Гуманізм: сучасні інтерпретації та перспективи / Відп. ред. B.C. Пазенок. — К., 2001.

змістовної диференціації поняття «політична людина» і «політична особистість». У найзагальнішому вигляді під політичною людиною розу­міється будь-який громадянин, суспільна поведінка якого безпосередньо чи опосередковано пов'язана з участю у політиці (вибори, політичні рухи, демонстрації тощо). Звичайна політична людина — це конкретний індивід, людська окремішність, що виступає як своєрідний «соціальний атом».

У сучасному гуманітарному пізнанні «особистість» — категорія, яка визначає спрямованість людського буття, надає світоглядним знанням онтологічного сенсу. Особистість являє собою «єдність її фундаменталь­них комунікацій: діяльності, спілкування, творчості — через її ставлення до об'єкта, іншого суб'єкта, до самої себе»³⁸.

З поняттями «політична людина», «політична особа» співвідноситься поняття «політична особистість». Незважаючи на близькість цих кате­горій політичної філософії, за своїм змістом вони досить істотно відріз­няються. Особистість, по-перше, відбиває індивідуально-неповторне в людині. Не існує «масової особистості», є «масова людина» — термін, що широко вживається теоретиками політики. В історії політичної науки поняття «політична людина» і «політична особистість» виникали дисин-хронізовано. За Аристотелем, кожний вільний громадянин полісу був політичною істотою. Чимало філософів та політологів вважають, що антична філософія взагалі не користувалася поняттям «особистість». Грецька мова, визначаючи людину, використовувала терміни «проюпон» (зовнішній вигляд людини), або «гіпостасіз» (характер лиця). «Великі язичницькі мислителі античності, насамперед Платон й Аристотель, а також стоїки, не мали поняття «особистість». Специфічне людське для них було просто причетністю до чогось божественного, через що унікаль­ність людини не одержувала вираження»³⁹, — пише німецький філософ Н. Лобковец. За його переконанням, особистість — це людина, свідомість якої «сама себе констатує», «... ми є особистостями, остільки і наскільки ми сприймаємо себе як особистість». Характерна ознака особистості — її розвинута самосвідомість, здатність до саморефлексії, потреба уважно «вдивлятися» в саму себе. Не менш суттєвою ознакою особистості є її вміння цінувати і визнавати якість особистості в інших людях.

Як влучно зазначив Романо Гвардіні, «особистість» означає, що у своїй самоті «Я» у кінцевому підсумку не може бути керована ніякою іншою інстанцією, особистість належить тільки самій собі. У новітній філософ­сько-політичній літературі ми зустрічаємо приклади справжнього культу особистості. Право особистості стало важливіше за право істини. Ніяка людська інстанція не має права заважати людині вірити у те, що відкриває

____________