Тема VI. Соціальна мобільність

Поняття соціальної мобільності

Соціальна мобільність - зміна окремою людиною або групою людей соціального статусу, місця в соціаль­ній структурі суспільства. Соціальна мобільність є:

•горизонтальною — переміщення людей у межах тієї самої страти у зв'язку зі зміною місця проживання;

• вертикальною — переміщення людей з нижчих страт у вищі (висхідна мобільність) і навпаки (низхідна мобільність).

Висхідна мобільність — явище добровільне, а низхідна — ви­мушене.

В індустріальному суспільстві люди можуть піднятися до вищої страти завдяки таким умовам: •економічним — кожна людина може стати багатою завдяки власним якостям чи збігу обставин;

• політичним — можна зробити політичну кар'єру;

• армійським — є можливість просунутися по службі;

• церковним — можна пробитися у найвищу церковну ієрархію;

• науковим — піднятися завдяки досягненням в якійсь галузі науки;

• шлюбним — вигідне одруження.

Можливість особи зайняти вищу позицію порівняно зі своєю нинішньою залежить від таких чинників:

— соціального походження особи;

— наявності в суспільстві процесів, які оцінюються як престижні;

— наявності освіти;

— наявності знань і технічної кваліфікації;

— належності до статі (чоловіки мають більші можли­вості, бо жінки більше зайняті домашнім господар­ством);

— залежно від віку, бо в сучасному суспільстві важко влаштуватися на роботу людям, яким за 50.

Внутрішньогенераційна мобільність — це висхідна чи спад­на мобільність окремої людини протягом її життя, інколи цей вид соціальної мобільності ще назива­ють кар'єрою, яку визначають як зміну соціального статусу індивіда протягом власного життя.

Міжгенераційна мобільність - це рух індивіда соціаль­ною драбиною між різними поколіннями.

Вивчаючи цей тип мобільності, можна з'ясувати, як змінилися соціальні позиції поколінь дітей порівняно з поколіннями батьків.

Масштаб міжгенераційної мобільності свідчить про те, наскільки в тому чи іншому суспільстві нерівність переходить від одного покоління до іншого.

Якщо' міжгенераційна мобільність невелика, то це свідчить про укоріненість нерівності в цьому суспільстві.

Висока соціальна мобільність сприяє пом'якшенню со­ціальних конфліктів і навіть веде до повного усунення їх.

Теорії соціальної стратифікації і соціальної мобіль­ності протиставляють теорію " середнього класу".

Згідно з теорією " середнього класу" кількісне зрос­тання службовців, менеджерів, управлінців, інтелігенції веде до створення єдиного середнього класу, якому на­лежить провідна роль у розвитку суспільства. Суспіль­ство поділяється на два класи: робітничий і середній.

Існує теорія " службового класу" як соціальної групи, що посідає " середнє" місце між тими, хто управляє, і тими, ким управляють.

Соціальна мобільність в Україні

Сучасне українське суспільство є суспільством змі­шаного типу, в якому статус і приписується, і досягаєть­ся, де діють чинники, що спонукають до мобільності та перешкоджають їй. Дефіцит енергетичних та деяких ін­ших ресурсів, істотні відмінності у рівні та якості життя в сільській місцевості й місті, у великих і малих міс­тах - усе це визначає основну відмінність потенціалів, яка змушує індивідів рухатися до місць скупчення благ і послуг.

Для молодого покоління переїзд із села в місто є нор­мою. Свої життєві плани молодь пов'язує зі зміною ста­тусу, передбаченого народженням у певному населено­му пункті.

За таких умов мобільність сприймається і батьками, і дітьми як життєва необхідність. Батьки, зі свого боку, не бажають дітям долі, яка навіть віддалено нагадує їм власну.

Переїзд до міст протягом останніх десятиліть був пе­реїздом до якомога більших міст, до центрів областей, до столиці. Причини такої мобільності:

• масова примусова міжпрофесійна мобільність, зу­мовлена кризовим станом суспільства;

• зниження попиту на деякі професії, наявність без­робіття;

• характерні спадні соціальні переміщення для абсо­лютної більшості населення;

• висхідні соціальні переміщення характерні для по­рівняно невеликих соціальних груп (переважно для правлячої еліти);

• зміна професії як складник стратегії виживання;

• примус до самозайнятості без професійної переква­ліфікації;

• рух у спадному напрямку суттєво переважає рух у ви­східному напрямку;

• стратегії успіху властиві переважно молоді, тоді як для середнього та старшого покоління характерні стратегії виживання.

Спілкування та співпраця як перспективи розвитку соціуму