Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Література. Бараник Б. У праці на ниві народній: спогад про батька / Богдан Бараник // Колос






Бараник Б. У праці на ниві народній: спогад про батька / Богдан Бараник // Колос. – 1994. – 17 верес.

Бараник Василь // Енциклопедія українознавства. Словникова частина / за ред. В. Кубійовича. – Перевидання в Україні. – Львів, 1993. – Т. 1. – С. 91.

Бараник Василь // Календар Просвіти. – Львів. – 1929. – С. 167.

Бараник Василь // Українська юриспруденція в персоналіях / Кульчицький В. С., Вівчаренко О. А., Бойко І. Й. – Івано-Франківськ, 1995. – С.9.

Бараник Василь // Українські адвокати Східної Галичини (кінець XVIII – 30-ті роки ХХ ст.) / Гловацький І. Ю., Гловацький В. І. – Львів, 2004. – С. 62.

Бараник Василь Матвійович // Гуцал П. З. Українські правники Тернопільського краю: Біографічний довідник / П. З. Гуцал. – Тернопіль, 2008. – С. 9–10.

Верига В. Галицька Совєтська Соціялістична Республіка / Василь Верига.. – Нью-Йорк; Торонто; Париж; Мельбурн, 1986. – 200 с. (Записки наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка; Том 203).

Верига В. Там, де Дністер круто в’ється / Василь Верига. – Львів: Каменяр, 1993. – 279 с. – На с. 71, 86, 138, 140, 145–149, 171. – про В. Бараника.

Кобилецький М. М. Утворення ЗУНР, її державний механізм та діяльність (1918–1923 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Кобилецький Микола Мар’янович; Львів. держ. ун-т ім. І. Франка. – Л., 1998. – 16 с.

Ковальська-Барабаш С. Спомин про Кобиловолоки / Софія Ковальська-Барабаш // Теребовлянська земля: історико-мемуарний збірник. – Нью-Йорк, 1968. – С. 696.

Кушнерик Г. Бараник Василь Матвійович / Г. Кушнерик, Б. Пиндус // Тернопільський енциклопедичний словник. – Тернопіль: ВАТ ТВПК «Збруч», 2004. – Т. 1: А–Й. – С. 79–80.

Лисяк П. Українське парламентарне представництво / Павло Лисяк // Календар Просвіти на 1929 рік. – Львів, 1928. – С. 140–170.

Литвин М. Р. Історія ЗУНР / Литвин М. Р., Науменко К. Є. – Львів: Олір, 1995. – 368 с.

Макарчук С. А. Українська республіка галичан: нариси про ЗУНР / С. А. Макарчук. – Львів: Світ, 1997. – 192 с.

Олійник В. Василь Бараник у праці на ниві народній (до 130-річчя від дня народження) / Василь Олійник // Гомін віків: науково-краєзнавчий літописний збірник Заліщанщини. – Заліщики, 2010. – Вип. 1. – С. 58–62.

Олійник В. Заліщики: Буклет / Василь Олійник. – Тернопіль: Збруч. – 1996. – 8 с. – На с. 3, 4, 6 – про В. Бараника.

Павлишин О. Й. Формування та діяльність представницьких органів влади ЗУНР – ЗОУНР (жовтень 1918 – червень 1919 рр.): автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / Павлишин Олег Йосипович; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Л., 2001. – 20 с.

Передерій В. А. Бараник Василь // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника / В. А. Передерій / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, НДЦ періодики, наук. консультант Я. Р. Дашкевич; за ред. М. М. Романюка. – Львів, 2003. – Вип. 10. – С. 18–19.

Скочиляс І. Повітовий комітет УНДО у суспільно-політичному житті Борщівщини середини 20-х – кінця 30-х рр. ХХ ст. / Ігор Скочиляс. – Львів. – 1995. – 56 с.

Спогади про Заліщики (1902–1907) // Історико-мемуарний збірник Чортківської округи: повіти: Чортків, Копичинці, Борщів, Заліщики. – Нью-Йорк, 1974. – 927 с. – На с. 709 – про В. Бараника.

Тищик Б. Й. Західно-Українська Народна Республіка (1918–1923): історія держави і права / Б. Й. Тищик. – Львів: Тріада плюс, 2004. – 392 с.

Українське організоване життя в Заліщиках після Першої світової війни // Історико-мемуарний збірник Чортківської округи: повіти Чортків, Копичинці, Борщів, Заліщики. – Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1974. – 927 с. – На с. 719 – про В. Бараника.

Хруслов Б. Г. Політична діяльність Українського національно-демократичного об’єднання (1925 – 1939 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: 07.00.01 «Історія України» / Хруслов Борис Григорович; Чернів. держ. ун-т ім. Ю. Федьковича. – Чернівці, 2000. – 20 с.

Бачинський Лев Васильович (псевд. – Юрист, М. Мик та ін.) (14.07.1872, с. Серафинці, тепер Городенківського р-ну Івано-Франківської обл. – 11.04.1930, м. Грімменштайн (Австрія), похований у м. Івано-Франківську) – адвокат, доктор права, державний та громадсько-політичний діяч, голова Української радикальної партії (від 1926 – Української соціалістично-радикальної партії) (1924–30), депутат парламенту Австро-Угорщини (1907–11, 1911–18), посол сейму Польщі (1928–30), у період Західно-української народної республіки – віце-президент Української Національної Ради, державний комісар Станиславівського повіту.

BACHYNSKY LEV (pseudonym – Lawyer, M. Myk and others) (14.07.1872, Serafyntsi, now Horodenkivsky dist., Ivano-Frankivsk reg. – 11.04.1930, Hrimmenshtayn (Austria), buried in Ivano-Frankivsk) – advocate, Doctor of Law, state, public and political activist, Head of the Ukrainian Radical Party (from 1926 – Ukrainian Socialist-Radical Party) (1924–30), member of the Austria-Hungarian Parliament (1907–11, 1911–18), member of the Sejm of Poland (1928–30), during the Western Ukrainian People’s Republic – Vice-President Ukrainian National Council, State Commissioner of the Stanyslaviv region.

 

Лев Бачинський народився в с. Серафинці, тепер Городенківського р-ну Івано-Франківської обл. Початкову освіту здобув у рідному селі. У 1883–91 рр. навчався в Коломийській гімназії, де потоваришував з Василем Стефаником, Лесем Мартовичем і Марком Черемшиною, був одним з активних учасників нелегального учнівського гуртка «Громада», зберігав у себе його бібліотеку. Під час навчання в гімназії визначальний вплив на формування світоглядних орієнтирів Л. Бачинського і його товаришів мали: адвокат та один з ідеологів радикального руху Северин Данилович, який мешкав і працював у Коломиї, директор мистецько-промислової «Гуцульської спілки» Іларій Гарасимович, керівник таємного гуртка І. Плешкан, а також Т. Заборський. Гімназисти – члени гуртка самі читали і ходили по навколишніх селах, пропагуючи твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Павлика та заборонені в Галичині закордонні видання, особливо Михайла Драгоманова. Під впливом учителя гімназії Романа Яросевича став членом Українсько-руської радикальної партії (УРП).

Правничу освіту здобув на юридичному факультеті Чернівецького університету. Під час навчання продовжив громадсько-політичну діяльність в українському студентському товаристві «Союз», при якому діяв гурток студентів-радикалів. Діяльність товариства значно активізувалася завдяки участі в його роботі Л. Бачинського. Через відсутність коштів змушений був перервати навчання. Переїхав до Городенки для праці в адвокатській канцелярії Теофіла Окуневського, через якого заприятелював з Іваном Франком, Михайлом Павликом і Володимиром Гнатюком.

Крім фахової праці, популяризував ідеї УРП на Городенщині та в межівних повітах. Засновував українські кооперативно-освітянські товариства «Народня спілка», організовував віча, боровся із зловживаннями з боку службових осіб, за що зазнав переслідувань, його навіть ув’язнювали у тернопільській тюрмі. За сприяння Л. Бачинського у рідному селі діяв сільський парламент «Громадська рада». За промову на вічі в с. Шитівцях Заліщицького повіту був вперше засуджений на 14 днів ув’язнення. Через поліційний нагляд переїжджає до м. Снятина. Тут, працюючи помічником адвоката, налагоджує тісні стосунки з адвокатом Кирилом Трильовським – засновником та ідейним натхненником січового руху, а також веде передвиборну агітацію за нього. Л. Бачинський – активний учасник створення першого в Галичині українського пожежно-гімнастичного товариства «Січ», яке було засноване К. Трильовським 5 травня 1900 р. у с. Заваллі, тепер Снятинського р-ну Івано-Франківської обл., стає активним популяризатором діяльності товариства.

За політичними переконаннями Л. Бачинський впродовж життя був прихильником радикальної ідеї, ставши членом УРП ще під час навчання в Коломийській гімназії. Його виступ на п’ятому з’їзді УРП опублікувала газета «Громадський голос» 1 жовтня 1896 р. Навесні 1897 р. під час передвиборчої кампанії Лева Бачинського затримала поліція, відбув два тижні арешту в Тернополі. На VII з’їзді партії (Тернопіль, липень 1898) його обирають до правління партії разом з Іваном Франком, Михайлом Павликом, Северином Даниловичем, Петром Думкою, Іваном Макухом та Кирилом Трильовським. Брав участь в організації селянських страйків у 1902 р., зокрема на Бучаччині та Монастирищині, тепер Тернопільської обл. Був учасником установчих зборів політичного радикального товариства «Народна воля» в Тернополі (жовтень 1907).

На початку 1900-х р. переїжджає до Калуша, де працює в канцелярії адвоката Андрія Коса (з 1901). Закінчив навчання в Чернівецькому університеті. Після завершення обов’язкової шестирічної адвокатської практики кандидата в адвокати та здобуття ступеня доктора права в Чернівецькому університеті в 1903 р. переїжджає до Стрия, де відкриває власну адвокатську канцелярію. Тут він ще більше віддається громадсько-політичній діяльності, здобуває широкий авторитет серед українського люду. Власним коштом видав працю С. Даниловича «В справах аграрних реформ» (1909). У 1910 р. відкриває у Станиславові (тепер Івано-Франківськ) власну адвокатську канцелярію на нинішній вул. Пушкіна, 22, у якій працює до кінця життя.

За підтримки УРП Л. Бачинського обирали депутатом віденського парламенту двох каденцій: у 1907–11 та 1911–18 рр. Відомий своєю принциповістю і витривалістю у політичних дискусіях. Так, 13–14 червня 1912 р. він 13 годин без перерви виголошував опозиційну антиурядову промову. Йшлося про те, щоб заблокувати величезний військовий бюджет, який уряд намагався затвердити в парламенті. Це була одна з найтриваліших промов в австрійському парламенті. Широко використовував такі форми легальної боротьби, як виступи на народних вічах, а особливо депутатські звернення, які друкувалися у протоколах засідань парламенту та в пресі і ставали відомими широкій громадськості. Зокрема, у 1913 р. його депутатський запит стосувався відкриття української гімназії у Вижниці. У ювілейному Шевченківському 1914 р. у Галичі і Станиславові він виступив з доповідями про значення Кобзаря в історії українського народу.

У період Першої світової війни, 2 серпня 1914 р., від УРП увійшов до Головної Української Ради у Відні, де був заступником голови – Костя Левицького. 5 травня 1915 р. сформовано Загальну Українську Раду у Відні на чолі з Костем Левицьким, у якій Л. Бачинський став одним із заступників голови. Продовжував виконувати обв’язки заступника голови «Української парляментарної делегації», яка у відповідь на оголошений цісарем Францом Йосифом ІІ лист (5.11.1918) про намір надати польську автономію Галичині, виступила із заявою, в якій зазначалося: «Не хочемо польської автономії на нашій землі!». На цій заяві стоїть і підпис Л. Бачинського. Влітку 1915 р. повернувся до Станиславова.

Лев Бачинський активний учасник державотворення Західно-української народної республіки (ЗУНР) – член Української Національної Ради (УНРада), яка проголосила створення ЗУНР. Перебував у складі делегації на чолі з Євгеном Петрушевичем для перемовин з австрійським урядом у справі переходу влади в Галичині до нового українського уряду. Від листопада 1918 р. – державний комісар Станиславівського повіту; віце-президент – член Президії УНРади (7.01.1919); входив до складу комісій УНРади: фінансової, військової, закордонних справ та суспільної опіки (2 і 4.01.1919).

Співавтор конституційного закону про об’єднання ЗУНР з Українською народною республікою (УНР), який був прийнятий на сесії УНРади 3 січня 1919 р. Очолив делегацію ЗУНР в складі шестидесяти п’яти осіб від Галичини, Буковини та Закарпаття, яка 22 січня 1919 р. взяла участь в урочистій церемонії підписання Акту злуки ЗУНР і УНР. Виступив з урочистою промовою від імені ЗУНР на майдані біля святої Софії та на засіданні парламенту соборної Української держави – Конгресі трудового народу. Лейтмотивом його виступів були слова про те, що … «від сьогодні Західна Україна лучиться в одно нерозривне тіло, в Соборну й Суверенну Державу».

Був одним з розробників земельної реформи ЗУНР, очолював комісію з підготовки законопроекту, який ліг в основу прийнятого УНРадою 14 квітня 1919 р. земельного закону. На з’їзді УРП (23.03.1919) його обрали до вищого органу партії – Головної управи.

Після поразки українських визвольних змагань залишився жити і працювати в Станиславові. Вів активну політичну діяльність. Брав участь від УРП у міжпартійних з’їздах (від червня 1921 до січня 1922 р. організовано три таких зібрання) та діяльності Міжпартійної Ради, яка стала координаційним органом, основна мета якого – активізація легальних методів боротьби проти польського окупаційного режиму. Водночас Л. Бачинський відзначав, що «Міжпартійна Рада се також вчасти твір УРП, бо вона стала на тім становищи, що треба всім одним фронтом стати проти зовнішньої небезпеки». Така ж реакція українців була і щодо участі у виборах, які мали відбутися 5 та 12 листопада 1922 р. Л. Бачинський спільно з І. Макухом, як представники УРП, спочатку виступали за участь українців у виборах, проте згодом погодилися з думкою більшості членів Міжпартійної Ради: 27 серпня 1922 р. рішення уряду ЗУНР про бойкот виборів підтримали Українська народно-трудова, Українська соціал-демократична, Українська християнсько-соціалістична та Українська радикальна партії. Після остаточного вирішення статусу Східної Галичини Радою послів 15 березня 1923 р. УРП, разом з іншими політичними силами краю, виступила проти такого рішення та відмежувалася від політики закордонного уряду Є. Петрушевича і стала ініціатором творення нового міжпартійного блоку. У цей період Л. Бачинський вів активну партійну діяльність. На з’їзді партії 1 квітня 1923 р. його обрали першим заступником голови УРП Івана Макуха. Очолював в партії радикально-націоналістичний напрямок на противагу радикально-соціалістичному. На цьому з’їзді був одним із авторів «Резолюції партійного з’їзду УРП», в якій засуджувалася окупація Галичини Польщею.

На з’їзді УРП 6 квітня 1924 р. Л. Бачинського обрали головою партії. 14 лютого 1926 р. УРП об’єдналася з Волинською організацією Української партії соціал-революціонерів в Українську соціалістично-радикальну партію (УСРП). Л. Бачинський був головою УСРП до кінця життя. Незважаючи на те, що в партії впродовж 1926–1927 рр. існувала опозиційна радянофільська група під проводом К. Трильовського, УСРП, очолювана Л. Бачинським, й надалі у своїй діяльності відстоювала постулати самостійницької платформи.

Основне своє завдання, як керівника партії, вбачав у тому, щоб згуртувати ліві сили для боротьби проти антинародної політики Польщі в Західній Україні. На вічі (8.07.1928), організованому УСРП, Л. Бачинський різко розкритикував політику польської адміністрації щодо українського шкільництва. За його ініціативи у 1925 р. УРП розгорнула «акцію допомоги голодному селу». Того самого року УРП розпочала акції протесту проти запропонованого польським урядом законопроекту аграрної реформи. Відповідно до переконань соціалістів-радикалів, найкращою формою організації та ведення господарства мала стати кооперація. Боротьба з визиском на селі висувала потребу створення масової самостійної української професійної організації селян. Саме тому соціалісти-радикали цілеспрямовано приступили до масового закладання «Селянських спілок» на всій території краю.

З метою відстоювання прав українського населення Л. Бачинський використовував і легальну пресу, офіційний орган партії «Громадський голос», і трибуну депутата польського сейму. 4 березня 1928 р. його обрали послом сейму Польщі від УСРП (1928–30), де був головою клубу «Української соціалістично-радикальної парламентської репрезентації», до якого належало вісім українських послів. На першому засіданні сейму (28.03.1928) його обрали членом бюджетної комісії сейму. Широкий резонанс мав його протест на засіданні сейму 27 березня 1928 р., коли УСРП разом з іншими партіями заблокувала виступ керівника Польщі Ю. Пілсудського, а Л. Бачинський виступив з різкою заявою проти шахрайства під час виборів та вимогою звільнення українських політичних в’язнів, за що був заарештований просто в залі сейму.

Свої радикальні погляди не приховував і під час виступів як захисник на політичних судових процесах проти членів УРП та інших українських партій, які у міжвоєнний період у Польщі набули масового характеру. У липні – жовтні 1925 р. відбувався судовий процес проти діячів УРП О. Павліва, М. Стахова, Р. Дашкевича й І. Копача, яких звинувачували в порушенні громадського спокою на вічах Української радикальної партії. Зокрема, Р. Дашкевичу висунули звинувачення у тому, що у виступі на вічі він вказав на недостатність свободи преси, на несправедливе правління державних органів, а найбільшим злочином було те, що він закликав до сильної організації УРП з метою боротьби проти несправедливості польської влади. Разом з Л. Бачинським на цьому процесі захисниками були Степан Брикович, Іван Волошин, Лев Ганкевич, Іван Кіцула та Іван Новодворський, які домоглися виправдального вироку. На цьому процесі Л. Бачинський у притаманній йому категоричній формі заявив: «Прокурор закидає нам участь у національній боротьбі та нагадує 1 листопада 1918 р. Так, УРП брала активну участь у будівництві Української держави і боронила її перед польським воєнним нападом. УРП і далі буде боронити права і волю українського народу – без ніякого компромісу». А до суддів присяжних від імені підсудних звернувся з такими словами: «Обвинувачені не просять ні милосердя, ні вибачення… І все одно, чи Ваш вирок випаде засуджуючим, чи уневиннюючим, то це справи ні в чім не замінить, бо все одно прийдуть нові люди, що будуть добиватися волі для українського народу».

У міжвоєнний період адвокатську діяльність здійснював у власній канцелярії в Станиславові. У травні 1923 р. брав участь у створенні «Союзу Українських Адвокатів у Львові» (СУА), член правління і заступник голови товариства (1923–28), очолював Станиславівське відділення СУА (1926–30) та входив до Львівської палати адвокатів.

Публікував в українській пресі публіцистичні статті під власним прізвищем та псевдонімами Юрист, М. Мик та ін.

Одружився з Наталією Дригинич, директоркою товариства «Народна торгівля» в Городенці, під час проходження стажування у канцелярії Т. Окуневського. Разом виховали двоє дітей – Софію та Марка.

Лев Бачинський помер 19 квітня 1930 р. в м. Грімменштайні (Австрія), похований в м. Івано-Франківську.

Похований Л. Бачинський в гробниці, виготовленій в майстерні М. Антоняка, яка має архітектурний стиль, притаманний тій епосі – в конструктивних та декоративних елементах використані сірий пісковик, камінь габро й метал. Боки прямокутної в плані гробниці мають вигляд дубових півколод, а фронтальна частина прикрашена пілястрами доричного ордеру, рельєфним листям аканта і православним хрестом. Вхід має форму арки, в яку вмурована меморіальна плита з такою епітафією:


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.011 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал