переведення теорії у практику», «проектування для втручання». Особливості власне філософського та політологічного підходу до політичних об'єктів можна проілюструвати на прикладі свободи. Якщо для філософа свобода виступає неодмінною умовою «нормального» політичного існування в найзагальнішому та ідеальному сенсі, то для політолога-теоретика або практика-політика ця проблема існує як комплекс конкретних свобод — слова, совісті, зібрання тощо, а також як сутність суспільних механізмів їх забезпечення (політичні технології). ___________
|