Рух очей

У новонароджених очі швидко повертаються на джерело світла. Коорди­нація очей недосконала. Періодично може з'являтися косоокість. Коорди­нація скорочень зовнішніх м'язів ока швидко удосконалюється, з 2-го місяця діти фіксують очі до 1 хв на яскравих предметах, починають слідкува­ти за предметами в 3 міс.

Мал. 5. Зміна амплітуди коливань діаметра зіниці ока при різному освітленні в різні вікові періоди

1 тиж 1 міс 3 міс 6 міс 1 рік 3 роки 5 років 15 років

Мал. 6. Вікові зміни гостроти зору в різні вікові періоди (у діоптріях)

Зорове зосередження на предметі триває 7— 10 хв. Складні рухи очей розвиваються з 1 року до 3 років.

Кольоровий зір

На 3-му місяці життя в дітей виробляються умовні рефлекси на дифе­ренціювання кольорів у разі підкріплення безумовними подразниками. На­приклад, червоне світло підкріплюється безумовним подразником, зелене світло — не підкріплюється і смоктальних рухів у дитини не буде. У 5 міс малюк починає вибирати іграшку за кольором. Свідоме сприйняття кольо­рів формується значно пізніше. У віці 2, 5—3 роки діти починають пра­вильно називати кольори. Для розвитку кольорового зору має значення розвиток колбочкового апарату, нейронів сітківки, центральних структур, що забезпечують кольорове сприйняття предметів.

Гострота зору підвищується в дітей з віком (мал. 6). У 3—5 років го­строта зору стає як у дорослих.

Сльозовий апарат у новонароджених дітей сформований, але сльозова рідина виробляється в малій кількості. Посилюється сльозоутворення у дітей на 3-му місяці життя.

Миготливий рефлекс, як і зіничний, виробляється ще у плода. Після народження в дітей очі закриті навіть під час годування. Якщо очі відкриті, промінь сонця викликає миготливий рефлекс.

Геронтологічні зміни зорового аналізатора

Вікові зміни функцій зорового аналізатора і його периферійного відділу специфічні й неоднакові в різних ана­томічних утвореннях очей. Найбільш значні зміни відбуваються з боку ако­модаційної функції ока. Сила акомо­дації зменшується з 10 D у 20 років до 1 D у віці 55—60 років. У людини кожні 5 років поступово зменшується розмір осі ока, що впливає на акомо­дацію (табл. 2). В основі розвитку гіперметропії лежить зменшення елас­тичності кришталика.

ТАБЛИЦЯ 2, Вікові зміни об'єму акомодації

Після 60 років знижується адап­таційна властивість очей у разі недо­статнього освітлення, знижується та­кож і швидкість темпової адаптації. Це пояснюється зменшенням прозорості кришталика і звуженням зіниці. Під час темпової адаптації діаметр зіниці 7, 5 мм у 20 років і 4, 8 мм у 80 років.

Гострота зору в людини досягає максимуму в 20—З0 років, а потім поступово знижується. Особливо це зниження помітне після 60 років, що пояснюється зменшенням прозорості заломлювальних середовищ ока та змінами сітківки. У сітківці старих людей змінюється кровообіг, відбува­ються атрофічні процеси в її пігментному епітелії, який вторинно впливає на функцію фоторецепторів. Зміни сприйняття кольорів сильно виражені для короткохвильової частини спектра, найкраще зберігається сприйняття зеленого кольору. Після 40 років погіршується сприйняття в розрізненні кольорів: зелений — синій або синій —жовтий. Розрізнення кольорів чер­воний — зелений погіршується після 60 років. Сприйняття і розрізнення яскравості кольорів знижується після 50 років. У людей похилого віку змінюються різні фази короткочасної пам'яті на геометричні стимули. Це свідчить про те, що оброблення зорової інформації сповільнюється.

Слуховий аналізатор

Слуховий аналізатор відмежовується від нервової системи на 4-му тижні розвитку ембріона. Він відразу ж поділяється на верхню і нижню частини. З нижньої частини розвивається завитка. На 9—10-му тижні завитка має 2, 5 витка, як у дорослих, але висота його незначна, всього 3 мм (у дорос­лих — 6—7 мм). Збільшення висоти завитка відбувається на 5-му місяці внутрішньоутробного розвитку. Диференціювання клітин епітелію ка-нальців завитка закінчується у плода на 6-му місяці. Мієлінізація слухової системи відбувається дуже повільно і закінчується тільки у віці 4 роки.

Вушна раковина у новонародженого морфологічно розвинена, але має певні особливості. Зовнішній слуховий хід короткий, вузький, барабанна перетинка розташована більш горизонтально, має відносно більшу товщи­ну, ніж у дорослих. Слухова труба коротка і широка. Середнє вухо до на­родження — без повітря, воно заповнене рідиною. Після народження про­тягом 1 міс барабанна порожнина заповнюється повітрям. У дітей віком 1 міс орган слуху і рівноваги анатомічне сформований (мал. 7).

Реакції на сильні звуки визначаються ще в плода. В останні місяці вагітності голосні звуки викликають рухову активність плода. У новонаро­джених дітей відзначається реакція зригування на голосний звук. Іноді ця реакція супроводжується змінами дихання і збільшенням пульсації вели­кого тім'ячка. Новонароджений повертає голову й очні яблука в бік джере­ла звуку. Наприкінці 1-го місяця формується умовний захисний миготли­вий рефлекс на звуковий подразник.

Диференціювання звуків у дітей починається на 3-му місяці життя. Після народження найнижчі пороги звукової чутливості містяться в середині звукових частот — 1000 гц.

Мал. 7. Схема периферійного відділу слухового аналізатора

Пороги на низькі частоти менші, ніж на високі. З віком звукова чутливість збільшується. Найбільше сприйняття різних звуків досягається в 14—19 років. Для розвитку мовного і музично­го слуху велике значення має спілкування дитини з дорослими.

Геронтологічні зміни слухового аналізатора

Вікові зміни функцій слухового аналізатора найбільш характерні для людей похилого віку. У 40—50 років настає помітне погіршення звукової чутли­вості, особливо воно виражене в ділянці високих частот. Люди в ЗО років сприймають звуки дуже високої частоти — 20 000 Гц, у 35 років верхня ме­жа знижується до 15 000 Гц, а в 65 років ця межа досягає 10 000 Гц.

З віком відбувається інволюція слухових рецепторів. Первинко страж­дають центральні механізми слуху. Люди похилого віку мають нижчу мож­ливість сприйняття мови за наявності звукових шумів, що свідчить про зниження здатності проводити аналіз сигналів, необхідних для виділення сигналів із шуму. З віком сприйняття мови знижується.

Вестибулярний аналізатор

Розвиток вестибулярного апарату відбувається одночасно з розвитком слу­хового. Після поділу слухового пухирця на дві частини з верхньої утво­рюється маточка і півколові канали. Мієлінізація вестибулярного нерва відбувається рано — на 4-му місяці внутрішньоутробного розвитку. Вес­тибулярні тонічні рефлекси з'являються у плода в 4—5 міс.

Подразнення вестибулярних рецепторів викликають у новонародже­ного рефлекси положення і статокінетичні (рефлекс Моро, ністагм).

У грудних дітей вестибулярні рецептори мають важливе значення в розвитку рефлексів, які забезпечують утримання голови, вміння сидіти, стояти, говорити.

Аналізатори смаку, нюху

Смакові цибулини починають розвиватися у плода на 3-му місяці ембріогенезу. У новонароджених за смакову чутливість відповідає велика поверхня слизової оболонки ротової порожнини. Смакові рецептори виз­начаються на всій спинці язика, на нижній поверхні його кінчика, твердо­му піднебінні, на слизовій оболонці губ і щік. Новонароджений реагує на всі 4 види смакових подразників — солодкі, гіркі, кислі, солоні. Солодкі речовини викликають смоктальні рухи і заспокоюють, гіркі, кислі, солоні викликають невдоволення, закриття очей, загальний рух, крик.

З віком смакова чутливість збільшується, особливо інтенсивно у дітей з 2 до 6 років. У дітей дошкільного віку смакова чутливість стає такою, як у дорослих.

Нюховий епітелій розрізняють у плода 2 міс. У 6 міс площа нюхової зони зменшується, але клітини стають чутливішими до ароматичних речо­вин. Нюх досягає свого максимального розвитку в період статевого дозрівання. Функції нюхового аналізатора починають знижуватися після 45 років. Змінюється також адаптаційний процес. Зміни нюху в старечому віці пов'язані зі старінням рецепторів слизової оболонки носа і вищих відділів аналізатора.

Шкірна рецепція

На 8-му тижні ембріогенезу в шкірі плода з'являються нервові закінчення. Утворення капсул навколо рецепторів починається на 3—4-му місяці внутрішньоутробного розвитку. Першими починають формуватися пластинчасті тільця, їх дозрівання закінчується на 5—6-му році життя дитини.

Тактильні тільця закінчують формуватися до 6 міс після народження. Чут­ливість тактильного аналізатора в перші роки життя зростає. У 8— 10 років інтенсивність цього процесу послаблюється і в 17—20 років функція тактильного аналізатора досягає максимуму.

Новонароджені діти розрізняють тепло і холод. З віком температурна чутливість підвищується.

Біль уже в плода викликає рефлекторні рухові реакції. Після народ­ження діти реагують на сильні уколи криком, загальними рухами, змінами частоти дихання і серцебиття.

Пороги тактильної і больової чутливості після 40 років у жінок нижчі, ніж у чоловіків. У похилому віці всі види шкірної чутливості мають тен­денцію до зниження.

Вища нервова діяльність

Поведінка дітей на 1-му році життя визначається переважно навколишнім середовищем. Уже на 2-му році життя дитина може виокремлювати абст­рактні образи предметів із загального середовища. Поступово формується адекватна поведінка, яка узгоджується з предметами. Діти починають са­мостійно їсти ложкою, сідати на стілець, лягати в ліжко тощо. На 1 -му році життя найсильнішими є безумовні рефлекси, зокрема харчові. На 2-му і 3-му роках життя найбільш ефективними стають орієнтовні, захисні, ігрові рефлекси. Тому формується велика кількість різноманітних ре­флексів на відношення між предметами та їх властивостями. Велике зна­чення для дітей цього віку мають стереотипи зовнішніх подразнень і дій. Прикладами таких стереотипів є етапи вмивання, годування, ігор, одяган­ня тощо. У дітей ще не розвинута рухомість нервових центрів і тому їм важко переключитися з одного виду діяльності на інший. Важким завдан­ням для дитини 3 років є зміна порядку сигналів у стереотипі. У цей період значно збільшується запас слів, розвиваються умовні рефлекси, пов'язані з мовою. У 2 роки дитина знає 200—400 слів, у 3 роки — 2000 слів і більше. У дітей спочатку виникає сенсорна мова (розділення слів), а потім — артикуляція (відтворення почутих слів). Активне вивчення зовнішнього світу, пізнання предметів у дітей 2—3 років пов'язане з руха­ми. Спочатку рухи дітей хаотичні, однотипні, потім стають цілеспрямова­ними й організованими. На 2-му році життя відбувається з'єднання слів у короткі речення. Після 2 років слово починає виконувати функцію узагаль­нення в процесі мислення.

Розрізняють такі ступені узагальненої функції слова:

1-й ступінь інтеграції — слово замінює образ даного предмета, воно є еквівалентом цього предмета (" лялька" — це тільки одна конкретна лялька);

2-й ступінь інтеграції — слово замінює декілька однотипних пред­метів (" лялька" стосується всіх ляльок, які є в дитини);

3-й ступінь інтеграції — слово замінює образи різноманітних пред­метів (" іграшка" — це ляльки, м'ячики, кубики тощо). Така функція слова з'являється наприкінці 3-го року життя;

4-й ступінь інтеграції — слово може визначати ряд узагальнень (" росли­на" містить у собі узагальнення багатьох значень - - " дерево", " кущ", " квітка" тощо). Ця ступінь інтеграції досягається в 5 років.

У дітей 3 років мислення залишається предметним. Після 2 років діти роблять спробу малювати. Малюнок є важливим показником розвитку вищої нервової діяльності.

Дитина поступово від хаотичних ліній переходить до відтворення чітких контурів фігур. Спочатку малюк чітко обводить намальовану фігу­ру, а потім правильно малює фігуру самостійно

Вища нервова діяльність у період першого дитинства

У період першого дитинства відбувається подальший розвиток усіх видів внутрішнього гальмування. Збільшується точність рухів, зменшується кількість " зайвих" рухів, дитина починає користуватися попереднім досвідом. Стереотипи продовжують грати значну роль у поведінці дітей, у них переважають прямі зв'язки. Наприклад, дітям важко вести зворотний рахунок (6, 5, 4, 3, 2, 1). Зворотні зв'язки з'являються пізніше. Дітям 5— 6 років уже не складно сприйняти перебудову стереотипів, і вони її сприй­мають як гру. Для цього віку характерна іррадіація збудження, а спеціалізація умовних рефлексів виробляється важко. Якщо вихователь пропонує підняти праву руку на слово " п'ять", то діти будуть піднімати праву руку і на інші слова.

У дітей дошкільного віку формуються аналітико-синтетичні ме­ханізми, виробляються умовні рефлекси на складні подразники, розви­вається взаємодія першої і другої сигнальних систем. Для дітей у цьому віці типовим є яскравий прояв емоцій, які мають нестійкий характер. Діти намагаються привернути до себе увагу.

У дітей 6 років завдяки навчанню слово стає абстракцією, починає пе­реважати словесне мислення з внутрішньою мовою, але тривалість розу­мової діяльності ще мала — не більше ніж 15 хв. Уже з 6 років діти можуть керувати своєю поведінкою на основі попередніх словесних інструкцій.

Вони вже запам'ятовують програму рухів, яка складається з декількох рухових операцій.

Розуміння і виконання словесних інструкцій, дотримання програми поведінки, її пристосування до умов середовища, передбачення резуль­татів діяльності потребує діяльності вищих асоціативних систем, перед­усім процесів, які відбуваються в корі лобних доль великих півкуль. Саме в дітей 7 років здійснюється морфологічне дозрівання лобного відділу ко­ри великого мозку. Електрофізіологічні дослідження показали, що в дітей 6—7 років посилюються міжцентральні зв'язки лобних відділів з іншими ділянками кори кінцевого мозку.

Вища нервова діяльність у період другого дитинства

У період другого дитинства нервові процеси мають достатню силу і врівноваженість, усі види внутрішнього гальмування добре виражені. Діти невпевнено виконують дрібні й точні рухові процеси, але ці їхні можли­вості швидко удосконалюються. У дітей ще недостатньо розвинуті ме­ханізми, які визначають увагу і вміння зосередитися на конкретному за­вданні. У школярів молодших класів швидко розвивається втома, у разі ве­ликого навантаження в навчанні вона іноді може супроводжуватися невро­тичними порушеннями.

Шкільне навчання впливає на розвиток психіки дитини, бо з початком шкільного життя в дітей перебудовується весь режим дня, з'являються нові інтереси, розширюються знайомства з новими людьми, підвищується відповідальність, збільшується навчальне навантаження. У дітей 7 років яскраво проявляються особливості вищої нервової діяльності, діти відрізняються за властивостями сили, врівноваженості і рухомості про­цесів збудження і гальмування. У виховній роботі обов'язково потрібно враховувати типові особливості вищої нервової діяльності.

Вища нервова діяльність у підлітків

У період 11—13 років у дівчаток і 13—15 років у хлопчиків змінюється по­ведінка, що проявляється загальним підвищенням збудливості ЦНС і по­слабленням процесів гальмування. Це може призвести до підвищеної под­разливості, розвитку підвищеної втомлюваності, розладів сну.

В умовнорефлекторній діяльності можна визначити погіршення дифе­ренціювання сигналів, розширену іррадіацію збудження. У хлопчиків особливо помітні " зайві" рухи рук, ніг, тулуба.

Збільшуються латентні періоди умовнорефлекторних реакцій, мова стає повільнішою, відповіді стають стереотипними, формування нових тимчасових зв'язків на сло­весні сигнали затримується. Усі ці прояви з боку вищої нервової діяль­ності вказують на зниження процесів діяльності другої сигнальної систе­ми. Іноді у підлітків проявляється зниження працездатності, підвищена емоційність, вегетативні реакції (у дівчаток — підвищена плаксивість). Для деяких школярів важким стає засвоєння навчального матеріалу.

Друга фаза статевого дозрівання — у період 13—15 років у дівчат і 15—17 років у хлопців характеризується психологічною неврівнова­женістю з різким переходом від бурхливого емоційного піднесення до де­пресії. Перед вихователями стоїть завдання тренувати у підлітків кіркове гальмування. Конфлікти між підлітками і їх батьками, вихователями в школі виникають через неправильну оцінку особливостей вищої нервової діяльності у підлітків.

У віці 15—18 років друга сигнальна система удосконалюється, покра­щується пам'ять, розвивається логічне мислення. Вища нервова діяльність у цьому віці досягає вищого рівня розвитку

Вища нервова діяльність у людей похилого віку

У механізмі вікових змін функціональної активності кори великого мозку важливе значення мають декілька головних нервових процесів під час старіння організму. У людей після 75 років визначаються чіткі зміни сили, рухомості й врівноваженості нервових процесів. Першою зміною фізіологічних процесів у корі є зниження функціональної рухомості. Це пояснюється послабленням впливу висхідної і низхідної систем ретику­лярної формації мозку і змінами характеру регуляції корою структурно-функціональними системами. Під час старіння знижується працездатність нервових клітин, визначається відставання процесів відновлення від про­цесів виснаження. Зрушення в енергетичному забезпеченні нейронів, в ак­тивному транспорті іонів, зміни клітинної мембрани призводять до збільшення періоду реполяризації, до великої тривалості потенціалу дії, що знижує лабільність нейронів. Клітинні механізми розвитку гальмуван­ня пов'язані з гіперполяризацією мембрани, зі збільшенням порога збуд­ливості клітин. Умовнорефлекторна діяльність у людей віком 60—65 років не має суттєвих змін порівняно з особами молодого віку. У віці 67— 70 років уже визначається недостатня концентрація нервових процесів, пе­реважає гальмування, особливо в другій сигнальній системі. У людей віком понад 75 років головною скаргою стає послаблення пам'яті.

У цьо­му віці простежується зв'язок між послабленням пам'яті й станом сома­тичного здоров'я. Проблема пам'яті та її вікові зміни є однією з головних проблем старіння організму. Другою проблемою процесу старіння є про­блема затримки темпу психічних реакцій. Збільшення терміну нервових реакцій розглядається як загальна й універсальна ознака старіння мозко­вих структур, що пояснюється затримкою імпульсів у периферійних нер­вових шляхах, а також порушенням в асоціативних зв'язках окремих діля­нок кори великого мозку.

Сон у різні вікові періоди життя людини

Сон — особлива форма активного стану нервової діяльності, яка забезпе­чує відновлення можливостей мозку щодо аналітично-синтетичної діяль­ності людини протягом робочого дня. За показниками вегетативних функцій, даними електроенцефалограми (ЕЕГ) виділяють дві фази сну: ортодоксальну (повільний сон) і парадоксальну (швидкий сон).

Фаза повільного сну має свої стадії: А — зниження активності, дрімо­та; Б — легка сонливість; В — поверхневий сон; ГІД — глибокий сон.

ЕЕГ у кожній стадії має свої параметри і характеристики.

У стадії А на ЕЕГ переважає альфа-ритм. Якщо в цій стадії з'являють­ся зовнішні подразники, альфа-ритм змінюється на бета-ритм.

Для стадії Б характерні нестійкі низькоамплітудні хвилі.

У стадії В встановлюються низькоамплітудні повільні хвилі — тета-ритм.

Перехід до стадії Г і особливо Д характеризується чіткою появою і по­силенням дельта-ритму.

Фаза парадоксального сну на ЕЕГ має свої особливості. На тлі низь-коамплітудної активності з'являються, а потім переважають хвилі бета-ритму з непостійним виникненням окремих груп альфа-ритму та високих хвиль з пилкоподібною верхівкою. Фази і стадії сну в онтогенезі можуть формуватися поступово. На ЕЕГ недоношених дітей після народження періодично спостерігається зниження амплітуди коливань, що супровод­жується скороченням зовнішніх очних м'язів і загальними рухами. Це вка­зує на те, що в плода останніх тижнів внутрішньоутробного розвитку вже з являється фаза швидкого сну. У доношених новонароджених чітко вира-кена стадія глибокого сну — Д, швидкий сон має велику тривалість і зай­має майже половину всього сну, що становить 10 год. Для новонародже-^к є характерним поліциклічний сон, 6—7 разів на добу. Сон змінюється активною діяльністю, діяльність не залежить від зміни дня і ночі. Кількість таких циклів з віком зменшується.

На 2—3-му місяці життя у фазі повільного сну з'являється стадія Г, стадія В визначається тільки в дітей 3 років. У період раннього дитинства відсутні стадії дрімоти. У дітей віком 8—12 років сон стає таким, як у дорос­лих, і на ЕЕГ уже визначаються послідовно всі стадії сну, у тому числі з'яв­ляються стадії А і Б, протягом ночі спостерігається всього 4—5 фаз швидко­го сну. Це становить 1, 5 години або 1/5 частину загального сну. Однак зна­чення швидкого сну для забезпечення денної активності з віком зростає.