Концепції трактування нації

\. Об'єктивно-ідеалістична (або концепція " духу наро-ДУ'')> грунтувалася на визнанні народу (нації) основ­ним суб'єктом історії. Мову народу вважали першо­основою його духу, а межі поширення її — межами нації. Поняття " народ" і " нація" тотожні. Головним чинником творення нації вважали національну само­свідомість. Концепція " духу народу" оформилася як політична ідеологія в період утвердження буржуаз­ного суспільства й утворення національних держав. Представники цієї концепції: Г. Гегель, Ф. Шеллінг, М. Данилевеький, П. Куліш, М. Грушевський та інші..

2. Суб'єктивна теорія нації.

Сформувалася в останній чверті XIX ст. Націю розумі­ли як добровільне об'єднання людей, що виникло Для здійснення спільних політичних, культурних цілей, інтересів, потреб. У цій концепції проведено чітку межу між поняттями " нація" і " народ".

3. Історично-економічнп концепція нації.

У цій концепції матеріальну потребу, що виникає історично в період становлення й розвитку капіталізму, визначають основною причиною виникнення нації. Тому головною ознакою нації є спільність економіч­них зв'язків.

Націоналізм — суспільно-політична течія, яка визначає головну роль нації в суспільстві, проповідує пріори­тет і вищість загальнонаціональних інтересів.

Шовінізм — агресивна форма націоналізму, якій прита­манні звеличення основної нації і приниження всіх інших народів.

Націоналізм виступає як психологія, ідеологія, со­ціальна практика, світогляд і політика в національному питанні, що грунтується на визнанні пріоритету націо­нального чинника в суспільному розвитку, перебільше­на оцінка значення й ролі власної народності, нації, аж до ідеї національної надзвичайності, винятковості й пе­реваги. Відбувається протиставлення національних ін­тересів однієї національності іншим.

Націоналізм сприяє розпалюванню недовіри та кон­фліктів.

Одним із різновидів націоналізму є антисемітизм. Антисемітизм — одна з форм національної нетерпимості, вороже ставлення до євреїв: від зневажання, право­вої дискримінації до геноциду.

Формування політичної нації в Україні Основні етапи етноісторичного розвитку України

1. Київська Русь, яка була багатонаціональною.

2. Дальші події зі становленням української державності, формуванням її території відбувалися на південному заході України, де наприкінці XII ст. виникли Галиць­ке й Волинське князівства, які в XIII ст. перебували на стадії економічного й державно-політичного розквіту та прийняли, на думку М. Грушевського, культурно-історичну естафету Київської Русі. Галицько-Волинське князівство майже протягом 100 років було форпостом християнства й опорою української дер­жавності.

3. Подальше формування території, кордонів, україн­ської державності, етносоціокультурна консолідація українських земель пов'язані з періодом козацтва — Запорізькою Січчю, Національно-визвольною вій­ною під проводом Б. Хмельницького, Гетьманщиною. Консолідація українських земель відбувалася навколо військово-політичного центру в Запоріжжі та релігійно-культурного центру в Києві.

4. Стимулювальними факторами соціокультурно-етніч-ної консолідації населення України були три грізних " виклики" з боку зовнішніх сил:

• татаро-турецької агресії, що особливо посилилася в останній чверті XV ст. і загрожувала самому фізично­му існуванню населення цих земель;

• польсько-шляхетської експансії в Україну після Люб­лінської унії і 569 р., внаслідок якої майже всі україн­ські землі опинилися під владою Польщі;

• церковно-культурної експансії польсько-католиць­кого духовенства.

5. Особливу роль у розквіті етнічної самосвідомості українців відіграло письменство. З давніх часів Украї­на вирізнялася розвитком шкільництва і високим рів­нем грамотності.

6. Період виникнення національної самосвідомості у час­тини української дворянської інтелігенції Лівобережжя та Слобожанщини на межі XVIII — XIX століть.

7. Справжнім пророком українського народу був Т. Г Шевченко. Народність його знаменитого Кобза­ря відіграла виняткову роль у згуртуванні української нації, виховала нових борців за незалежність.

8. На початку 20-х років XX ст. більша частина України опинилася в межах однієї адміністративно-політичної структури, до якої внаслідок Другої світової війни було приєднано й етнічні території за Дністром і Збру­чем (західноукраїнські землі).

9. Нову добу свого національно-культурного розвитку український народ розпочав творенням національ­ної держави, прийняттям Декларації про державний суверенітет (16 липня 1990 р.) та Акта проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.).

Проблеми формування політичної нації в Україні Формування і розвиток української нації продовжу­вався у XIX та XX століттях.

Нині в Україні проживає понад 130 національностей (згідно з переписом 5—14 грудня 2001 р.). Серед них:

українців — 37 млн 541, 7 тис. душ (77, 8%);

росіян — 8 млн 334, 15 тис. душ (17, 3%).

Українську мову назвали рідною 67, 5% населення України, російську — 29, 6%.

В Україні склалася політична нація — сукупність гро­мадян нашої держави, що належать до різних етносів, але разом унаслідок спільності історичної долі творять державу.

1. Від перших днів незалежності в Україні було проголо­шено рівноправність громадян незалежно від націо­нальності.

2. Україна рішуче виступала і виступає проти підриву су­веренітету і національної цілісності держави. А тому рішуче боролася і бореться проти;

• сепаратизму Кримської Автономної Республіки;

• вимоги Росії про передання їй Криму;

• сепаратизму кримських татар та окремих російських організацій Криму;

• вимоги автономії у південних і східних регіонах;

• вимог румунських керівників про повернення Пів­нічної Буковини.

Заслугою держави Україна стало те, що поталанило уникнути міжнаціональних конфліктів.

Сьогоденні проблеми розвитку української нації — економічні, ідеологічні, цивілізаційні. Утворюється громадянське суспільство, дуже складним є питання соціально-політичної злагоди, переорієнтація на за­гальнолюдські культурні досягнення та надбання сучас­ної світової цивілізації.

Розвиток сучасної української нації можливий лише через гармонійне поєднання надбань сучасного загаль­нолюдського цивілізаційного процесу зі специфікою національного менталітету.

Творчі завдання Запитання

1. Чим різняться " український народ" і " українська на­ція"?

2. Як ви розумієте вислів: " Народ, позбавлений минуло­го, не має майбутнього"?

3. Чому мову називають душею нації?

4. Що виховує шанобливе ставлення до народу (нації)?

5. Які фактори дестабілізують суспільне життя?

Чи згодні ви з думкою?

•У формуванні національного характеру велику роль відіграє наявність в особистості національного ідеалу. •" Ми мусимо серцем відчувати свій національний ідеаі, мусимо розумом пояснювати собі його, мусимо вживати всіх заходів, щоб наблизитися до нього, інакше він не існуватиме і ніякий містичний фанатизм не створить його" {/. Франка).

• Національний характер складається з двох компонен­тів: природного (генетичних, біологічних, анатоміч­них, фізіологічних нахилів) і набутих у житті поглядів, переконань, звичок, досвіду.

• Зневага до національного глибоко ранить душу люди­ни й надовго закарбовується в її пам'яті.