Права людиниі права громадянина

З правами людини тісно пов'язані права громадянина. Права людини порівняно з правами громадянина пріо­ритетні, адже права людини поширюються на всіх лю­дей, які проживають в тій або іншій державі, а права гро­мадянина торкаються лише тих осіб, які є громадянами певної країни.

Прикладом прав громадянина, закріплених Конститу­цією України, є:

• право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації (ст. 36);

• право брати участь в управлінні державними справа­ми (ст. 38);

• право на проведення зборів, мітингів, походів, де­монстрацій (ст. 39);

• право на соціальний захист (ст. 46) тощо.

Права громадянина — це особливий зв'язок між лю­диною і державою, між якими виникає взаємна відпо­відальність:

•держава зобов'язана піклуватися про своїх громадян, де б вони не перебували, захищати їх права і свободи;

• громадяни мають дотримуватися приписів, встанов­лених державою в інтересах всього суспільства.

Взаємозалежність прав людини і прав громадяни­на проявляється в тому, шо вони в деяких випадках за­кріплюються и одному документі. Наприклад, у Кон­ституції України, у другому розділі " Права, свободи та обов'язки людини і громадянина".

Гарантом прав і свобод людини та громадянина є Президент України. Парламентський контроль за до­триманням конституційних прав і свобод людини та громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Покоління прав людини

Права людини торкаються різних аспектів її життя. Вони відрізняються за різними якостями, які потрібно брати до уваги у разі забезпечення, охорони й захисту їх. Залежно від сфери суспільного життя, з якою вони пов'язані, права людини поділяють на такі:

1. Особисті (громадянські) — передбачають гарантовані державою можливості людини, необхідні для її фізич­ного існування та задоволення життєвих потреб:

• право на життя;

• на свободу власної думки і слова;

• на недоторканність особи та житла;

• на невтручання в особисте і сімейне життя;

• на таємницю листування, телефонних розмов, теле­графної та іншої кореспонденції;

• на свободу від посягань на честь, репутацію та гідність;

• право на оскарження дій посадових та службових осіб, державних та громадських органів;

• право вільного вибору місця проживання та вільного пересування;

• на свободу світогляду і віросповідання.

2. Політичні — гарантовані державою можливості особи брати участь у державному і громадському житті через участь у здійсненні державної влади і громадського самоврядування:

• свобода думки й слова;

• право на вільне вираження своїх поглядів і переко­нань;

• право на участь у політичному житті;

• на свободу об'єднання у політичні партії та громад­ські організації, на створення асоціацій;

• на участь в управлінні державними справами;

• право вільно обирати й бути обраним до органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування;

• на проведення мирних демонстрацій, зборів, мітингів.

3. Економічні — права у сфері економічних і насамперед майнових відносин:

• право на працю і вибір професії та виду трудової діяльності;

• на страйк;

• право на приватну власність;

• на підприємницьку діяльність;

• на користування об'єктами суспільної власності: за­гальнонародної, загальнодержавної і комунальної.

4. Соціальні — забезпечують людині гідний рівень життя та її соціальну захищеність:

• на відпочинок та дозвілля;

• право на гідний для людини життєвий рівень;

• право на охорону здоров'я, медичну допомогу і ме­дичне страхування;

• на житло;

• право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності та в разі втрати годувальника;

• право на соціальний захист громадян.

5. Культурні (духовні) права - являють собою гарантовані державою можливості доступу людини до духовних здо­бутків своєї нації та всього людства — їхнє засвоєння, ви-користання та участь у їхньому подальшому розвитку:

• право на освіту;

• свободу літературної, наукової, технічної, художньої творчості;

• можливості доступу людини до духовних здобутків своєї нації та всього людства;

•право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

6. Екологічні права — регулюють суспільні відносини у сфері охорони навколишнього природного середови­ща і раціонального використання природних ресурсів:

• на безпечне для житлі і здоров'я довкілля;

• на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди;

• право вільного доступу до інформації про стан навко­лишнього середовища, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення тощо.

Сутність стосунків між людиною та державою

Здійснення основних прав людини може забезпечити тільки держава, бо лише вона здатна надати юридичну загальнообов'язковість тих умов, які необхідні для ви­користання кожною людиною її основних прав. Якщо держава реалізує це визнання у своїй практичній діяль­ності, то така держава вважатиметься державою прав людини, або правовою державою. Правова держава — це держава, в якій юридичними засо­бами реально забезпечено максимальне здійснення, охорона й захист основних прав людини. У правовій державі:

1. Первинними повинні бути права людини, оскільки вони виникають раніше і держава має бути обмежена цими правами, особливо в законотворчості.

2. Найголовніше призначення правової держави — за­безпечення здійснення, охорони та захисту основних прав і свобод людини.

3. Поняття правової держави залежить від різних умов (економічного ладу, соціальної структури суспільства, політики держави, історичних, національних, куль­турних традицій, міжнародної ситуації).

4. Правова держава повинна мати певні юридичні про­цедури втілення в життя захисту прав людини.

5. Правова держава закріплює права людини у законо­давстві.

6. У правовій державі панують правові закони.

7. Людині має бути дозволено чинити все, що не заборо­нено законом.

8. Повинна існувати юридична, особливо судова, захи­щеність людини.

9. Правосуддя має бути обов'язковою нормою нормаль­ного життя.

10. Держава повинна відповідати перед людиною за свою діяльність.

Права та відповідальність людини і громадянина

Здійснення прав і свобод є невіддільним від виконан­ня обов'язків, що виражають відповідальність людини і громадянина перед державою та суспільством.

Обов'язок — це визначена законом міра обов'язкової по­ведінки особи, недотримання якої зумовлює право­ві наслідки.

А оскільки виконання чи невиконання обов'язку від волі особи не залежить, то обов'язки називають юри­дичними обов'язками особи. Згідно з Конституцією України ними є:

• захист Вітчизни, її незалежності й територіальної ці­лісності;

• шанування державних символів України;

• незаподіяння шкоди природі, культурній спадщині та відшкодування завданих збитків;

• сплата податків і зборів;

• щорічне подання до податкових інспекцій за місцем проживання декларацій про свій майновий стан та доходи за минулий рік;

• неухильне додержання Конституції та інших законів України;

• непосягання на честь і гідність інших людей, на їхні права і свободи.

Відповідальність держави перед людиною

Держава є основним гарантом дотримання основних прав і свобод у суспільстві. Держава відповідає перед лю­диною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Усі громадяни України користуються захистом держави

на рівних підставах.

Гарантії конституційних прав і свобод - це умови, засоби і заходи, за допомогою яких ці права і свободи забез­печуються.

Розрізняють такі гарантії прав і свобод.

Особисті гарантії— власні можливості людини і грома­дянина щодо захисту своїх прав, свобод, законних інтересів і обов'язків:

• право на захист передбачених законом можливостей людини і громадянина в суді;

•в Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

•у міжнародних судах чи відповідних міжнародних організаціях;

•право на відшкодування матеріальних і моральних збитків, заподіяних державними органами, органа­ми місцевого самоврядування та їхніми посадовими особами;

• право знати свої права та обов'язки;

• право на правову допомогу;

• право не виконувати явно злочинних наказів;

• право не нести відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначено законом;

• право засудженого користуватися всіма правами лю­дини і громадянина, крім обмежень, визначених за­коном і встановлених вироком суду.

Економічні гарантії - це економічна система суспіль­ства, яка забезпечує певний рівень добробуту як сус­пільства в цілому, так і кожної людини зокрема і яка, таким чином, є передумовою забезпечення будь-яких прав і свобод:

•конституційні положення про рівність усіх форм власності та захист їх державою (ст. 13);

•справедливість і неупередженість розподілу суспіль­ного майна (ст. 95);

• гарантування приватної власності (ст. 41) тощо.

ідеологічні гарантії— це система поглядів, ціннісних орієн­тирів і традицій, які склалися в суспільстві й визначають ставлення його до прав і свобод як соціальних ціннос­тей, а отже, передбачають їх визнання та охорону:

• ідеологічна багатоманітність суспільного життя, від­сутність державної (обов'язкової) ідеології та цензу­ри (ст. 15);

• забезпечення вільного розвитку мов (ст. 10); •сприяння " консолідації та розвиткові української

нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та ре­лігійної самобутності всіх корінних народів і націо­нальних меншин України" (ст. 11). Політичні гарантії — це діяльність держави та інших по­літичних сил, які визначають ці права й сприяють їхньому юридичному закріпленню, реалізації і за­хисту:

• політичний плюралізм і свобода політичної діяль­ності, що не заборонена законодавством і перед­бачена статею 15 Конституції України; • обмеження діяльності ультрарадикальних політич­них організацій (ст. 37) тощо.

Правові гарантії — це їхнє юридичне закріплення, чітке визначення змісту й механізмів їхньої реалізації та захисту.

Організаційні гарантії — це діяльність державних органів і громадських організацій, спрямована на правове закріплення їх, реалізацію й захист. Міжнародні гарантії - це міжнародне визнання їх як загальнолюдських цінностей, закріплення їх у державно-правових документах та діяльність між­народних організацій, спрямована на здійснення контролю за дотриманням їх та сприяння їхній ре­алізації й захисту.