Література. Брайлян Н. Галіп Теодот Мелетійович / Н

Адвокатура // Никифорак М. Буковина в державно-правовій системі Австрії (1774–1918рр.) / Михайло Никифорак. – Чернівці: Рута, 2004. – С. 227–237.

Брайлян Н. Галіп Теодот Мелетійович / Н. Брайлян // Українська журналістика в іменах: матеріали до енциклопедичного словника / Національна академія наук України, Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, Науково-дослідний інститут пресознавства; за ред. М. М. Романюка. – Львів, 2010. – Вип. 17. – С. 351–352.

Брицький П. П. Письменник Теодот Галіп – громадський діяч і дипломат / Брицький П. П., Добржанський О. В., Юрійчук Є. П. // Брицький П. П. Буковинці у боротьбі за українську державність (1917–1922 рр.) – Чернівці: Вид-во «Золоті литаври», 2007. – С. 345–364.

Брицький П. П. Письменник Теодот Галіп – громадський діяч і дипломат / Брицький П. П., Добржанський О. В. // Брицький П. П., Добржанський О. В. Буковинці на дипломатичниій службі УНР та ЗУНР. – Чернівці: Вид-во «Золоті литаври», 2007. – С. 186–203.

В. С. Тодот Галіп: [некролог] / В. С. // Львівські Вісті. – 1943. – Чис. 83.

Галіп Теодот // Романенчук Б. Азбуковник: Енцикл. укр. л-ри. – Філадельфія, 1973. – Т. 2. – С. 328–329.

Галіп Теодот // Енциклопедія українознавства: Словникова частина / За ред. В. Кубійовича. – Перевидання в Україні.– Львів, 1993. – Т. 1. – С. 351–352.

Галіп Теодот // Українська загальна енцикльопедія: в 3 т. / за голов. ред. І. Раковського. – Львів; Станиславів; Коломия: Видання кооперативи «Рідна школа», 1935. – Т. 1. – С. 718.

Галіп Теодот // Українські письменники діаспори: Матеріали до біобібліографічного словника / Авт.-укл.: О. Білик, Г. Гамалій, Ф. Погребенник. – К., 2006. – Част. 1. – С. 71–74.

Гуйванюк М. Р. Січовий рух у Галичині й на Буковині (1900 – 1914 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / Гуйванюк Микола Романович; Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. – Чернівці, 2002. – 21 с.

Гуйванюк М. Січовий рух у Галичині й Буковині (1900–1914 рр.) / Микола Гуйванюк. – Чернівці: Зелена Буковина, 2009. – 254 с.

Добржанський О. Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. / Олександр Добржанський. – Чернівці: Золоті литаври, 1999. – 574 с.

Єфремова Н. В. Праця Теодота Галіпа «Основні права і обов'язки українських громадян» та її місце в історії української конституційно-правової думки / Єфремова Н. В. // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2009. – № 11. – С. 58–62.

Івасюк М. Теодот Галіп / Михайло Івасюк // Молодий буковинець. – 1991. – 22 берез.

Колодій О. «Невільно бути глухим і байдужим…» (про публіцистику Теодота Галіпа) / Оксана Колодій // Буковинський журнал. – 2003. – Чис. 3/4. – С. 148–165.

Колодій О. В. Теодот Галіп: життя і творчість: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.01 «Українська література» / Колодій Оксана Віталіївна; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Л., 2006. – 20 с.

Колодій О. Теодот Галіп: «Москвофільство – партія мертва…» / Оксана Колодій // Дзвін. – 2001. – № 7. – С. 131–133.

Колодій О. Галіп Теодот Мелетійович / Оксана Колодій // Енциклопедія сучасної України. [Головна Редакційна колегія: Дзюба І. М., Жуковський А. І., Железняк М. Г. та інш.]. – К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. – Т. 5: Вод–Гн. – С. 345–346.

Колодій О. «І СЕРЦЯ МОГО КРОВ ПРИЙМИ!..»: (про Теодота Галіпа – письменника, юриста, дипломата) / Оксана Колодій. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2008. – 256 с.

Кримський А. Ю. Теодот Галіп. «Перші зорі» / А. Ю. Кримський // Кримський А. Ю. Твори: в 5 т. – К.: Наук. думка, 1972. – Т. 2. – С. 482–489.

Мельничук Б. І. Теодот Галіп / Б. І. Мельничук // Письменники Буковини: хрестоматія: в 2 ч. / упоряд. Б. І. Мельничук, М. І. Юрійчук. – Чернівці: Прут, 2001. – Ч. 1. – С. 333–339.

Павлишин О. Й. Формування та діяльність представницьких органів влади ЗУНР – ЗОУНР (жовтень 1918 – червень 1919 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / Павлишин Олег Йосипович; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Л., 2001. – 20 с.

Парубій В. І. Галіп Теодот / В. І. Парубій // Українська журналістика в іменах: матеріали до енциклопедичного словника / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, НДЦ періодики; наук. консультант Я. Р. Дашкевич; за ред. М. М. Романюка. – Львів, 1997. – Вип. 4. – С. 44–45.

Погребенник Ф. П. Галіп Теодот Мелетійович / Ф. П. Погребенник // Українська літературна енциклопедія: в 5 т. / Редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін.. – К.: Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. – Т. 1: А–Г. – С. 382.

Романюк М. М. Українські часописи Північної Буковини (1870–1940 рр.): історико-бібліографічне дослідження / Романюк М. М., Галушко М. В. / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, НДЦ періодики; наук. консультант Я. Р. Дашкевич. – Львів: Фенікс, 1999. – 428 с.

Стецюк Н. В. Конституціоналізм в українській політичній і правовій думці (середина ХІХ – кінець 80-х років ХХ ст.): авторефер. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Стецюк Наталія Василівна; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – Київ, 2003. – 22 с.

Стецюк П. Конституційний проект Теодота Галіпа «Основні права і обов’язки українських громадян» / Петро Стецюк // Вісник Львівського університету. Серія: юридична. – 2000. – Вип. 35. – С. 166–170.

Тарновецька-Ткач Л. О. Українська мова у творах Теодота Галіпа та її соціальна репрезентація на Буковині в кінці ХІХ століття / Л. О. Тарновецька-Ткач // Науковий вісник Чернівецького університету, 1999. – Вип. 81: Слов’янська філологія. – С. 82–96.

Теодор Галіп [некролог] // Рідна земля. – Львів. ‒ 1943. – Чис. 16.

Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. – 516 с.

Франко І. Теодот Галіп. Перші зорі: Оповіданє / Іван Франко // Іван Франко. Зібрання творів у 50 т. – К.: Вид-во «Наукова думка», 1981. – Т. 30. – С. 221–239.

Яремко О. Г. Політичні партії Буковини (кінець ХІХ ст. – 1940): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / Яремко Оксана Георгіївна; Чернівец. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. – Чернівці, 2011. – 20 с.

Halip Teodot // Encyclopedia of Ukraine. – Toronto; Buffalo; London. – 1984. – Vol. II. G–K. – P. 116–117.

Голубович Сидір (ІЗИДОР) Тимофійович (псевд. і крипт. – Гл. С., Рогатинович Сидір) (6.03.1873, с. Товстеньке, тепер Чортківського району Тернопільської обл. – 12.01.1938, м. Львів) – адвокат, доктор права, редактор, журналіст, видавець, державний і громадсько-політичний діяч, депутат віденського парламенту (1911–18), посол Галицького сейму (1913–14), у період Західно-української народної республіки – член Української Національної Ради, прем’єр-міністр ЗУНР (1918–19), міністр фінансів, торгівлі й промисловості, внутрішніх справ ЗУНР (1918–19), голова Української народно-трудової партії (1924–25).

HOLUBOVYCH SYDIR (pseudonym. – Gl. S., Rohatynovych Sydir) (6.03.1873, Tovstenke, now Chortkiv dist., Ternopil reg. – 12.01.1938, Lviv) –advocate, Doctor of Law, editor, journalist and publisher, state and social and political activist, member of the Austro-Hungarian Parliament (1911–18), member of the Galician Sejm (1913–14), during the Western Ukrainian People’s Republic – member of the Ukrainian National Council, Prime Minister of ZUNR (1918–19), Minister of Finance, Trade and Industry, Internal Affairs of ZUNR (1918–19), Head of the Ukrainian National Labour Party (1924–25).

Народився в с. Товстеньке, тепер Чортківського району Тернопільської обл. Навчався в народній школі в с. Копичинцях та гімназії в Тернополі (1885–1893). Правничу освіту здобув на юридичному факультеті Львівського університету. Брав активну участь в українському студентському русі, зокрема у масових акціях боротьби за відкриття українського університету у Львові, був головою студентського товариства «Академічна Громада». Цікавився усіма проявами українського національного життя й передусім новим письменством. Започаткував видання «Світової бібліотеки», де мали з’являтися кращі твори українських та світових письменників.

Ступінь доктора права здобув у Львівському університеті (1902). Переїхав до Тернополя, де працював адвокатом, у 1904 р. відкрив власну адвокатську канцелярію. В Тернополі за короткий час зарекомендував себе вправним адвокатом. Виступав захисником на політичних процесах, зокрема в 1908 р. разом з Костем Левицьким, Володимиром Загайкевичем, Володимиром Старосольським та Теофілом Окуневським захищав українського студента Львівського університету Мирослава Січинського на львівському процесі (30.06.1908) за звинуваченням у вбивстві намісника Галичини, польського графа Потоцького. Разом з адвокатами Анатолієм Косом, Костем Левицьким, Володимиром Охримовичем, Володимиром Старосольським, Кирилом Трильовським та ін. (загалом 20 осіб) захищав українських студентів, які домагалися відкриття українського університету у Львові, на судовому процесі (12.02.–липень 1911) під назвою «процес 101 студента». Крім адвокатської діяльності, був активним громадсько-політичним та культурно-освітнім діячем Тернопільщини: голова філій товариств «Просвіта» та «Сокіл» (1904–14); засновник філії «Сільського Господаря»; співзасновник та один з керівників «Повітового кредитового товариства», «Подільського союзу кооператив»; організатор створення та довголітній директор ощадно-кредитного товариства «Народний дім» (згодом з нього утворилося товариство «Будучність», яке утримувало фабрику «Калина»). За його головування філія «Просвіти» 1913 р. придбала кілька будинків у Тернополі і заснувала перед Першою світовою війною велику «Селянську бурсу».

За політичними переконаннями був прихильником Української національно-демократичної партії (УНДП), до лав якої вступив ще у студентські роки. Виразну політичну кар’єру розпочав у Тернополі: був членом керівного органу партії Народного комітету та секретарем політичного товариства «Подільська рада» (1906–14); заснував газету «Подільський голос» – друкований орган окружної організації УНДП, яка виходила за його редакцією і при його фінансовій підтримці (1904–06). Це був перший на Тернопільщині часопис народовського спрямування. Упродовж 1909–1912 рр. був засновником і редактором двотижневика «Подільське слово», а також автором чисельних редакційних статей. У 1906 р. організував масовий український вічевий рух, одним з основних гасел якого була вимога запровадження демократичної виборчої реформи до австрійського парламенту. Сидора Голубовича обирали депутатом віденського парламенту від УНДП (19.06.1911), де він увійшов до складу Українського парламентського союзу на чолі з Костем Левицьким. Спільно з іншими послами Галичини влився у гостру політичну боротьбу за досягнення програмних завдань УНДП, а саме: розширення прав і свобод українського населення імперії, прийняття демократичного закону про вибори до Галицького сейму, заснування українського університету; захист прав української мови у судах та інших державних установах. Крім діяльності в парламенті, проводив народні віча, які масово відбувалися на Тернопільщині. 30 червня 1913 р. його обрали послом Галицького сейму від Збаразького повіту, а 10 липня того самого року став членом Українського сеймового клубу.

З початком Першої світової війни перебував у Відні. Від серпня 1914 р. входив до Українського Допомогового Комітету, з 1 серпня 1914 р. – до Головної Української Ради, найвищого політичного органу українців Австро-Угорщини, з 5 травня 1915 р. – до Загальної Української Ради у Відні, співпрацював з Союзом Визволення України. Член Української парламентської репрезентації у Відні, яка була політичним проводом галицьких українців. Восени 1915 р. переїхав до Львова. У 1916 р. став керівником Центрального банку і очолив редакцію газети «Українське слово», яка видавалася у 1915–1918 рр. Був автором деяких редакційних статей, які публікував під псевдонімом та власним ім’ям, зокрема 1917 р. поміщені його статті: «На тернопільській пожарині», «З тернопільських настроїв» і «З тернопільського побоєвища», у яких передав картину руйнування Тернополя в роки війни.

Сидір Голубович – активний учасник державотворення Західно-української народної республіки (ЗУНР): брав участь в засіданні Української Національної Ради (УНРада) у Львові 18–19 жовтня 1918 р., яка проголосила створення ЗУНР. Від 9 листопада 1918 р. він державний секретар судівництва у першому уряді ЗУНР – Державному секретаріаті, один з авторів тимчасової конституції та законів республіки. Від середини грудня 1918 р., після відставки Костя Левицького, очолив уряд ЗУНР, який від 21 листопада розміщувався у Тернополі. 9 січня 1919 р. на сесії УНРади в Станиславові затверджений головою уряду ЗУНР – Ради державних секретарів. В цьому уряді обіймав також посади міністрів – Державного секретаря фінансів і Державного секретаря торгівлі й промисловості. Уряд під його керівництвом здійснив вагомі заходи з метою розбудови держави за умов польсько-української війни, провів чималу роботу з налагодження державного будівництва, утвердження законності, забезпечення стабільності в суспільстві, створення боєздатної армії. Однією з перших зовнішньополітичних акцій уряду стало затвердження УНРадою рішення про возз’єднання з Українською народною республікою (УНР). Під його керівництвом за домовленістю з урядом УНР впродовж першого кварталу 1919 р. в Галичину надійшла суттєва допомога харчами: 233 вагони збіжжя, 730 – цукру, 127 – інших продуктів харчування та 5 млн. гривень на закупівлю картоплі. Певну підтримку отримано від урядів Угорщини та Ч.С.Р. У цей самий період відбулася реформа державних та місцевих органів влади, правоохоронних органів, збройних сил, судової системи.

9 червня 1919 р. УНРада та Державний секретаріат ЗУНР запровадили диктатуру на території ЗоУНР, а Євгена Петрушевича, як голову УНРади, призначили Диктатором. У новоствореному уряді – Раді уповноважених – Сидір Голубович обійняв посаду Уповноваженого з внутрішніх справ. Після переходу керівництва ЗУНР та Української галицької армії на територію УНР перебував у Кам’янці-Подільському. У листопаді того самого року разом з Є. Петрушевичем та іншими керівниками ЗУНР виїхав до Відня. До складу уряду ЗУНР в екзилі не ввійшов, однак за дорученням уряду вів перемовини з зарубіжними політичними силами. У 1923 р. повернувся до Львова, тут був одним з лідерів Української трудової партії, після її розколу в квітні 1924 р. заснував й очолив Українську народно-трудову партію, на основі якої створено партію «Українське національно-демократичне об’єднання» (УНДО) – найвпливовішу легальну українську партію міжвоєнного періоду в Галичині. Брав участь у засіданнях її Центрального комітету (1925–26), однак після Народного з’їзду УНДО в грудні 1926 р. припинив партійну діяльність. Був в числі українських адвокатів-засновників «Союзу Українських Адвокатів у Львові» у 1923 р. У подальшому займався адвокатською діяльністю спочатку у Львові, а в 1931–37 рр. – у містечку Заложці, тепер смт. Залізці Зборівського р-ну Тернопільської обл.

«Політик-практик, що знає дійсність на галицькій провінції, людина з окремим зацікавленням для економічних питань, а водночас людина виїмкової погоди Духа, виїмкових товариських прикмет, стихійний оптиміст, що ніколи не піддається паніці, що не знає безвихідних ситуацій», – так характеризує постать Сидора Голубовича його сучасник Михайло Струтинський.

Сидір Голубович помер 12 січня 1938 р. у Львові, похований на Личаківському кладовищі, на надмогильному камені поміщено скромний напис: