З основ воєнної психології та педагогіки

ЕТАЛОННІ ВІДПОВІДІ

1. Предмет, завдання та структура військової психології.

Військова психологія – це галузь прикладної психологічної науки, яка вивчає закономірності функціонування психіки воїна і психічних явищ військового колективу за умов військової діяльності та бою.

Основними предметами військової психології є психіка воїна, психологія військового колективу й психологія військової діяльності.

Військова психологія як наукова дисципліна має велике практичне значення в сучасних умовах і спрямована на розв'язання таких основних завдань:

– вивчення впливу військової діяльності на психіку воїнів і психологію військових колективів;

– складання наукової характеристики психологічних особливостей військової діяльності як в мирний, так і воєнний час;

– розкриття психологічних якостей, які необхідні воїну, в залежності від його військової спеціальності, і військовому колективу для успішних дій у сучасному бою;

– вивчення соціально-психологічних явищ у військовому колективі.

Вузловими розділами військової психології, які мають першочергове значення для практичної роботи офіцерів, а також для розвитку різних галузей цієї науки, є:

– загальна військова психологія (методологічний і теоретичний її розділи);

– психологія особистості військовослужбовця, яка розкриває закономірності його формування і розвитку як особистості;

– психологія військового колективу, що вивчає динаміку його формування і закономірності цього процесу;

– військово-соціальнапсихологія, яка досліджує особистість військовослужбовця в системі взаємин з товаришами по службі й вивчає соціально-психологічні явища в малих групах;

– психологія військової діяльності, яка розкриває психологічні аспекти бойової та гуманітарної підготовки, бойової діяльності;

– психологія військово-професійного відбору,

– військово-інженерна психологія тощо.

1. Поняття особистості в психології. Психологічна структура особистості воїна.

Однією з центральних проблем психології XXв. та поч. XXI ст. була і є проблема особистості.

При розгляді проблеми психологічна наука найчастіше використовує такі загальні поняття як: індивід, людина, індивідуальність, особистість.

Індивід - це одинична природна істота, представник виду Homo sapiens (людина розумна), носій індивідуальних своєрідних рис, властивих даній конкретній людині. Індивід– це біологічне визначення людини як представника виду. У цьому понятті зафіксовано факт належності до людського роду. Саме тому індивідом називають будь-яку людину з притаманними лише їй природними особливостями.

Людина – біосоціальна істота, наділена вищими психічними функціями, мисленням. мовою, яка здатна створювати знаряддя праці та використовувати їх за призначенням.

Індивідуальність – своєрідне поєднання індивідних властивостей людини, що відрізняє її від інших людей. Індивідуальність проявляється у здібностях людини, в домінуючих потребах, інтересах, схильностях, у рисах характеру, у світобаченні, системі знань, умінь та навичок, в індивідуальному стилі діяльності та поведінки, темпераменту.

Особистість – соціально обумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученням людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Вона виявляється і формується в процесі діяльності та спілкування.

Фактори формування особистості:

1. Біологічний. Сутність біологічного фактора полягає в тому, що він забезпечує генетичні передумови подальшого розвитку людини як соціальної істоти. Становлення людського організму відбувається за конкретною програмою, яка задана в його генотипі. Генотип визначає людський тип анатомо-фізіологічної структури організму, його морфологічних і фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, характеру дозрівання тощо. Генотип також визначає динамічні властивості нервових процесів людини. Але особистістю не народжуються, а стають в онтогенезі відносно пізно.

2. Соціальний. Тільки в суспільстві можливе формування особистості, за його межами це неможливо.Природні (анатомічні, фізіологічні й інші якості) та соціальні фактори утворюють єдність і не можуть протиставлятись одне одному.Біологічні передумови реалізуються тільки в суспільних умовах життя. Надбання суспільства не фіксуються і не передаються в генах. Вони засвоюються протягом життя через спілкування, виховання, активну діяльність, в процесі яких відбувається соціалізація індивіда.

Соціалізація – це процес засвоєння індивідом знань, соціального досвіду, норм і цінностей, включення його до системи соціальних зв'язків і взаємин, необхідних для його становлення і життєдіяльності в певному суспільстві.

3. Виховання.

4. Власна активна діяльність.

Найважливішими психологічними характеристиками особистості є її усталеність, цілісність і активність. Усталеність - це послідовність і прогнозованість поведінки особистості. Цілісність - це існування стійкого зв'язку і тісної взаємодії всіх сторін особистості. Активність - це прагнення особистості постійно розширювати сферу своєї діяльності, не тільки пристосовуючись до ситуації, але і змінюючи її.

Професор Костянтин Платонов запропонував динамічну функціональну психологічну структуру особистості. В її основі у властивостях особистості лежать критерії відношення соціального і біологічного, в її психологічній структурі він відокремив чотири ієрархічні підструктури.

Крім цих чотирьох підструктур, у структурі особистості він виокремлює дві загальні інтегративні підструктури: характер і здібності. Ці властивості створюють риси, які є не тільки складовою особливої підструктури, а й можуть компенсувати якийсь недолік у інших підструктурах.

Військові психологи Микола Феденко, Михайло Дьяченко основними компонентами психологічної структури особистості вважають: 1) психічні процеси; 2) психічні стани; 3) психічні властивості; 4) психічні утворення.