ТемаVII. Права, свободи та відповідальність

Права людини в історії людства

Формування уявлень і понять про права людини по­чалося з найдавніших часів історії людства. З самого початку людина почала будувати свою поведінку й від­носини з іншими людьми, дотримуючись елементарних прав та обов'язків у колективі (роді, племені).

Розвивалися людина, суспільство, в якому вона жила, змінювалися уявлення про власні права та обов'язки. У правах людини відображалися моральні, етичні, релігій­ні, культурні та інші правила — норми.

Джерелами первісних уявлень про права людини є стародавні релігійні тексти, у яких сформульовано чи­мало гуманістичних принципів і норм загальнолюд­ського характеру, та твори давньогрецьких і китайських філософів, у яких сформульовано ідеї людських прав.

Перше закріплення низки ідей щодо прав людини у законодавстві здійснено у Великій хартії вольностей, яку підписав 1215 р. король Іоанн Безземельний вна­слідок угоди між ним і повсталими проти нього англій­ськими баронами. У цьому документі захищалися пра­ва на приватну власність, недоторканність та свободу особистості від абсолютизму, принцип недоторканнос­ті особи, право людини на вільне пересування. 1689 р. у Великій Британії прийнято Білль про права, що став юридичною основою конституційної парламентської монархії у Великій Британії і в якому закладено основи демократичного парламентаризму (вільні вибори членів парламенту, їх недоторканність).

На українських землях питання прав людини та їх захисту порушувалися в Конституції Пилипа Орлика 1710 р. Там зазначалося: " Подібно до того, як Ясновель­можному Гетьману з обов'язку його уряду належить ке­рувати й наглядати за порядком щодо всього Війська За­порозького, так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних

тягарів, угисків і надмірних вимог, бо відштовхнуті ними (люди), залишивши свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв шукати життя кращого, спокійного і лег­шого".

У Конституції Пилипа Орлика закріплено принцип розподілу влади, обрання влади вільним волевиявлен­ням населення. У разі повернення Орлика в Україну обі­цялося відновити козацькі права, зберегти привілеї міст, полегшити податковий тягар селянам, надати державну допомогу вдовам, сиротам та іншим соціально не захи­щеним верствам населення.

Конституція Пилипа Орлика залишилася в історії як оригінальна правова пам'ятка, хоча реальної сили так і не набула.

Еволюція уявлень про права людини в історії людства

Основи сучасного розуміння прав людини закладе­но в XVII—XVIII ст. у творах видатних просвітників Дж. Локка, Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо та інших.

Природність прав означала належність їх до роду людського.

Невідчуженість прав розумілася як невідривність цих прав від людини, а священність цих прав тлумачилася як велика шана й повага до прав людини, як найбільша її цінність.

Уперше концепція прав людини дістала система­тичний юридичний виклад у Декларації незалежності 1776 р. Цю Декларацію покладено в основу Конституції США, яка є однією з иайдемократичніших із широки­ми громадянськими свободами і правами, що відкрила шлях до прискореного розвитку ринкових відносин. Перші десять поправок до Конституції СІЛА, відомі як Білль про права США, розширили перелік законодавчо закріплених прав і свобод.

1789 р. у Франції прийнято Декларацію прав людини і громадянина, в якій викладено " природні, невід'ємні та священні права людини і громадянина", про забезпе­чення державою природних і невід'ємних прав людини, забезпечення свободи, власності, безпеки й опору при­гнобленню, про презумпцію невинності тощо.

У статті 4 зафіксовано, що " свобода полягає у мож­ливості робити все, що не шкодить іншому". Вперше за­кріплено принцип взаємовідносин людини й держави в демократичному суспільстві: „Дозволено все, що прямо не заборонено законом". Проголошено загальнолюд­ські принципи рівності людей у правах і перед законом, ідею народовладдя. Декларація стала попередницею конституцій багатьох європейських держав того часу й мала величезне значення для країн Європи в боротьбі проти абсолютизму й феодалізму.

Поняття прав і свобод людини

Права й свободи — це обсяг і межі благ, які держава зобов'язувалася гарантувати особі й суспільству. Саме тому чітке їхнє визначення, юридичне закрі­плення і створення умов для реалізації та захисту повин­ні визначати зміст і спрямованість діяльності держави.

Поняття прав і свобод людини та громадянина нині є найважливішою проблемою внутрішньої та зовніш­ньої політики всіх держав світової співдружності. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод людини, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оціню­ється рівень демократичного розвитку будь-якої держа­ви і суспільства в цілому.

Права людини — це права, нерозривно пов'язані з існу­ванням людини, з її можливостями існувати й роз­виватися як особистість.

Свободи людини — це суб'єктивне право особи, яке являє собою способи (форми) її можливої поведінки. Жодна людина не може бути позбавлена таких мож­ливостей.

Розрізняють природні права людини, тобто пов'язані з самим її існуванням і розвитком. Це насамперед невід'ємні і невідчужувані права людини, які є такими лише тому, що вони дані людині від народження, формую­чи і підтримуючи в людині почуття власної гідності. Згідно з Конституцією України до цього виду прав належать:

право на життя (ст. 27),

право на повагу до гідності людини (ст. 28),

право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо.

Є набуті права, що в основному характеризують соціально-політичний статус людини і громадянина (ін­ститут громадянства, право на участь у вирішенні дер­жавних справ).

У законодавчих документах, створених у державі та на міжнародному рівні, закріплено цілу низку прав лю­дини і громадянина. Основою таких прав є згода тих, на кого вони поширюються.

Права людини - це виявлення загальнолюдської мо­ралі, бо право є мистецтвом чинити добро і справедли­вість. Недотримання загальнолюдської моралі спричиняє порушення прав людини і, навпаки, порушення прав лю­дини завжди є посяганням на загальнолюдську мораль.

У Загальній декларації прав людини зазначено, що " визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, їх рівних і невід'ємних прав є основою свободи, справедливості та загального миру".

Сучасне міжнародне співтовариство приділяє значну увагу розвиткові та забезпеченню прав людини. Прийня­то цілу низку міжнародних документів з прав людини:

Загальна декларація прав людини (1948 р.),

Європейська конвенція про захист прав і фундамен­тальних свобод людини з Протоколами (1950 р.),

Міжнародний договір про громадянські та політичні права (1966 р.),

Міжнародний договір про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.),

Підсумковий акт Наради з питань безпеки та співро­бітництва в Європі (1975 р.),

Документ Копенгагенської наради-конференції з людського виміру (1990 р.) тощо.

Таким чином, права людини — це певні можливості, що грунтуються на загальнолюдській моралі та необхідні людині для існування її і розвитку в конкретних істо­ричних умовах. Вони мають бути загальними та рівними для всіх.

Основні свободи громадянина Свобода — це одна з найвищих цінностей людини.

Лише тоді, коли людина вільна, вона здатна прояви­ти себе як особистість.

Звісна річ, що за відсутності у людини свободи вона не може володіти і реально користуватися своїми права­ми. Саме свобода створює умови для реального набуття прав та їх реалізації.

Отож захист та повагу до особистої свободи треба роз­глядати як один із найважливіших обов'язків держави.

Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії. Це природні й невід'ємні права людини, одні з найважливіших духовних потреб людини. Людина отримує ці духовні цінності від часу свого народження і ніхто не має права заборонити користуватися цими сво­бодами.

Свобода думки, совісті та релігії — це та основа, на якій Грунтується право людини вільно висловлювати свої думки.

Важливою свободою людини є свобода слова, без якої неможлива демократія, бо через свободу слова громадяни можуть здійснювати контроль за діяльністю держави.

Прагнення придушити, обмежити свободу переко­нань та свободу їх висловлювання відоме багатьом кра­їнам світу. У тоталітарних державах порушення свободи слова супроводжується репресіями.