Сутність понять «здоров’я» та «працездатність» людини.

Поняття «здоров’я» належить до числа складних медико-філософських уявлень. Здавалося б – що може бути простіше? Адже в повсякденні кожен з нас багаторазово вживав це слово, бажаючи здоров’я батькам та дітям, рідним та знайомим. Традиційне «здрастуйте» по своїй суті є побажанням здоров’я, що особливо чітко проявляється в привітанні військових: «Здравия желаю!». Коли ми чуємо чи говоримо «У нього нездоровий вигляд» або «Яка здорова людина», то у нас виникають цілком певні асоціації. Проте сьогодні відомо біля 100 визначень здоров’я людини, що саме по собі свідчить як про складність цього поняття, так і про те, що жодне з цих визначень ще не повною мірою влаштовує спеціалістів.

Спробуємо підійти до цього поняття, керуючись висловом видатного фізіолога Івана Михайловича Сеченова: «Організм без зовнішнього середовища, яке підтримує його існування, неможливий; тому в наукове визначення організму повинно входити і середовище, яке впливає на нього». Дійсно, людину в минулому і в сьогоденні постійно оточує природне і соціальне середовище – суспільство людей і створені ним матеріальні та духовні умови його існування, формування та діяльності. Зараз прийнято виділяти зовнішнє середовище як ту частину природного середовища, що оточує людину і безпосередньо впливає на її організм. Поняттю «зовнішнє середовище» протилежне (але не протистоїть) поняття «внутрішнє середовище організму». Цим терміном поєднані всі тканини та органи організму, в яких проходять всі ті фізіолого-біохімічні процеси, які визначають життя організму є його відносна сталість, яка забезпечує певний, властивий лише даному організму (індивідуальний) і відповідному виду організмів рівень обміну речовин і протікання життєво важливих процесів. На протилежність цьому зовнішнє середовище відрізняється значною мінливістю. Воно ніби передає організму всі ті зміни і коливання, які мають місце в природному середовищі, яке нас оточує, а оскільки природне і зовнішнє середовища знаходяться в динамічному стані (змінюється температура, вологість і швидкість руху повітря, рівень інсоляції, барометричний тиск, вміст кисню та вуглекислого газу в повітрі, рівень шуму і т.д.), то в живих організмах під час еволюції не могли з’явитися механізми, які забезпечують в певних межах їх незалежність від цих коливань. Такі механізми і реакції організму, які дають можливість зберегти певну незмінність внутрішнього середовища організму при значних коливаннях зовнішнього середовища, отримали назву адаптаційних (пристосувальних). До того часу, доки організм спроможний за допомогою адаптаційних механізмів та реакцій забезпечити стабільність внутрішнього середовища при зміні зовнішнього середовища, він знаходиться в такому стані, яке можна оцінити як здоров’я. Якщо ж організм потрапляє в умови, коли інтенсивність впливу факторів зовнішнього середовища переважає можливості його адаптації, наступає стан, протилежний здоров’ю, тобто хвороба, патологія.

Таким чином, здоров’я – природний стан організму. Що перебуває в динамічній рівновазі з зовнішнім середовищем, яка підтримується функціонуванням адаптаційних механізмів. Це формулювання практично повністю відповідає наведеному в Українській енциклопедії (т.4, Київ, 1980) і визначає здоров’я як «…стан функціонування організму людини як живої системи, яка характеризується повною ї рівновагою з зовнішнім середовищем і відсутністю будь-яких виявлених хворобливих змін».

Поряд з поняттям «здоров’я людини» (індивідуальне здоров’я) говорять й про «популяційне здоров’я», або здоров’я населення. Це в першу чергу статистичне поняття, для характеристики якого використовуються соціально-економічні та демографічні показники, а також показники фізичного розвитку, захворюваності та інвалідності.

На практиці говорять про фактичне індивідуальне здоров’я як про стан організму людини, при якому він здатний повноцінно і без шкоди для себе виконувати свої біологічні і соціальні функції. Для людини залежно від її віку ці соціальні функції представленні навчанням, трудовою діяльністю і, нарешті, можливістю самостійно забезпечувати своє існування в побутовому плані, тобто обходитись без сторонньої допомоги в побуті. Про стан індивідуального здоров’я людини роблять висновок за даними антропометрії (вимір розмірів тіла – зріст стоячи, окружність грудної клітки, маса тіла та інше), результатами дослідження деяких фізіологічних показників, оцінка яких проводиться з урахуванням віку, статі, географічних, кліматичних та інших параметрів. Найважливішими показниками здоров’я населення в цілому є народжуваність, смертність, середня тривалість життя, захворюваність і хворобливість (враженість) окремими хворобами (туберкульоз, серцево-судинні, шлунково-кишкові, алергійні, онкологічні захворювання та інше). Як показники стану здоров’я працюючих найчастіше використовують захворюваність з тимчасовою втратою працездатності (ЗТВП). Остання визначається числом зареєстрованих протягом календарного року випадків і днів непрацездатності на 100 «круглорічних» робочих, а також середньою тривалістю одного випадку непрацездатності. Важливим показником є і відсоток часто хворіючи, тобто осіб, які втрачали працездатність в результаті хвороби три і більше разів на рік.

Трудова діяльність завжди супроводжується інтенсивними психофізіологічними процесами, витратами енергетичних гормональних м’язових, психічних, інтелектуальних та інших ресурсів людини, що відбивається в змінах працездатності.

Працездатність поділяють на:

1) загальну (потенціально, максимально можливу при мобілізації всіх резервів організму);

2) фактичну (залежить від теперішнього рівня здоров’я, типологічних властивостей нервової системи, індивідуальних психофізичних показників: пам'ять, мислення, увага і т.д.).

У разі виходу за межі фактичної працездатності спостерігаються порушення дихання, пульсу, координації руху, стомлення. Це може призвести до зриву – різкого падіння працездатності, а іноді й до неможливості продовження процесу праці (порушення діяльності внутрішніх органів, непритомності).