Основні напрями діяльності опозиції

1. Критика дій держави.

2. Внесення альтернативних програм суспільного роз­витку.

Опозиція:

• висловлює інтереси й потреби груп, що мають свого представника в органах державної влади;

• консолідує ці групи;

• залучає їх до політичного життя.

Відносини між владою й опозицією є складниками політичного процесу, який містить показники, шо вка­зують:

• наскільки держава дозволяє існування опозиції;

• наскільки вона до неї прислухається;

• які обмеження накладає на її діяльність;

• які методи боротьби використовує опозиція;

• конструктивність критики опозицією влади. Політична опозиція буває конструктивною і деструк­тивною.

Конструктивна - критикує помилки правлячої партії, владних структур і пропонує рішення, нерідко спів­працює з владою в загальнонаціональних інтересах.

Деструктивна - перетворює критику влади на мету, на засіб дискредитації влади, перших осіб держави, правлячої партії, відмовляється від співробітництва з владою.

Лобізм

Лобізм — цілеспрямований вплив окремих груп інтересів на законодавчі та виконавчі органи державної влади з метою реалізації своїх вузьких приватних інтересів, відокремлених від інтересів більшості.

Лобіювання таких рішень - це нав'язування суспіль­ству рішень меншості.

Лобіювання окремих рішень у країнах Заходу вважа­ють відстоюванням інтересів окремих груп громадян, воно легалізовано й законодавчо визначено. Діяльність лобістів у США регламентує федеральний закон 1946 р.

В Україні лобізм не набув правового оформлення і діє стихійно. Тому лобіювання в Україні приводить до неза­конних операцій, робить процес вироблення державної політики непрозорим для сторонніх спостерігачів і гро­мадськості, підриває віру простих людей у демократич­ність і справедливість.

Політична еліта та політичне лідерство Політична еліта - ие відносно привілейована група, яка бере безпосередню участь у прийнятті й виконан­ні рішень, пов'язаних із використанням державної влади чи впливом на неї.

Структура політичної еліти:

— правляча еліта — ті, хто реально володіє державною владою і чиї рішення відіграють вирішальну роль у життєдіяльності суспільства;

— опозиційна еліта - ті, хто в цей час перебуває в опо­зиції до влади;

— адміністративна еліта — бюрократія або управлінські кадри;

— комунікативна еліта - інформаційні служби держав­ної влади;

— ідеологічна еліта — ті, хто розробляє ідеологічні док­трини і програми.

Політичні еліти є:

•легітимні — ті еліти, які отримали владу за добровіль­ної підтримки мас;

• нелегітимні — ті, що панують над більшістю за допо­могою примусу, насильства й ідеології.

За місцем в елітарній ієрархії розрізняють такі еліти:

•вищі — особи, що обіймають найвищі посади в уряді, парламенті, основних партіях і приймають стратегічні рішення;

• середні - депутати, вищі адміністративні посадові осо­би регіональних органів, бізнесмени, діячі культури, які впливають на процес прийняття політичних рішень;

• нижчі - адміністративний апарат державних органів, керівники регіональних відділень основних партій тощо.

Основні риси політичної еліти:

• високий соціальний статус;

• зосередженість в її руках значних владних повнова­жень;

• наявність власної ідеології;

• права на привілеї;

• доступ до закритої інформації.

Справжній політик повинен мати такі риси:

• Право й можливість справитися з владою.

• Бути відповідальним.

• Мати громадянську самоповагу.

• Бути чесним.

• Бути справедливим.

• Стверджувати своєю владою благо і знешкоджувати зло.

Основні функції політичної еліти в суспільстві:

• здійснення управління суспільством;

• пошуки оптимальних політичних рішень;

• вираження інтересів певних верств населення;

• здатність мобілізувати маси на вирішення певних сус­пільних завдань.

Для еліти багатьох країн характерна аморальність і низький рівень управлінської компетентності. Таку елі­ту називають квазіелітою.

Політичний лідер — людина, яка завдяки своїм особли­вим якостям має переважний вплив на суспільство.

Лідер здійснює такі функції:

впливу, організації, мобілізації, цементування, роз'єднан­ня (в разі необхідності).

Політичні лідери за стилем реалізації лідерства Авторитарні, які прагнуть до одноосібного керівного впливу.

Демократичні, які дають можливість членам групи брати участь у формуванні та досягненні цілей і в управ­лінні їх діяльністю.